Твій світ

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » ПЕРША ПРЕЧИСТА (Успіння)


ПЕРША ПРЕЧИСТА (Успіння)

Сообщений 1 страница 6 из 6

1

28 серпня святкуємо Успіння. Успіння — кінець земного життя Пресвятої Богородиці та переселення її в життя небесне. Перша Пречиста — народна назва. Повна назва за церковною традицією — день Успіння Пресвятої Богородиці.
Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Якщо він був відсутній, вона мешкала в домі його батьків недалеко від гори Єлеонської. Коли переслідування Іродом християн посилилися, вона разом із Іваном Богословом переселилася до Ефеса.
Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Свій час вона там присвячувала невтомним молитвам, часто приходила до гробу Господнього.
І ось одного разу, коли вона знову прийшла на Голгофу, до неї з'явився архангел Гавриїл, провістив їй скоре переселення до життя небесного та на підтвердження своїх слів вручив їй пальмову гілку. Із цією звісткою й повернулася Мати Божа до Вифлеєма та одразу ж повідомила учнів Господа про своє успіння. Пресвята Богородиця прагнула мати біля себе апостола Івана Богослова та молилася про це Господу. І Святий Дух переніс апостола з Ефеса до того місця, де лежала Божа Мати.
За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині. Святі апостоли запалили безліч свічок і оточили урочисто прикрашену постіль, на якій лежала Мати Божа-1 зненацька засяяло Божественне світло, затьмарюючи безліч запалених свічок. І зійшов до всіх людей, які зібралися, сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Побачивши сина, Матір Божа дуже зраділа та смиренно чекала на те, щоб він забрав її. І без жодних тілесних страждань віддала душу свою Богородиця своєму синові. Потім янголи почали співати, а апостоли — оплакувати розлуку з Божою Матір'ю.
Урочиста поховальна процесія вирушила від Сіону та пройшла через весь Єрусалим аж до Гефсиманії. Під час руху процесії над тілом Богородиці зненацька з'явилося світле серпанкове коло, схоже на вінець, і до процесії приєдналися янголи. Своїми співами вони прославляли Божу Матір. Осяйне коло супроводжувало процесію аж до місця поховання. У Гефсиманії християни попрощалися з тілом та внесли в домовині в поховальну печеру.
Вхід закрили великим каменем. А через три дні, коли апостоли прийшли до печери, вони не знайшли в труні тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на небо. Надвечір під час вечері вона явилася апостолам і пообіцяла, що буде з хрещеним людом завжди.
А тепер до народних традицій цього дня. Найчастіше на цей день припадає збір садовини та посів озимих:

Перша Пречиста хліб засіває,
Друга Пречиста дощем поливає,
Третя Пречиста снігом укриває.

За старих часів у дівчат на селі роботи ставало від цього дня значно менше; родини, у яких були діти на порі, починали активно готуватися до весільного сезону.

Джерело

0

2

Богородичне свято (Успіння Пресвятої Богородиці, Перша Пречиста — 28 серпня) є однією з найвагоміших сторінок святкового календаря українського народу, Возносячи молитви Господу, завжди зверталися і до Пріснодіви Марії — благодатної заступниці та охоронниці людей, Богородиці, яка стала об’єднуючим началом між Богом і родом людським.

Богородичні свята пишно відзначаються у місцях, де освячувалися церкви на її честь. Храмові (престольні) свята проходили з богослужінням і наступною за ним трапезою. Обов’язково влаштовували гостини, їздили до родичів у інші населені пункти, відвідували близьких, кумів, сватів. Престижним у селах (та й у містах) вважалося прийняти на храм якомога більше гостей. Навіть за часів тотальної атеїзації України, коли чимало храмів було знищено, у селах збиралися й досі збираються численні храмові гостини.

До свята Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) тривав двотижневий Спасівський піст — Спасівка. Але, незважаючи на це, святкували пишно, не працювали. Готували багато смачних пісних страв із квасолею, горохом, грибами, рибою. На цю пору достигали всіляка городина, садовина, і вже викопували картоплю. Тому нестачі харчів не відчувалося.

Тушкували й запікали кабачки та баклажани, фаршировані морквою, морквою з грибами (уже рясно виростали свіжі гриби), цибулею з грибами. Готували печену картоплю, начинену грибами й іншими пісними продуктами. Робили начинений солодкий перець, буряки, овочеву печеню. На Богородичні свята обов’язково вживали рибу: її варили в юшці, запікали, смажили, тушкували печеню або душенину з рибою. Готували салати із свіжих овочів.

Джерело

0

3

Предавній, загальний і глибокий культ Пресвятої Богородиці у Східній Церкві залишив особливий слід передусім на нашому літур­гійному році. Церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується, його починає празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успення, що в наших літургійних книгах має таку величну назву — Успення Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Присно­діви Марії.

Хоча празник Успення нагадує нам про сумну подію смерти, все-таки він належить до радісних празників. Богослуження праз­ника Успення повне радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. Тож погляньмо на її чудесне Успення та на установлення празника Успення.
ЧУДЕСНЕ УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

День смерти Пресвятої Богородиці зветься в нашій Церкві Успення, бо її тіло після смерти не зотліло, але разом з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесення, ані коли, де і як вона померла, бо про це святе Євангеліє нічого не згадує. Основу празника Успення творять священна традиція Церк­ви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церк­ви та однозгідна думка святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніше записане передання, що говорить про смерть Пре­святої Богородиці, є у творі, який у Західній Церкві відомий як Перехід Святої Марії, а на Сході той сам твір має назву "Святого Йоана Богослова слово на Успення Святої Богородиці". Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір похо­дить з кінця другого або початку третього сторіччя, а инші — з кінця шостого віку.

З цього твору довідуємося про святе й чудесне Успення Пре­святої Богородиці. Ось його коротка історія:

"Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічнос­ти. На день її смерти в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Божа Мати висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і свого Обручника Йосифа. Сам Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гимнів на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи.

Успення Пресвятої славної Владичиці нашої БогородиціТепер усі зрозуміли, що вона воскресла і з тілом та душею її взято на небо".

Є свідчення, що з початку VI ст. у храмі Успення в Гетсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, тому церкву на Сіоні стали вважати місцем її Успення. Однак на сьогодні історики не знають про місце її смерти, та де є її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єруса­лимі, инші ж твердять — в Ефесі, куди нібито її узяв з собою святий євангелист Йоан Богослов. У Ефесі ще сьогодні показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефе­ського Собору 431 року, який окреслив догму про її богомате­ринство. У творах святих Отців до четвертого століття нема нічого про Успення Богоматері. Святий Епіфаній Кипрський († 403) пише: "Хай досліджують святе Письмо та не знайдуть там свідчення ані про смерть Марії, ані про те, що вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що вона похована чи не похована. І коли Йоан перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою святу Діву".

Лише після IV сторіччі починають церковні письменники на основі передання писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це святий Григорій з Тур († 594), а на Сході — єрусалимський патріярх Модест († 634), від нього першого маємо проповідь про Успення, святий Андрій Критський († 712) та святий Йоан Дамаскин († 749). Два останні святі Отці залишили по три проповіді про Успення.

У кінці VII і початку VIII ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на її чудесне Успення, але і на її возне­сення на небо з тілом та душею. Найбільш цікавий речовий доказ про Успення подає святий Йоан Дамаскин. У своїй другій проповіді на Успення, покликаючись на незнану для нас Історію Євтимія, каже, що Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву на честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царго­рода й хотіла там покласти тіло Пресвятої Богородиці. У зв'язку з цим вона звернулася до єрусалимського патріярха Ювіналія († 458), який тоді якраз був на Халкедонському Соборі (451). Той розповів їй передання про те, що після того, як відкрили гріб для апостола Томи, то не знайшли тіла Божої Матері. Замість тіла, патріярх прислав Пульхерії похоронну ризу Пресвятої Богородиці. Останнім автором на Сході, який зібрав усе про Успення, є візантійський церковний письменник Никифор Каліст Ксантопул († 1335). Він написав також синаксарі для Тріоді і святих на цілий рік.

Святий Йоан Дамаскин вірить у те, що Пресвяту Богородицю з тілом і душею узяли на небо. В одній із своїх проповідей на її Успення він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівицтво при своїм Різдві, зберіг і її тіло нетлінним після смерти. Годилося, щоб та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе ство­ріння почитало її як Матір і як Слугиню Бога".

У нашій богослужбі на Успення відбивається уся традиція і віра Церкви перших століть у її чудесне Успення і внебовзяття з тілом і душею. "У молитвах невсипущу Богородицю і в заступ­ництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. *Бо як Матір Життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну".

Унівська Лавра

Свята Церква святкує Успення Богоматері, бо в небі вона за нас заступається. "У різдві дівство зберегла Ти, в успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Ма­тір'ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерти душі наші". У першій стихирі на вечірні Церква закликає: "О дивне чудо! Істочник Життя кладеться у гробі, і гріб стає драбиною до неба. Веселися Гетсиманіє, святий Богородичний доме! Закличмо вірні, маючи приклад архангела Гавриїла: Благодатна, радуйся! З Тобою Господь, подавай світові Тобою велику милість".
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Успення належить до найдавніших Богородичних празників. Його започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі. Спочатку празнування пам'яті Успення під впливом Ефеського Собору наголошувало швидше на привілеї її богоматеринства і тому мало назву "Свято Марії-Богоматері".

В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого († 529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня "Пам'ять Богоматері", тобто пам'ять її Успення. У Сирії у V ст. цей празник мав назву "Пам'ять Блаженної".

У VI сторіччі цей празник отримує свою теперішню назву — Успення Пресвятої Богородиці. У перших століттях не всі Церкви Сходу празнували Успення в той самий час. Олександрійський патріярх Теодосій († 567) приписав святкувати Успення 6 січня, а празник її Унебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує Успення тіла нашої Чистої, Святої, Славної Бого­родиці Діви Марії, а 9 серпня — Вознесення тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо. Вірмени святкують Успення в неділю між 12 і 18 серпня. Инші Церкви празнували його 18 серпня.

Успіння Пресвятої Богородиці

Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успення по цілій візантійській державі і наказав святкувати його 15 серпня, бо в той день він отримав світлу перемогу над персами.

На Заході празник Успення під впливом Сходу з'явився дещо пізніше. Його прийняли у Римі за папи Сергія І (687-701), а з Риму той перейшов до инших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різний час. Рим, ідучи за Сходом, праз­нував Успення 15 серпня, Франція — 18 січня, Іспанія після Собору в Толедо 656 року — 18 грудня. У римському місяцеслові VII ст., який приписують святому Єронімові, про 18 січня сказано: "Смерть Пречистої Діви Марії", а 14 серпня: "Унебовзяття". Однак у римському календарі з VIII століття є вже тільки один празник — Успення 15 серпня.

У Західній Церкві, починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870), щораз більше намагалися, загальну віру Церк­ви в чудесне Успення і Внебовзяття Пречистої Богородиці проголо­сити догмою святої віри. Це завдання узяв на себе папа Пій XII († 1958). Він, узагальнивши думки всіх єпископів Католицької Церкви своєю Апостольською Конституцією "Всемилостивий Бог", 1 листопада 1950 року цілому світові урочисто проголосив: "Вла­дою Господа нашого Ісуса Христа, святих апостолів Петра й Павла і нашим власним авторитетом проголошуємо, заявляємо й визнача­ємо як Богом об'явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Прис­нодіва Марія, сповнивши біг свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави".

У нашій Церкві з празником Успення пов'язані ще два инші церковні Богородичні празники: Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні — 2 липня і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопра­тії — 31 серпня.

Деякі старовинні типіки подають, що на празник Успення, а не на Преображення треба благословити виноград. У грецькім Ніколо-Касулянськім типіку з ХІІ-ХШ ст. читаємо: "Треба знати, що на Успення Пресвятої Богородиці 15 серпня після божественної Літургії буде благословення винограду, який споживаємо в церкві за давнім звичаєм". Те саме говорить Синайський типік 1214 року. Типік Лаври святого Атанасія на Атоні приписує благословення винограду на 15 серпня.

У нас є звичай благословити зілля на Успення. Наш типік о. Дольницького каже: "Де є звичай, то після Заамвонної молитви або по отпусті Літургії, буває благословення зілля".

джерело

0

4

Християнське свято, останнє у річному колі великих свят. Присвячене події закінчення земного життя Пресвятої Богородиці. Святкується 15(28) серпня. У Православній Церкві – Богородичне двонадесяте свято.

Історія свята

Найбільш ранні пам'ятки, які дійшли до нас, і які оповідають про кончину Богоматері, датуються IV ст. і містять різні дані про те, де, як і як довго жила Пресвята Діва після закінчення земного життя Спасителя. Неоднакові також розповіді про кончину і поховання Богородиці. Однак в більшості своїй ці тексти сходяться на тому, що Пресвята Діва Марія була тілесно взята із землі на небо. Згідно з переказом, який знайшов відбиття у богослужебних текстах, після Вознесіння на небо Господа Ісуса Христа Пресвята Діва, лишаючись, згідно з повелінням свого Сина, під піклуванням святого апостола Івана Богослова (Іван 19:25-27), перебувала в подвигах посту і молитви. До часу Успіння Пресвята Діва жила в Єрусалимі. За три дня до Її кончини Їй явився Архангел Гавриїл і сповістив про майбутнє Успіння. У день кончини Божої Матері апостоли, крім апостола Фоми, були захоплені на хмаринах з різних країн землі і зібрані в Єрусалимі, де стали свідками Її мирного представлення(?). Тіло Богоматері поховали в Гефсиманії, де спочили Її батьки і праведний Йосип. На третій день після поховання Божої Матері явився апостол Фома і побажав бачити Її гроб. За його бажанням гроб був відкритий, але пречистого тіла Богородиці в гробниці вже не було – там лежала тільки плащаниця в якості незаперечного свідчення Її представлення. Господь, який воскрес на третій день, воскресив на третій день і Пріснодіву Марію.

Встановлення свята Успіння походить, очевидно, від традиції Єрусалимської Церкви, де це свято відоме вже у V ст. На Заході свято Успіння до VIII ст. не було всезагальним. У 813 році воно стало обов'язковим для Франції. Однак і у XII ст. на Заході Успіння поступалось в урочистості дням особливо шанованих святих.

Особливості богослужіння

Свято Успіння має один день передсвяткування і 9 днів післясвяткування. Віддання його здійснюється 23 серпня (5 вересня). Святу передує двотижневий (Успінський) піст з 1 (14) по 14 (27) серпня. У деяких місцях заради особливого пошанування свята здійснюється особлива Служба похованню Богоматері (особливо урочисто торжественно – в Єрусалимі, в Гефсиманії). Особливість її полягає в тому, що вона здійснюється за подобою служби Утрені Великої Суботи і включає читання 17-ї каризми («Блаженні непорочнії»). На Сході і на Заході у цього свята різні назви. Греки стали називати його «koimesis» – «занурення в сон» (церк.-слов. – Успіння). На Заході закріпилось латинське слово «assumptio» — «взяття», «прийняття».

Джерело

0

5

Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці — день, коли Марія заснула, а її тіло одразу з душею було взяте Ісусом Христом до неба. Немає історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні свята, але він також ними починається і завершується. Його відкриває свято Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: «Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богоматері», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мав назву «Пам'ять Блаженної».

Аж у шостому столітті празник отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

Джерело

0

6

Прадавній, загальний і глибокий культ Пресвятої Богородиці у Східній Церкві виявив своє особливе значення передусім в нашому літургійному році. Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується, його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а замикає Її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: "Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Присно Діви Марії".

Хоча празник Успіння нагадує нам про сумну подію смерті, і все ж таки він належить до радісних празників. Богослужіння празника Успіння повне радісних і веселих пісень. В цей день Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до життя вічного, вічної слави Свого Сина, та що з Її Успінням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. Тож погляньмо на Її чудесне Успіння та на установлення празника Успіння.

Чудесне Успіння Пресвятої Богородиці

День смерті Пресвятої Богородиці зветься в нашій Церкві Успіння, бо Її тіло після смерті не зазнало зітління, але разом з душею було взяте до неба. Ми не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це Євангелія нічого не згадує. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів та узгоджена позиція святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніша записана згадка, що говорить про смерть Пресвятої Богородиці, подана в творі, який у Західній Церкві відомий як "Перехід Святої Марії", а на Сході той самий твір має назву "Слово про Успіння Святої Богородиці". Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця ІІ-го або початку ІІІ-го століття, а інші ставлять його аж на кінець VI-го століття.

З цього твору довідуємося в подробицях про святе й чудесне Успіння Пресвятої Богородиці. Ось його коротка історія: Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і сповістив від імені Її Сина Ісуса Христа час Її переходу до вічності. На день Її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Фоми. Божа Мати виявила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії біля своїх батьків і свого обручника св. Йосифа. Сам Ісус видимо в супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гімнів на своїх плечах занесли Її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека Апостол Фома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гробницю відкрили, то Її тіла там вже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер всі зрозуміли, що Вона воскресла і з тілом і душею була взята на небо.

Від початку VI-го ст.. храм Успіння в Гетсиманії починає собі приписувати, що в ньому знаходиться гріб Пресвятої Богородиці. А храм на Сіоні стали вважати місцем її Успіння. Однак по сьогодні історики не висловили нічого певного - ні про місце її смерті, ані про місце її гробу. Одні доказують, що Вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять, що в Ефезі, куди і мав її забрати з собою св. Євангеліст Іван Богослов.

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефезького Собору 431 року, який підкреслив догму про її Богоматеринство. В творах св. Отців до четвертого століття нема нічого про Успіння Богоматері. Св. Епіфан Кипрський (†1403) пише: "Хай досліджують св. Письмо і не найдуть там свідоцтва ані про смерть Марії, ані про те, що Вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що Вона похована чи не похована. І коли Іван перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв з собою Пречисту Діву".

В IV-му столітті починають церковні письменники, на основі передання, писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це св. Григорій з Тур (†594), а на Сході єрусалимський патріарх Модест (†634), який перший мав проповідь про Успіння, св. Андрій Критський (†712) та св. Іван Дамаскін (†749). Два останні св. Отці мали по три проповіді про Успіння.

Під кінець VII-го і початку VIII-го ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на Її чудесне Успіння, але і на Її вознесіння на небо з тілом і душею. Найбільш цікаве і речове свідоцтво про Успіння подає св. Іван Дамаскін. Він у своїй другій проповіді про Успіння, посилаючись на до сих пір нам невідому "Історію Євтимія", де говориться, що після того як Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву в честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царгороду, то хотіла там зложити тіло Пресвятої Богородиці. З цією справою вона звернулася до єрусалимського патріарха Ювіналія (†458), який тоді якраз був на Халкидонському Соборі (451 р.). Він переказав її звернення про те, що після створення гробу для Апостола Фоми там не знайдено тіла Божої Матері. Замість тіла він прислав Пульхерії, похоронну ризу Пресвятої Богородиці. Останнім автором на Сході, що зібрав усю традицію про Успіння, є візантійський церковний письменник Никифор Калліст Ксантопул (†1335).

У святого Івана Дамаскіна ясно виступає віра в нанебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей про її Успіння він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівочість при своїм Народженні, зберіг і її тіло нетлінним після смерті. Годилося, щоб Та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, які Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе створіння почитало її як Матір Бога".

В нашому Богослужінні на день Успіння відбивається вся традиція і віра Церкви перших століть у Її чудесне Успіння і нанебовзяття з тілом і душею. "В молитвах вічно чуйну Богородицю — каже кондак празника — і в заступництвах непохитне уповання гріб і смерть не затримали, бо її як Матір Життя переставив до життя Той, Хто вселився в її дівоче лоно". "Ангели творять хор з Апостолами і з острахом глядять на Ту, що від життя переходить до Життя, і яка родила Творця життя". Св. Церква радіє Успінням Богоматері, бо в небі Вона за нас заступається. "Ти в Різдві зберегла Дівочість — каже тропар празника — а в Успінні не оставила світу, Богородице, і перейшла до життя будучи Матір'ю Життя. І молитвами Твоїми визволяєш від смерті душі наші”.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

Празник Успіння належить до найдавніших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі незабаром після Собору в Ефезі. Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Ефеського Собору, наголошувало на привілей Її Богоматеринства і тому називалося "Свято Марії-Богоматері".

В одній з похвальних бесід на честь Преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 28 серпня "Пам'ять Богоматері", це є пам'ять Її Успіння. В Сірії в V-му столітті цей празник мав назву "Пам'ять Блаженної".

В VI-му ст.. цей празник дістає свою теперішню назву: "Успіння Пресвятої Богородиці". В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одинаково. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав святкувати Успіння 6-го січня, а празник її Нанебовзяття 9-го серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6-го січня святкує "Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії", а 9-го серпня "Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо". Вірменська католицька церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18-им серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і приказав святкувати його 13-го серпня, бо тоді він отримав перемогу над персами.

На Заході празник Успіння під впливом Сходу появився дещо пізніше. Він був прийнятий у Римі за папи Сергія І (687-701), а з Риму перейшов до інших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різному часі. Рим ідучи за Сходом святкував Успіння 15-го серпня. Франція 18 січня, Іспанія після Собору в Толедо 656 року 18 грудня. В римському місяцеслові з 7-го віку, що приписують святому Ієронімові, 18 січня сказано: "Смерть Пречистої Діви Марії", а 14-го серпня: "Нанебовзяття". Однак римський календар з 8-го століття має вже тільки один празник Успіня, який припадає на 15 серпня.

У Західній Церкві починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870) дедалі більше проявлялись намагання, щоб загальну віру Церкви в чудесне Успіння і Нанебовзяття Пречистої Богородиці проголосити догмою святої віри. Це завдання взяв на себе папа Пій XII (†1958). Він зібрав і проаналізував думки всіх єпископів Католицької Церкви і згрупував їх в Апостольській Конституції "Всемилостивий Бог" з 1-го листопада 1950 року він цілому світу урочисто проголосив: "Владою Господа нашого Ісуса Христа, св. Апостолів Петра й Павла і нашою власною повагою проголошуємо, заявляємо й очеркуемо як Богом об'явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Присно Діва Марія, сповнивши свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави".

В нашій Церкві з празником Успіння зв'язані ще два інші церковні Богородичні празники: Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні — 2-го липня, і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопратії — 31-го серпня.

В Україні є звичай благословити зілля на Успіння. Наш Типік о. Дольницький каже: "Де є звичай, то після Заамвонної молитви або після відпусту Літургії, має бути благословення зілля".

Джерело

0


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » ПЕРША ПРЕЧИСТА (Успіння)


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC