Твій світ

Твій світ

Объявление

Новий соціальний проект, спрямований на пропаганду здорового життя, вирішення проблем повсякденного і особистого характеру. У нас немає сухих статей, які пропагують теорію. У нас цікаві і пізнавальні статті, поради, перевірені досвідом інших, переконливі факти. У нас є все, що вас цікавить, а якщо немає, то буде. Твій світ - зроби свій світ кращим

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » ВЕРБНА НЕДІЛЯ


ВЕРБНА НЕДІЛЯ

Сообщений 1 страница 10 из 10

1

За тиждень до Великодня святкується вербна неділя. Відповідно до народних вірувань, у цей день у жодному разі не слід сіяти городину, оскільки в цьому разі все виросте гірке й тонке.
За легендою, коли Ісус Христос їхав верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. А оскільки пальмових гілок не маємо, то святимо вербові, відповідно до вибору наших далеких предків.
Перед вербною неділею до церкви люди везуть вербове гілля, щоб зранку під час святкового богослужіння посвятити його. У цей день усі богобоязні люди обов'язково повинні піти до церкви, щоб посвятити вербу. Того, хто проспить процедуру освячування верби, по поверненні з церкви легенько б'ють свяченими гілками:
Це не я б'ю, а верба б'є, За тиждень — Великдень!
Коли верба вже посвячена священиком, діти один перед одним стараються встигнути проковтнути по кілька «котиків». За народними переконаннями, ці свячені «котики» вбережуть горло від хвороби. Народні знахарі широко використовували свячену вербу під час приготування цілющих
настоїв і напоїв як для людей, так і для тварин: і від ревматизму, і від лихоманки, і від головного болю, і від шлункових захворювань, і для загоювання ран.
Свяченій вербі приписувалися й інші магічні властивості, зокрема, виганяючи вперше худобу на пасовисько, треба обов'язково поганяти її свяченою вербою, щоб нечиста сила свійську тварину обминала. А якщо викласти за двері свячену гілку під час граду, то, за народними уявленнями, град припиниться.
Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок свяченої верби. Це сприяє гарному врожаю та злагоді в господі. Ті гілки, що залишилися, треба поставити під образами.
Молодь жартома била одне одного свяченим вербовим гіллям ще по дорозі із церкви. При цьому треба промовляти такі слова:
Будь великий, як верба!
Будь багатий, як земля!
Будь сильний, як вода!
Після «використання» свячену вербу в жодному разі не можна топтати ногами — це великий гріх. І викидати її теж не можна, а слід обережно зібрати в одному місці та спалити.
Джерело

0

2

Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

У вербну ж суботу святять у церкві вербу, якій народ надавав магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум’я, — гасить пожежу. Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром з неї лікувалися та вмивалися. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали освячені гілочки верби, щоб до тварин не чіплялася різна нечисть. У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці.

Вербова гілка

Освячені гілочки верби залишали за образами, садили на городі. Якщо ж проросте, то, коли є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов’язково одружаться. За народними віруваннями, у Вербний тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликувате, як верба». Не сіяли колись у цю пору і буряків, бо «будуть гіркі». Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли паски. А хлопці й дівчата билися вербою, примовляючи:

    Не я б’ю — верба б’є,
    За тиждень — Великдень,
    Недалечко — червоне яєчко.

Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалася принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих духів. Тож для Вербної неділі характерні і народний дух, і народна символіка.

Джерело

0

3

Квітна Неділя
За тиждень Пасха... Світлом золотим

Устлало сонце шлях к Єрусалиму.
Ось брама Міста Божого. Пред ним
Із натовпу „Осанна!”-кличі линуть.
Когось вітають... Пальмове гілля
Та одяги людей килим створили.
По ньому, сівши верхи на осля,
Месія їде. Люди обступили
Його обабіч. В кожного горить
В очах огонь великий оптимізму:
„Це він... Чуда змивають сумнів вмить...
Він наш герой... Він визволить Вітчизну...
Він знищить вщент всіх наших ворогів,
Померлих воїнів він буде оживляти...
Якби облогою нас ворог обступив,-
Нема страху, - він їжу умножати
Буде нам... Ми ж бачили недавно,
Як легко чудо це він на горі вчинив –
Мужів п’ять тисяч було там, він ж славно
П’ятьма хлібами всіх їх наситив.
І Лазар нині з нами тут, а вчора
Він у гробі в полотнах вже смердів.
З таким царем ми ворогів поборем...”
Ніхто із них спитати не хотів
Того Месію про Господню волю,
Про те, що в давнину пророк повів,
Не хтіли знати люди. І недолю
Свою спихали завжди на врагів,
Себе святим вважаючи народом.
Не хтіли знати, що цим царським входом
Звістив Месія жертву вольную свою,
Котру терпіти зволив за недолю,
Яка прийшла на них за їх гріхи...
А вороги?
Й за них вона була так само,
Й за кожного із нас гріхи.

Джерело

0

4

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.
Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.
Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

Джерело

0

5

У вербну неділю святять на святилищах вербу, якій народ надавав магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум’я, — гасить пожежу. Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром з неї лікувалися та вмивалися. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали освячені гілочки верби, щоб до тварин не чіплялася різна нечисть. У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці. Освячені гілочки верби залишали у хаті на божниці, садили на городі. Якщо ж проросте, то, коли є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов’язково одружаться. За народними віруваннями, у Вербний тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликувате, як верба». Не сіяли колись у цю пору і буряків, бо «будуть гіркі». Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли короваї. А хлопці й дівчата билися вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко.

Будь великий, як Верба,
А здоровий, як Вода,
А багатий, як Земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку.

Верба - символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини.

Верба має суперечливе /часто протилежне/ символічне значення. У середньовічній Європі її називали деревом поетів та співаків, ораторів. Китайці пов'язували із вербою поняття жіночості, краси, м'якості. В Японії верба - дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні, які пов'язувалися з ідеєю загибелі. Верба символізувала також довговічність, повноту життя, була символом світового дерева /Мифы народов мира. - М., 1992. - С.370/.
Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість.

Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. "Верба, - вказував О.П.Знойко, - пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами... Доторкнутися людини свяченою вербою - значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу /Знойко О.П. Міфи Київської землі... - С.118/.
О.А.Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба - Прадерево Життя усіх хліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту... Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії /Українознавство. - К., 1994. - С.296/.

Чому ж саме верба - одне з найшанованіших дерев на Україні? Вважаємо, що це зумовлено світлоглядом, особливостями трудової діяльності, національною психологією наших Пращурів. Діти Матері-природи, тонкі поетичні натури, вони обожнювали кожну травинку, птахів, звірину. Особливо радісним /після важкої суворої зими-холоднечі/ було пробудження природи, приліт вісників весни: журавлів, ластівок - священних птахів. А яке дерево розквітало першим? Саме верба. Пухнасті, як молоді курчатка, котики з блискучо-білявим /чи золотавим/ усміхом випромінювали тепло, ласку, запах весни.

"Зацвіла верба - прийшла весна,"

- казали у народі. Подекуди ще лежав сніг, було холодно - а верба цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за грізне божество Зими.
На честь цього дерева - вісника весни - сільська молодь влаштовувала спеціальне свято. "Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, - пише В.Скуратівський, - дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку:

"Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!"

Взявшись за руки, водили хороводи... Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою" /Скуратівський В. Берегиня. - С.268/.

Іще однією причиною шанування верби, була її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води. А це дерево завжди росло тільки там, де була вода. Отже, воно ніби тримало постійний зв'язок із божеством життєдайної вологи. Криниці, священні для українців місця, копали біля верби.

"Де срібліє вербиця, там здорова водиця"

- говорить народне прислів'я. Люди помітили, що верба - чудовий фільтр, очищає воду, надаючи їй особливого смаку, "вербового духу", що його утворюють смолисті речовини. Отже, здатність робити святу воду "живою", цілющою також спричинили пошануванню цього дерева.
Культ верби, був зумовлений особливостями її деревини. Віддавна наші пісенні Пращури помітили, що саме верба - дзвінка та голосиста. А отже, жива, добра. Із верби робили чудові кобзи, бандури. І оживало священне дерево, возвеличуючи гордий дух українця, його волелюбність.
Саме це дерево слугувало для виготовлення домашнього начиння: олійниць, ложок, корит, кошиків, човнів-довбанок. Поліщуки огороджували свої обійстя плетеними тинами. Колиски для немовлят - цвіту роду українського - робили із верби, дуба, бо саме ці породи дерев сприяли росту, здоров'ю, силі. Отже, сакральні човни, колиски, кобзи, криниці, весняні обрядодії пов'язувалися у свідомості з вербою. Все це і зумовило сакральну символіку.

У християнстві верба - прокляте дерево, бо, за міфами, із неї були зроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп'яття Ісуса Христа. Існувало народне свято - Вербна неділя /за тиждень перед Великоднем/. Свячені вербові віти зберігали як магічні предмети, здатні відвернути недугу, викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних, дітей, що мало принести їм здоров'я, силу, багатство:

"Будь багат, як земля,І будь плодний, як лоза!"

Для українського народу верба - це його своєрідний символ. Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця. Як нескорений Великий Кобзар, що, перебуваючи в Орській фортеці, виходив серед пустелі вербове деревце.

Образ верби дуже поширений у фольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється із одруженням:

Летіла зозуля, кувала,
Щось вона вербиці казала
Пора тобі, вербице, розвиться,
Пора тобі, хлопчино, жениться.

Безплідним жінкам давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприяти народженню дитини. Отже, верба - символ запліднення.
В українській літературі образ верби асоціюється із нелегким життєвим шляхом, втратами, трагічною долею народу. Напр.:

Я тільки нині зрозумів до сліз,
Що ви вже не повернетесь до хати...
І слово тихе й сумовите - Мати -
Цвіте в мені, як сивий верболіз.
/О.Білаш/.

Не повернуть козаки з походу,
Не заграють сурми на зорі...
Будуть вік стояти біля броду
Посивілі верби - матері.
/В.Симоненко/.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
/В.Симоненко/.
О.Потапенко.

Відрізана гілочка верби, навіть без коріння, приживається в будь-якому ґрунті й виростає в дерево. В народі кажуть:

"Верба, що лугова трава, її викосиш - а вона знову виросте"

Повитухи робили з вербового гілля купіль для породіллі й новонародженного, примовляючи:

"Як верба швидко росте, щоб так і дитина швидко росла".

В українському народному уявленні верба залишилася символом космічного ладу та надзвичайної життєздатності. Про те, що в наших Пращурів верба була божественним деревом, свідчать народні приказки:

"Верба коло брами - Господь з вами"
"Верба коло городу відведе шкоду".

Вербу також любили за її декоративні якості:

"Дарма верба, що груш нема, аби зелена" .

Однак в народі кажуть про вигадників, тих, хто любить розказувати небилиці:

"у нього на вербі груші ростуть".

Але в давнину, можливо, цей образ використовували у значенні багатства й благополуччя, про що свідчить народна пісня:

"У нас верби груші родять, у нас дівки в золоті ходять" (веснянка).

На позначення чогось неправдоподібного вживають вислів про золоту вербу:

"Куди не кинь, скрізь золоті верби ростуть".

У народі відомий також образ щеплених на вербі яблук, які отримали назву "верблянки".(Верхратський І. Говір батюків. - Львів, 1912).

Нереальним змістом наділяється також гарбуз, що виріс на вербі:

"Тоді буде, коли на вербі гарбуз виросте".

Цвітіння верби навесні - потрійне сято, адже і природа святкує початок весни, і людина радіє першим "котикам", і бджола бере перший мед. Існує повір'я: якщо верба квітне взимку, то відбудуться важливі перемоги у житті людей і держави. Вербова сопілка наділялася магічними якостями: гра на ній тримає вкупі всю череду худоби, а якщо перед цим вмочити сопілку в джерельну воду - корови даватимуть багато молока. Вербовим віником обмітали стіни хати, щоб все недобре виміталося з неї.

Верба також вважається чудовим лікарським засобом: відварами вербового гілля знахарі лікували поранених князівських дружинників. За цю властивість "склеювати рани" шанували її запорозькі козаки. Вербове листя жінки використовували як добрий косметичний засіб (ним натирали щоки, щоб були рум'яні).

Джерело

0

6

За євангельським переданням, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також вітали пальмовим гіллям. В Україні таким деревом стала верба, тому в народі це свято називають Вербною неділею, святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

Свято в Єрусалимі водночас стало передвісником страждань Ісуса – за кілька днів його розіп’яли. Тому наступний за Вербною неділею тиждень називають Страсним. Упродовж Страсного тижня утримання від скоромної їжі повинно бути особливо суворим, повідомляє РІСУ.

У цей день Церква згадує царське прославлення Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На всеношній свята читаються пророцтва Старого Заповіту про Царя-Месію разом з євангельськими розповідями про вхід Христа до Єрусалима. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках під час усієї служби. Це свідчить, що вони зустрічають Господа, який невидимо гряде, і вітають Його як Переможця пекла і смерті, тримаючи в руках «знамення перемоги» — верби з запаленими свічками.

У народі вірять – освячена верба має цілющу та очисну силу: символічне биття освяченим гіллям оберігає від хвороб. В цей день дітей легенько "гладять" гілочкою лози, а коли б'ють, то примовляють: "Не я б’ю, верба б’є, за тиждень — Великдень."

Освячені "котики" встромляють за образи та зберігають протягом року до наступних Великодніх свят.

Джерело

0

7

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною", а тиждень перед цією неділею - "вербним".

За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

На вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення вербних галузочок. Вважається що вони при цьому набувають магічних властивостей. На покуті вербова галузка оберігає оселю від блискавок. З галузок чи листочків верби роблять настоянку й лікують людей від головних болей, гарячки, шлункових хвороб, заживляють рани, зцілюють домашніх тварин.

У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо "буде ликовате, як верба". Не сіяли колись і буряків, бо "будуть гіркі".

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло". Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму".

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,

За тиждень Великдень,

Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився". Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань. Верба має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі "Ліки під ногами": "Кора верби в легких напарах прдається в ревматичних хворобах суглобів і болях м'язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв'язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви "Пасифльорин", побіч пасифльори - це кора білої верби".

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу".

0

8

Верба б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Уже недалечко
Червоне яєчко.
Лоза б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Будь здоровий, як вода,
І багатий, як земля.

***

Вербна неділя
(Марія Хоросницька)
Тоненьким прутиком
З вербовим котиком
Себе вітаємо
Легеньким дотиком…
Радісну вістку
Собі говоримо,
Що день великий
Не поза горами,
Що вже за тиждень
Буде Великдень!

***

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

***

Вербиця
Н.Горик
Ой ти гілко, гілко вербова!
На тобі зелена обнова.
Ще холоднувато надворі,
А ти вже в святечнім уборі.

Ти вже у церковцю ходила,
Господу стежинку встелила
І до нас вернулась, свячена
Гілочко вербова, зелена.

Ти торкни Оленочку трішки,
Хай росте, як мама, заввишки
А Максимка – шпарко й багато,
Хай здоровий буде, як тато.

Вхід Господній в Єрусалим святкують в останню неділю перед Великоднем. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

Чудодійні властивості верби:

1. Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
2. Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
3. Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові;
4. Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
5. Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
6. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
7. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
8. З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
9. Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
10. Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова”;
11. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
12. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
13. У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
14. У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
15. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.

Джерело

0

9

Вірші до Вербної неділі

Марія Хоросницька

Вербна неділя

Тоненьким прутиком
З вербовим котиком
Себе вітаємо
Легеньким дотиком...
Радісну вістку
Собі говоримо,
Що день великий
Не поза горами,
Що вже за тиждень
Буде Великдень.

**********

Н.Горик

Вербиця

Ой ти гілко, гілко вербова!
На тобі зелена обнова.
Ще холоднувато надворі,
А ти вже в святечнім уборі.

Ти вже у церковцю ходила,
Господу стежинку встелила
І до нас вернулась, свячена
Гілочко вербова, зелена.

Ти торкни Оленочку трішки,
Хай росте, як мама, заввишки
А Максимка – шпарко й багато,
Хай здоровий буде, як тато.

**********

Людмила Гнатюк

Кіт-Муркіт і вербові котики

Не давали спокою котові
Березневі котики вербові:
- Що такого є у них від киці?
Міркував Муркіт біля вербиці.
- Ну, хіба, пухнастенькі на дотик...
Ну такі... такі... неначе котик.

**********

Примовки

Лоза б”є, не я б”ю,
За тиждень - Великдень!
Будь здоровий, як вода,
І багатий, як земля.

Верба б”є, не я б”ю,
За тиждень – Великдень!
Уже недалечко
Червоне яєчко.

Джерело

0

10

В неділю зранку люди йдуть до церкви, щоб освятити вербу. Опісля, прийшовши додому, нею б’ють всіх членів сім’ї промовляючи: «Не я б’ю, верба б’є, від нині за тиждень буде Великдень».

Чому це роблять?

Верба – це символ здоров’я, плідності, швидкого росту і саме торкання її з вами наділяє вас цими цілющими властивостями.

Тому. якщо вас трошки поб’ють – не ображайтеся, а навпаки ….. :)

До речі, вербу обрали недаремно. За традицією, коли Ісус в’їжджав до Єрусалиму, то йому під ноги кидали пальму. Так як пальми в нас не ростуть, то наші предки вирішили обрати взамін вербову гілку, вона в цей час якраз починає квітнути.

Також у нашого народу є наступні традиції, пов’язані із цим днем:

Після того, як гілочкою верби були побиті всі члени родини її залишали в хаті, а саме ховали за образи. Там її тримали аж до наступного року, адже за давнім віруванням, верба – оберігала від злих сил, які так вже й лізуть до вашої оселі. :)

Селяни брали гілочки верби і встромляли на городі. Вважається, що таким чином ваш город буде захищений від буревіїв, граду, сильних дощів і врожай буде цього року вдалим.

Коли корови виганяли на паровицю після зими, то робили це чим би ви подумали? Правильно, гілками верби.

Також з давніх-давен є традиція кидати галузки верби у ванночку, де купають немовлят, особливо тих, що хворіють. Після купання у вербі – діти ставали здоровими.

Коли наступає новий рік і нова Квітна неділя, то гілку верби спалюють.

Чому?

Все просто, священного викидати на смітник не можна.

Додам, що говорять ще, Вербна неділя – це останній день, коли люди сповідаються. Не то що потім вже не можна, а у страсний тиждень до сповіді йдуть найбільші грішники.

Святкуємо на здоров’я, бо ми того варті.

Джерело

0


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » ВЕРБНА НЕДІЛЯ


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC