Твій світ

Твій світ

Объявление

Новий соціальний проект, спрямований на пропаганду здорового життя, вирішення проблем повсякденного і особистого характеру. У нас немає сухих статей, які пропагують теорію. У нас цікаві і пізнавальні статті, поради, перевірені досвідом інших, переконливі факти. У нас є все, що вас цікавить, а якщо немає, то буде. Твій світ - зроби свій світ кращим

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Обмін даними » Говорімо правильно!


Говорімо правильно!

Сообщений 1 страница 9 из 9

1

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить Вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Максим Рильський

Русизми в нашому мовленні є наслідком багатовікового засилля російської мови в Україні. Вони проникли в мову мільйонів українців, засмітили її та перетворили в суржик. Дослухаючись до розмов людей на базарах чи у транспорті на Полтавщині та Київщині, які вважаються батьківщиною літературного варіанту української мови, серце від болю стискається. Водночас і радість проймає: засмічено, спотворено, але не знищено. Не встигли. Мине час — і відродиться наша мова, очистяться наші національні джерела. Шлях до цього лежить через зростання загальної і мовної культури українців та їхньої національної свідомості.

Нині поширене вживання русизмів двох основних типів. Перше викликане шкідливою звичкою, мовним безкультур’ям, небажанням стежити за своєю мовою. “Добре утро!”— каже щоранку сусід сусідові. Або ще краще: “Драсцє!” Хіба сусід не знає, що таких слів українці не мають, а вітаються своїми українськими вітаннями “Доброго ранку!” або “Доброго здоров’я!”?
“Канєшно, знають, но, понімаєш, вони на то, навєрно, вніманія не обращають і правильних слов не іщуть, потому шо їм разніца кака?!” — відповів би, мабуть, на моє зауваження згаданий  сусід.
Є русизми, які є наслідком неуважності, незнання. Найчастіше вони є російськими кальками.
Наприклад: бувший президент, прошлий рік, поступлення до бюджету, прийняв участь, прийняв міри. А правильно слід казати: колишній президент, надходження до бюджету, минулий рік, взяв участь, вжив заходів. Серед російських кальок є група, яка укорінилася навіть у мову журналістів та дикторів. Ідеться про лексику типу: накопичення, написати заключення, усі без виключення, опити населення, запозичення. Тоді як українською слід вживати слова нагромадження, висновок, усі без винятку, опитування, позички.
Русизми шкідливі не лише тим, що спотворюють українську мову. Багато українців не наважується розмовляти між собою українською мовою, бо вважає, що вона в них засмічена. Вони користуються російською, помилково гадаючи, що їхня російська мова цілком чиста. Насправді вони лише вживають російські слова, а мова їхня на російську мало подібна. Соромно слухати деяких “рускоязичних” лівих депутатів з прізвищем на “-ко”, які з політичних міркувань принципово виступають лише російською, а від їхньої вимови, інтонації та фрикативного звука г замість проривного  ґ за верству відгонить глухим українським селом.
Ми сподіваємося, що запропонований нами словничок допоможе багатьом позбутися шкідливих лексичних звичок у своєму мовленні. Ми віримо, що вдосконалення української мови змусить багатьох українців перестати соромитися її та допоможе їм повернути до рідного слова своїх дітей і внуків.
Стежмо за своєю українською мовою! Не зраджуймо та оберігаймо її!

Юрій Гнаткевич

Юрій Гнаткевич
Уникаймо русизмів в українській мові!
СЛОВНИК-АНТИСУРЖИК

Переглянути словник

0

2

Чи правильно ми говоримо?
Посібник Євгенії Чак

У посібнику в алфавітному порядку наводяться приклади правильного вживання слів у сучасній українській мові. Ілюстративний матеріал взято з творів українських письменників XIX—XX ст.

Ознайомитися з посібником

«Як ми говоримо»
Бориса Антоненка-Давидовича

Свернутый текст

Подих кожного слова

Нині, коли Україна займає належне місце серед цивілізованих країн світу, високий рівень її духовності, суспільного розвитку, державної досконалості мають забезпечувати всі складники віковічних надбань народу. Українська мова серед найголовніших таких складників.

За останніми історичними концепціями, український народ своїм корінням сягає у майже десятитисячну глибінь, отже, з такої ж прадавності бере початки і його мова, яка протягом тривалого часу постійно вдосконалювалася, ставала витонченим засобом людського спілкування. Та суперечливим, складним для української державності випало друге тисячоліття по Різдві Христовім, надто останні століття, коли єдиний національний організм безжально шматувався поневолювачами, коли постійно чинилися спроби мовою, культурою чужинців знівелювати українську мову, а відтак асимілювати український народ. Тому нині дуже актуальними є лінгвістичні праці, які допомагають нашій мові набути первозданного, здорового вигляду.

До таких праць належить і книжка Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо». Це вже четверте видання книжки, але потреба в ній не зменшується. Певне, тому, що написана не тільки з глибоким знанням справи, а створена талановитим письменником, який до самозабуття кохався в рідному слові.

Вірності, відданості Б. Антоненка-Давидовича є своє пояснення. Народився він на зламі двох століть, коли русифікація України набула такого розгону, що, здавалося, от-от цілком запанує оте валуєвське: «Нет, не было и быть не может». Тому хоч і з’явився на світ на благословенній Полтавщині, в родині корінних українців, але першою мовою дитини була російська. До того ж і батька, машиніста паротягів, одразу по народженні первістка було направлено на роботу в Брянськ. Тож хлопчик до шести років формувався лише в російському оточенні, а про існування якоїсь іншої мови, а не тієї, якою сам розмовляв, малий довідався лиш тоді, коли з батьками приїхав у гості до недригайлівської баби Олександри. Поважна стара, оточена численними сільськими онуками, познайомившися із городським, прорекла: «Таке дурне, що по-нашому й балакать не вміє…» І саме оця вимоглива й добра народна вчителька й засіяла першу зернину в душу присоромленого, але допитливого хлопчика. На все життя майбутній письменник запам’ятав захопливі бабусині оповіді про загадкових козаченьків, що будили дитячу уяву. На щастя, батьки невдовзі переїхали жити в Охтирку, і їхній шестилітній одинак швидко опанував українську мову завдяки вуличним хлопчакам, та мусив про неї забути, коли почав учитися в Охтирській гімназії. «Тут не тільки не було ходу українській мові, але навіть український акцент вибивали з нас, гімназистів, дбайливі вчителі. Мене це мало гнітило, бо я добре знав російську мову ще з Брянська, але почуття образи й протесту до тої офіційної Росії в Охтирці, що спиралася на школу, церкву й поліцію, рано ввійшло в мою душу».1

Бунтівничі почуття спонукали до пошуків, вони й привели до Шевченкового «Кобзаря». І стався вибух духу юного українця — вибух любові, вірності й усвідомлення самого себе через подальше вивчення історії України, через її на той час уже багату художню літературу.

А далі шлях прозрілого сина рідної землі постелився типово: рядовий козак в Армії Української Народної Республіки, а після поразки — за зброю обирає собі рідне слово. Цією ж зброєю заходилися боротися сотні обдарованих патріотів, найперше літераторів і лінгвістів. За небагато років українізації наша мова набула такого бурхливого розвитку й розквіту, що одвічний недруг української самобутності не міг не діяти. А підсилений політикою повсюдного більшовицького терору, він розпочав моторошну косовицю передовсім найобдарованіших, найдостойніших, найвідданіших. Під цю косу потрапив і письменник Борис Антоненко-Давидович. Двадцять два найкращих роки забрали сталінські концтабори і сибірські заслання. Йому здавалося, що він вмер як письменник, бо не мав змоги написати жодного рядка. А рідною мовою мав право лише думати. «Та ось у березні 1953 року (після смерті Й.В.Сталіна. — Б.Т.) я зненацька відчув такий потяг до творчої роботи, якого не зазнавав, мабуть, з того часу, як перестав ходити в початківцях, марячи, мов сновида, образами й характерами… В процесі роботи я радісно констатував, що залишилася незайманою моя мова, яка довго вікувала без практичного застосування. Виходило, що, втративши в житті все, я зберіг найдорожчий свій скарб! Цього було досить, щоб не тільки не нарікати на свою долю, а й по-справжньому відчути щастя…».2

До Києва зі своєю сибірською дружиною і малим сином письменник повернувся лиш у червні 1957 року. Понад два десятиліття він був відірваний від рідної України. Тому, зрозуміло, одразу починає пильно придивлятися, уважно дослухатися, а що ж змінилося вдома за ці жорстокі й руйнівні десятиліття. Йому не важко було переконатися, що голодоморами, репресіями, війною винищено не тільки мільйони українців, а так само понівечено було й українську мову. Пізніше, 20 квітня 1971 року, в листі-відповіді до Надії Суровцевої, відважної, талановитої жінки, яка все життя віддала боротьбі за Україну, Б. Антоненко-Давидович писатиме: «Дякую Вам і за високу (може, й не заслужено високу) оцінку моєї книжки «Як ми говоримо». Я не лінгвіст, а тільки белетрист і журналіст, і взявся за мовознавчі справи лиш тому, що, «из дальних странствий возвратясь» 1957 року до Києва, я побачив у періодиці та книжках, не кажучи про живе мовлення, такий хаос, що мене аж смуток охопив. Чудова мова на очах перетворювалася на таку макароністичну суміш, що ніби досі нічого не робилося, щоб якось упорядкувати її, ніби не було вельми корисних праць Олени Курило, Синявського, Гладкого, Сулими та багатьох інших, що їх поглинула невблаганна Лета часів лихоліття. І я взявся чистити ті авгієві стайні, нічого, власне, не вигадуючи нового, а лиш нагадуючи призабуте й додаючи до нього дещо з того, до чого сам дійшов своїми роздумами над нашою мовою та гарячим бажанням зберегти її красу та ориґінальність. Це повинні були робити наші мовознавці, але що вдієш, коли вони не робили того, що належало, а часом виробляли таке, що тільки дискредитувало нашу літературну мову, відривало її від народного кореня, зате наближало до братньої російської мови (я маю на увазі всякі безглуздя типу «землеробство», «землероб», «недолік» у розумінні хиби, вади, ґанжу тощо).

Мені здається, Ви помиляєтесь, називаючи їх «нищие духом» (це було б півбіди — не біда!), це запроданці душі, оті, про яких Тарас колись гнівно висловився: «за шмат гнилої ковбаси».

Отож, повернувшись із жорстокої, тривалої каторги, де страждав за своє українолюбство, літній уже письменник, так «нічого й не навчившися», знову береться за своє. Ба, тепер ще з більшим завзяттям, ще із запеклішою наполегливістю. Він, умовно кажучи, кинув виклик Інститутові мовознавства на чолі із академіками Іваном Білодідом та Віталієм Русанівським. Зрозуміло, в інституті були й чесні науковці, з якими Борис Дмитрович плідно співпрацював, але отим високопоставленим він протистояв принципово.

Варто зауважити цікаву біографічну деталь: Борис Антоненко-Давидович не мав закінченої вищої освіти. Через громадянську війну, матеріальні нестатки, інші негаразди він фактично осилив десь два курси історико-філологічного факультету Київського університету, тодішнього Інституту народної освіти. Не важко уявити, як дратували могутніх академіків виступи в періодиці про чистоту української мови оцього, з дозволу сказати, неука. Та їхні вельможності не врахували, що «неук» був велетом духу, лицарем рідного слова, якого не зломили ніякі тортури та переслідування, що він, прозрівши ще в гімназіальні роки, не просто вивчав українську мову, а вдихав її, наче озон, пив її, мов цілющу воду. Кожне слово вбирав усіма клітинами своєї вірної і спраглої душі. Він глибоко засвоїв уроки українізації 20-х, усе життя займався самоосвітою, чудово володів російською, німецькою мовами, знався на французькій, латинській тощо. А широкі знання світової та рідної історії, знання світової та рідної літератури давали підстави констатувати — Борис Антоненко-Давидович був людиною глибоких енциклопедичних знань.

Тож за діло брався не аматор, а сумлінний, чесний професіонал. І хоч на хліб насущний доводилося заробляти щоденною працею літредактора в журналах, багато часу забирала робота над художніми творами. А все ж знаходив сили і для оздоровлення української мови. Це було для нього не хобі, а друге дихання. На щастя, й атмосфера кінця 50-х — початку 60-х років сприяла мовознавчій діяльності. То були часи так званої хрущовської відлиги, коли усе свідомо національне, що якось вижило, почало впертими пагонами пробиватися крізь розколини комуністичного залізобетону. Та в розколинах простору мало, тож широкомасштабного національного відродження відбутися не могло. Справді, пробивалися тільки окремі пагони. Сповнена бунтівничої енерґії, яскраво вибухнула молода література «шістдесятників», студентська молодь спрагло дошукувалась істини в затьмарених сторінках давньої та новітньої української історії. Помітні зрушення відчувалися в культурі, мистецтві. Ожили кіно, театр, малярство… Та найбурхливіші події відбувалися довкола української мови. Йшлося передовсім про надання їй права господині у власній хаті, права бути мовою державною, мовою освіти, науки, культури, мовою радянських і партійних установ… Відверто говорилося, що під личиною інтернаціоналізації русифікація поглинає найдорожчий скарб українського народу. І, звичайно ж, мовилося про культуру української мови, її чистоту, збагачення. І в цьому оркестрі перша скрипка належала Борисові Антоненку-Давидовичу.

Коли знайомишся з архівом письменника, перечитуєш матеріали, пов’язані з тими цікавими подіями, переконуєшся — то був не просто лінгвістичний рух… У тому вчувався першопоштовх чогось великого… Бо боротьба за «реабілітацію репресованої» літери виходила за межі мовознавчі. Бо ті змагання будили національну свідомість, спонукали до громадянської дії дедалі більше й більше людей. Боротьба за право української мови логічно мала перерости в широку політичну боротьбу за права України. Зрештою, щось подібне сталося цього разу в кінці 80-х років. Адже нинішній масовий вияв національної свідомості значною мірою починався з Клубу шанувальників української мови в Спілці письменників, де збиралися і майбутні політичні діячі. Дискусії про становище української мови переростали в гострі виступи про болі всієї України. Тож схема виявилася такою: Клуб - Товариство української мови — Народний Рух України… Незалежність.

Тому і в 60-ті цербери імперії пильно стежили не тільки за зростанням громадської активності, а й за кожною публікацією сміливого твору чи статті. В органи безпеки відважних викликали поодинці. Попервах умовляли. Та в запалі масового піднесення, в п’янливій радості відродження на ті частковості не зважалось.

Перші арешти восени 1965 року вдарили громом з ясного неба. Холодний дощ тяжкої дійсності тоталітаризму багатьох загнав у сховки. Але були й такі, що змобілізували внутрішні сили і кожним днем своїх дій чинили протест, який можна було ще чинити в тих умовах.

Борис Антоненко-Давидович, окрім численних статей про чистоту української мови, задерикувато наставив «роги» літери ґ. Стаття «Літера, за якою тужать» (ЛУ, 4 листопада 1969) — справді акт громадянської відваги. Тоді головним редактором письменницької газети був Іван Зуб, який не насмілювався опублікувати небезпечну статтю, та під час його відпустки заступник головного редактора Маргарита Малиновська виявилася сміливішою: «Літера, за якою тужать» побачила світ. І одразу ж реакція Інституту мовознавства, — стаття-відповідь Віталія Русанівського «За чим тужити?». Маргариту Малиновську звільнено з роботи, дорогу на сторінки «Літературки» їй було цілком перекрито.

Отже, стався той суспільний інцидент, який виразно виявляє людей на громадянську мужність, показує рівень їхньої національної активності. І приємно зазначити, що в ті роки, коли національно активних одразу ж брали на гачок, до ЦК КПУ, в Інститут мовознавства, в редакцію «Літературної України» надійшло багато листів на захист статті Бориса Антоненка-Давидовича з критикою (почасти в’їдливою, гострою) позиції Віталія Русанівського. Ось лише окремі цитати: «Коли замість удосконалювати й збагачувати нашу рідну мову її спотворюють і зубожують, то кожен має вказати на це, а надто письменник. Мовознавцям же варто б прислухатися до думки народу…» (В.Драбата, Київ); «Чому ж деякі наші мовознавці, що в їхніх руках часом доля української мови, так радо погоджуються на всякі спрощення, хоча це явно йде на шкоду мові, збіднює її?» (Катерина Козуб, Київ).

В архіві письменника збереглось понад десяток копій подібних відгуків. Вони, зрозуміло, його бадьорили, спонукали до подальшої праці. Та, власне, боротьба за чистоту, самобутність української мови для Б. Антоненка-Давидовича в ті часи стала чи не єдиним виявом громадянської мужності. Художні твори його вже не друкувалися, все тяжче було зорганізувати хоч невелику творчу зустріч з читачами… А душа боліла. Надто за своїх духовних дітей — обдарованих, мужніх «шістдесятників», які етапами тисяч мужніх батьків-попередників пішли на Сибір. Їх звинувачували, окрім усього іншого, і в тому, що заперечували злиття націй, а відтак уподібнення української мови до російської з подальшим цілковитим зникненням.

Гартований політкаторжанин підготував книжку-протест проти наступу комуністичної реакції. Назвав він її «Як ми говоримо», з підтекстом назвав, як і статтю «Літера, за якою тужать», адже велике починається з малого, бо коли тужать за дрібною літерою, то яка ж тоді туга за великою Україною, за її волею. А тут «Як ми говоримо» — як ми діємо, як ми мислимо, як ми живемо… До Бориса Антоненка-Давидовича в охоронців імперії, їхніх прислужників мірки були нещадними. Вони і в назві роману «За ширмою» теж віднайшли небезпечний для комуністичного режиму підтекст. У пресі викривали «підступність» автора роману.

А втім, якщо тверезо оцінити, недруги мали рацію, бо який же путній письменник, котрий не втратив елементарної порядності, та не писав із підтекстом. То лиш «Партія веде» і їй подібне вже було голе й порожнє, без найменших натяків на глибину. А тут «Як ми говоримо», де вже в передньому слові хитрий автор, використовуючи самого Карла Маркса, стверджує, що мова така ж давня, як і свідомість. А далі міркуваннями видатних російських письменників, учених, не кажучи за українських, нав’язує думку, що рідна мова для кожного народу так само життєво необхідна, як і чисте повітря, вода, середовище, бо тільки той народ утверджуватиметься морально, ба навіть фізично здоровим. А як же тоді єдина історична спільність — радянський народ? А цьому Антоненку-Давидовичу не подобаються слова землероб, відщепенець, горе-вчений, двоєчник, дебошир, застрільник, застінок… бо вони, мовляв, є переробкою з російської мови. Зачекайте, та в книжці цей петлюрівський недобиток виступає фактично проти впливу російської мови на українську. Адже всі слова, граматичні форми, фразеологізми, які не радить вживати автор, мають походження російське… Це ж чистої води антирадянщина, заперечення комуністичної теорії зближення націй, злиття мов. Ти ба на що він замахнувся!

«Як ми говоримо» вийшла друком 1970 року у видавництві «Радянський письменник». У вихідних даних зазначено: тираж 65 тис. (перший завод 15 тис, другий — 50). Другого заводу не було. Доклав зусиль той-таки доблесний Інститут мовознавства — за підписом Г. Колесника було видрукувано статтю «Чи ж так ми говоримо». Як засвідчує письменник у вже згаданому листі до Надії Суровцевої: «…справжні автори (статті. — Б.Т.) Русанівський і Жовтобрюх, змушуючи з наказу Білодіда підписати її працівникові апарату Інституту мовознавства Г. Колеснику… На це все можна було б не вважати (вся наша історія така плодюча на запроданців), але через оту статтю Г. Колесника Комітет преси не дозволяє видавництву «Радянський письменник» видати решту обіцяного тиражу 50 000».

Хоч мені й досі здається, що якби Борис Дмитрович повівся тоді мудріше, то обіцяний тираж вийшов би. Річ у тім, що попередньо книжка «Як ми говоримо» планувалася в «Радянській школі». Але міністром освіти тоді був Петро Платонович Удовиченко, колишній секретар парткому Київського університету, — людина сталінського покрою, нещадна і хитра. Це я на собі відчув, коли на початку літа 1966 року мене було виключено з університету «за політичну незрілість», а фактично за зв’язки з арештованими й ув’язненими. І надумався я, про що й досі шкодую, піти шукати правду в університетського комісара. Намагався говорити, триматися так, щоб і комар носа не підточив, щоб, не дай Бог, не нашкодити ув’язненим. Мені, вважаю, це вдалося, але Удав (так позаочі називали парторга) перекрутив розмову перед деканом так, що мені це коштувало тяжких страждань. До всього, виключених в університеті не відновлювали. Якось зустрівши П. Удовиченка на вулиці, я запитав, чому мене не відновлюють. І він зі спокоєм садиста, із задоволенням розтягуючи слова, проказав: «То ви ж там одружуєтесь…» Я справді тоді вже мав твердий намір одружитися з донькою Б. Антоненка-Давидовича. Ще, власне, й заяви не подавали, був лише намір, але цього було досить, щоб винести мені нещадний вирок, аж так сталіністи ненавиділи нескореного письменника.

Про все це Борис Дмитрович, звичайно ж, знав. І от коли побачила світ його праця «Як ми говоримо», що мала вибуховий успіх, пригадую, якось я прийшов до тещі й тестя в справах. Борис Дмитрович піднесений, бадьорий, запрошує мене до кабінету: «Ходіть, я вам зараз щось прочитаю… — І, сівши у крісло за стіл, запитав: — Ви чули виступ міністра освіти Удовиченка по телевізору?» — «Чув. У перекупок на базарі і то мова чистіша». — «Отож-бо, знаєте, мені шлють листи учителі, жахаються з української мови свого міністра. Так ось послухайте, що я йому написав. — І, коли розгорнув аркуш, докинув: — Це я йому і за вас, Борисе, відплатив…»

Мене вже з перших рядків почав душити сміх. Бо цей лист належав до того ж жанру, що й лист козаків до турецького султана: «Справді, страшно подумати, що сам міністр освіти, з мови якого беруть приклад учителі й учні, сам говорить мало не суржиком. Безпрецедентний випадок не тільки в республіках Радянського Союзу, а й у всьому цивілізованому світі…»

Далі нагадує, як ним, міністром освіти, було заборонено «Радянській школі» видавати «Як ми говоримо». І знову глузує, мовляв, видавши книжку в «Радянському письменнику» «…я виграв, бо за неї одержав удвічі більший гонорар, а от Ви, міністре освіти, програли, бо, як свідчить практика Ваших виступів, саме Ви найбільше потребуєте цієї моєї книжки, щоб хоч трохи підвищити до належного пристойного рівня свою власну мову». І т.д. і т.ін.

Ну, що тут скажеш. Борис Антоненко-Давидович інакшим бути не міг. Вдумливий, розважливий, він був безмежно добрий до тих, кого любив, кому вірив. І водночас вівся глузливо, саркастично з недругами. Тут він нагадував молодого козака, який, захопившися гонитвою за ворогом, що утікав, аж п’янів од захвату і не помічав, що недруг заманює його в пастку…

А втім, хоч би яким був обережним Борис Дмитрович, повного тиражу йому все одно б не бачити. Ненависним він був для режиму. Після виходу «Як ми говоримо» до 1989 року не пробився на радянський світ жоден його твір, не кажучи про книжку. У пресі з’являлись лиш убивчі, наклепницькі статті на непокірного.

Втративши надію на повторний вихід «Як ми говоримо», батько заніс машинопис книжки, із густими його правками, до нас, кинувши коротко: «Збережіть».

І тепер, коли гортаю батькову працю, мені тут дихає кожне слово. Бо і на моїх очах ця книжка народжувалася. Пригадується, в 60-х, коли підпалено було Публічну бібліотеку Академії наук, я, закурюючи з Борисом Дмитровичем, запитав: «Як правильно буде — палити чи курити?» — «Палять тільки бібліотеки».

Коли я тепер слухаю виступи діячів, народних депутатів і чую «на протязі» замість «протягом», коли читаю навіть знаних письменників і натрапляю на «лишень» замість «лише», на «дав маху» замість «схибив», коли розмовляю з людьми, надто з молодими, і чую мовні недоладності, як мені хочеться, щоб вони всі мали за настільну книжку Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо». Нехай вона допомагає удосконалювати, збагачувати найдорожчий скарб — рідну мову, хай дихає кожним словом.

Борис ТИМОШЕНКО|Передмова

Ознайомитися

Неправильно — правильно
Довідник з українського слововживання М.Волощак

Переглянути

Обережно - суржик! Зведена таблиця

Переглянути

Уроки державної мови

Українська літературна мова давно виробила власні вимовні, наголосові, граматичні, лексичні, стилістичні норми. Уміщуємо поради, рекомендації, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати, щоб передати потрібний зміст, робимо застереження про неправильне або небажане, невдале використання тих чи інших лексем у певних значеннях, у конкретному контексті.

Ознайомитися

0

3

Нерідко доводиться чути: «Я рахую, що це незначна проблема». Але, якщо людина так каже, то, на наш погляд, це проблема значна. Як відомо, мовна малограмотність є ознакою низької культури! Чому ж сьогодні, в час відродження національної духовності, засоби масової інформації, державні структури, які зобов’язані згідно з Конституцією впроваджувати українське літературне та ділове мовлення, демонструють зразки безграмотного поводження з українським словом, оперують кальками, виявляють незнання елементарних законів мовного побутування? Запобігти руйнації мовленневої культури можливо лише за умови засвоєння основних правил етностилістики.
Пропоную правильне трактування і вживання типових для ділового мовлення слів та висловів.

1. Адреса та адрес.
Іноді трапляються помилки при використанні цих слів. Можна почути: «Приємно, що Ви висловили такі теплі слова в мій адрес». Але адрес - це письмове привітання. Можна сказати: вітальний адрес, адрес ювілярові. А адреса - це координати, місце проживання, розташування особи, організації і под. Наприклад: проживати за адресою, надіслати на адресу. Іноді це слово вживається в переносному значенні, тобто сказане стосується певної особи. Тому правильно сказати: «Приємно, що Ви висловили такі теплі слова на мою адресу».

2. Білет і квиток.
В сучасній українській літературній мові співіснують обидва цих слова, але між собою вони різняться як значенням, так і сполучуваністю з іншими словами. Нерідко доводиться чути в транспорті: «Передайте білет на компостер»; а іноді трапляються вислови: «профспілковий білет»; «казначейський квиток». Хоча слово «білет» має значення:
• картка з питаннями для тих, хто складає іспити. Наприклад: екзаменаційний білет;
• цінні папери. Наприклад: лотерейний білет; кредитний білет.
Слово «квиток» означає:
• документ приналежності до певної організації. Наприклад: профспілковий квиток.
• картка, придбана для проїзду в транспорті, входу до театру, музею тощо. Наприклад: проїзний квиток, вхідний квиток.
Тому правильно сказати: «Передайте квиток на компостер»; «профспілковий квиток»; «казначейський білет».

3. Брати до уваги чи приймати до уваги.
За аналогією до російського «принимать во внимание» дуже часто трапляються «приймати до уваги». Але в українській мові слово «приймати» використовується на позначення дії, що в буквальному розумінні означає «прибирати щось звідкись» (наприклад; «приймати папери зі столу»), або «вживати» (наприклад: «приймати ліки, їжу»), а також «приймати гостей, відвідувачів»; «приймати дитину» (в когось); «приймати бій». І правильним є вислів «брати до уваги».

4. Бути правим чи мати рацію?
«Ви були абсолютно праві, так все і сталось, як Ви говорили». Чи можна «бути правим»? Звичайно, так. Але тільки тоді, коли ви знаходитесь справа від когось, хто розташований зліва. Тому що російське «Вы правы» українською перекладається як «Ви маєте рацію».

5. Вартий, вартує і заслуговує.
Інколи ці слова плутають і говорять: «Ця проблема не вартує нашої уваги», тому що проводять аналогію з російським дієсловом «стоит». Але це дієслово не має в українській відповідника-дієслова «вартує», а лише прикметник «вартий», прислівник «варто», «варт» і дієслово «заслуговує». Слово ж «вартує» спільнокореневе з словами «варта», «вартувати», що означає «стерегти, сторожувати, охороняти». Треба сказати: «Стояти на варті»; «пильно вартувати»; але: «Ця проблема не варта нашої уваги» чи «Ця проблема не заслуговує на нашу увагу».

6. Вважати і рахувати.
Чи можна сказати: «Рахую, що Ви маєте рацію»? Це знову ж таки неправильний переклад російського слова «считать», яке в українській мові має два аналоги:
• рахувати, тобто займатись підрахунками. Наприклад: рахувати гроші, рахувати на калькуляторі;
• вважати, тобто мати думку, переконання. Наприклад: вважати відповідь правильною.
Тому варто говорити: «Вважаю, Що Ви маєте рацію».

7. Вживати заходи, вживати заходів чи приймати міри.
Як часто ми читаємо і чуємо: «Необхідно приймати міри»! Але давайте вдумаємося в значення цього вислову. Слово «міри» означає: «одиниці ємкості, об’єму, ваги, довжини» (тобто те, що має виміри в літрах, кубометрах, грамах тощо), а також «рівень, межу виміру чогось» (якою мірою, певною мірою, вища міра покарання і т.п.). Про слово «приймати» йшлось вище. І що ж виходить? Якщо трактувати «міри», наприклад, як міри об’єму (та ж пляшка), то значення вислову: «Необхідно приймати міри» зводиться до запевняння в необхідності її чи випити, чи прибрати звідкись. А коли йдеться про застосування певних дій для запобігання чомусь чи для покращання чогось, то нормативним є вислів «вживати заходів» (а не «вживати заходи» аналогічно російському «принимать меры»).

8. Вибачте мене чи вибачте мені
Форма «вибачте мене» є калькою з російської мови «извините меня». Правильна форма української мови - це «вибачте мені», «пробачте». Не можна говорити «я вибачаюсь», тому що зворотна частка -сь (-ся) означає «себе», і сказати «я вибачаюсь» рівнозначне «я сам собі вибачив».

9. Виняток і виключення
«Пісня в нашому житті має виключне значення»; «це виключно цікавий факт». Нерідко калькування російських «исключительный», «исключительно» призводить до помилкового вживання слів «виключний», «виключно», хоча в даному випадку доцільно використати слова «виняткове», «винятково», адже іменник «виключення» позначає дію (наприклад, «виключення з інституту»), прислівник «виключно» означає, що певні права властиві тільки одній особі чи організації (наприклад, «виключні права»); а іменник «виняток» означає «відхилення від звичайного, загального правила» (наприклад: «Земля скрізь потребує роботи, і його бургундська земля не становила винятку» (Ю.Яновський)), прикметник «винятковий» вживається в значенні «дуже», «надзвичайно», «особливо», «не так, як усі» (наприклад, «винятковий випадок, розум, факт тощо»).

10. Виписка і витяг
За аналогією до російського «выписка из протокола» іноді читаємо «виписка з протоколу». Слово виписка означає дію за значенням «виписувати, виписати», тобто:
• списувати слова, частину тексту і т.ін. з книжки, зошита тощо з певною метою (наприклад: «Дякую теж за виписки з «Лялечки» (М.Коцюбинський))
• письмово оформляти вибуття кого-небудь звідкись, з чогось і т.ін. (наприклад, «виписка з лікарні»).
Іменник «витяг» вживається в значенні - «невеличкий уривок, частина чи цитата з якого-небудь тексту» (наприклад, «витяг з протоколу»).

11. Вираз і вислів.
Чи правильне речення: «В творі студента був такий вираз»? Адже думка, виражена декількома словами - це вислів, тому доцільніше сказати «В творі студента був такий вислів». У решті випадків, зокрема й у математиці, використовують слово вираз. Наприклад: «Вираз на обличчі похмурий»; «Вираз а2+в=с».

12. Висловлювати, вимовляти та виговорювати.
«Присутні виговорили свої думки». Що ж це означає? Знову-таки, калькування з російської слова «высказали». Необхідно розрізняти за значенням слова висловлювати, вимовляти і виговорювати.
• висловлювати - «передавати словами думки, почуття тощо; виражати тим або іншим способом» (наприклад, «висловити погляди, думку»);
• вимовляти - це «передавати голосом звуки, слова; говорити певним чином (наприклад: «Кожне слово він вимовляв повільно»);
• виговорювати - «дорікати комусь, говорячи, домагатися одержання чогось тощо» (наприклад, «виговорювати за провину»).
В реченні, наведеному на початку, необхідно було вжити слово «висловили».

13. Відказувати і відмовляти.
Чи можна «відказати в проханні»? Необхідно з’ясувати значення слів «відказувати» і «відмовляти», щоб правильно їх вживати, адже лише в деяких значеннях вони збігаються.
Слово «відказувати» означає:
• Говорити у відповідь. Наприклад: відказувати на запитання.
• Відповідати на запитання письмово. Наприклад: одказувати на листи.
• Заповідати комусь щось перед смертю, залишати у спадок. Наприклад: відказати майно.
• Переставати діяти. Наприклад: відказав двигун; відказало серце.
• І лише діалектне - відмовляти комусь в чому-небудь. Наприклад: не відкажи в просьбі.
Слово «відмовляти» має значення:
• Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ. Наприклад: не одмовте помогти в справі.
• Говорити у відповідь. Наприклад: колега на ці слова відмовив таке...
• Переконувати когось не робити чого-небудь. Наприклад: відмовляти друга кудись їхати.
• Переставати діяти внаслідок несправності (про механізм) або перевтоми тощо (про людський організм). Відмовило сверло; відмовили ноги.
Тому літературним є вислів: «Відмовити в проханні».

14. Відносно, стосовно, щодо.
Внаслідок калькування з російської постійно трапляються вислови, подібні до: «Відносно цього питання я маю таку думку...». Але слово «відносно» в українській мові має значення «порівняно», наприклад: відносно недалека відстань; відносно дешевий товар.
Слово «стосовно» в літературній мові вживається з прийменником «до» і означає «відповідно до чогось», «у застосуванні до чогось, кого-небудь». Наприклад: «І.Франко вивчав історію не побіжно, стосовно тільки до своїх художніх творів, а спеціально, - і тому його вважають істориком-професіоналом».
Слово «щодо» має ширше значення, а саме:
• З приводу чого-небудь. Наприклад: Обіцяли допомогти щодо перекладу. Щодо цього наші погляди збігаються.
• Про, за когось, щось (якщо говорити про кого-, що-небудь, мати на увазі кого-, що-небудь). Наприклад: Говорити щодо проблем. Щодо Лук’яненка я маю хорошу думку.
• Уживається для вираження особливостей, властивостей, якості кого-, чого-небудь, які характеризуються з боку тих чи інших ознак, зв’язків, стосунків і под. Наприклад: Доповідь була хорошою і щодо форми, і щодо змісту.
Зважаючи на все викладене вище, правильним є вислів: «Щодо цього питання я маю таку думку...».
10. Відноситись, ставитись, стосуватись, належати.
Чи можна «добре відноситись до когось»?
Російське слово «относиться» багатозначне і українською перекладається по-різному.
• на позначення оцінки істот, подій, явищ з емоційної точки зору використовується слово «ставитись». Наприклад: ставитись з повагою до когось, погано ставитись до вчинків кого-небудь тощо.
• в значенні приналежності вживається слово «належить». Наприклад: право на життя належить до невід’ємних прав людини.
• в значенні «бути пов’язаним із кимсь, чимсь» вживається слово «стосуватись». Наприклад: пункти наказу стосуються діяльності організацій; це нас не стосується.
• слово «відноситься» використовується в спеціальній літературі і означає «перебувати в певному співвідношенні з чим-небудь». Наприклад: А відноситься до В, як Х до Y.
Тому можна тільки «добре ставитись до когось».

11. Відповідно до рішення чи у відповідності з рішенням.
Як результат калькування з російської дуже часто трапляється словосполучення «у відповідності з чимось». Але ця сполука не нормативна для української мови, правильною є тільки форма «відповідно до чогось». Треба говорити: «відповідно до рішення»; «відповідно до пункту1 наказу» і т.п.

12. Військовий та воєнний.
Військовий - це той, що стосується війська. Військовий гарнізон, військова форма, військовий як найменування особи за родом занять.
Воєнний - той, що стосується війни. Воєнний час, воєнний стан, воєнні події.
Деякі слова можуть вживатись з обома цими прикметниками залежно від значення: Військовий (воєнний) корабель; військовий (воєнний) завод.

13. Вірний і правильний.
Доводиться чути: «Абсолютно вірно!» Але це зовсім не правильно. Це - російська калька слова «верно». Адже в українській мові слово «вірний» - однокореневе зі словом «вірність». Можна «вірно кохати», «вірними» можуть бути друг, дружина, собака, але ні в якому разі не відповідь, рішення і подібне.
Російське «верно» - багатозначне слово і українською перекладається по-різному. Наприклад:
Верный друг - вірний друг
Верный ответ - правильна відповідь
Верный способ - надійний спосіб
Верная смерть - неминуча смерть
Тому доцільно сказати: «Абсолютно правильно».

14. Вірогідний і ймовірний.
Ці слова часто плутають, і можна почути: «Таке припущення - вірогідне». Або: «Це цілном імовірний факт».
Але слова ці треба було вжити навпаки: припущення - ймовірне, а факт - вірогідний. Прикметник «вірогідний» означає «цілком певний, достовірний, перевірений», а «ймовірний» - це «той, що його можна тільки припускати» та «довірливий, той, що легко вірить»: «Імовірний він дуже: найбрехливішому брехунові ладен зараз повірити» (Б.Антоненко-Давидович).

15. Вмішуватись чи втручатись
«Прошу не вмішуватись в мої справи!» - наскільки парадоксально звучить подібний імператив! Адже дієслово «вмішатися» означає - «проникати куди-небудь; змішуватися з ким-, чим-небудь» (наприклад, «вмішатися в розчин»), а дієслово «втручатися» - «самочинно займатися чиїмись справами; встрявати в чиї-небудь стосунки; брати активну участь для припинення чогось» (наприклад: «Він вчасно втрутився в цю справу»).

16. Грати роль і відігравати роль.
В одному документі написано: «Велику роль в цій справі грають керівники відділів...». Але ж «грати роль» - це «видавати себе за кого-небудь іншого» (можна «грати роль на сцені, в театрі, в кіно» або в переносному значенні, наприклад: «Того вечора я нрала зовсім іншу роль» (Леся Українка)). «Відігравати роль» - це «мати певне значення, вагу», і в документі треба було написати: «Велику роль в цій справі відіграють керівники відділів...».

17. Дилема і проблема.
В наш час слово «проблема» вживається в різних сферах наукового, економічного, побутового спілкування (наприклад: «проблеми слововживання», «проблеми соціально-економічного розвитку», «життєві проблеми»). Слово «дилема» за звучанням схоже до слова «проблема», що іноді призводить до його помилкового вживання. Наприклад, в реченні: «Приходить час, коли перед кожним з нас постає дилема: який шлях вибрати в житті» слово «дилема» треба було замінити словом «проблема», тому що «дилема» - це необхідність вибору між двома можливостями, звичайно небажаними або важко здійсненними, а проблема - це теоретичне чи практичне питання, що потребує розв’язання.

18. Доказувати і доводити.
Інколи слово «доказувати» помилково вживають в такому контексті: «доказувати теорему», «доказувати необхідність реформування» тощо. Але це дієслово означає «процес завершення акту говоріння» (наприклад, «доказувати до кінця свій монолог»). Російське слово «доказывать» українською перекладається як «доводити» в значенні «підтверджувати істинність, правильність чого-небудь фактами, незаперечними доказами» (наприклад, «доводити теорему, концепцію» тощо).

19. Доповідати і докладувати.
23 травня 1998 року на одному з каналів українського радіо прозвучала фраза: «Мені докладали про стан справ». Але до чого тут вжите слово «докладали», похідне від дієслова «класти», і яке означає «додавати щось до вже покладеного» (наприклад, «докласти яєць в корзинку»)? Мабуть, автор цих слів мав на увазі «доповідали», що означає - «повідомляти; виступати з доповіддю; освітлювати певні питання тощо».

20. Жити; мешкати і проживати.
Ми живемо, проживаємо чи мешкаємо в місті Києві?
• «Жити» має загальне, найширше значення, і серед інших - перебувати, проживати де-небудь (наприклад: «...дід та баба...удвох на хуторі жили» (Т.Шевченко)).
• «Проживати» - жити за місцем прописки (наприклад: «Продавець проживає за адресою: М.Київ, вул.Хмельницького, буд.26, кв.79»).
• «Мешкати» - в приміщенні (наприклад: «Сім’я мешкає в трикімнатній квартирі»).
Можна сказати: «Ми живемо в місті Києві» чи «проживаємо в місті Києві (якщо в Києві прописані)».

21. Завдавати удару чи наносити удар.
Неправильний переклад російського багатозначного слова «наносить» призводить до помилкового вживання слова «наносить» в українській мові, адже «наносити» означає:
• приносити велику кількість чого-небудь (наприклад: «Нанести цілу купу цегли»);
• рухаючись, захоплювати з собою й нагромаджувати куди-небудь певну кількість чогось (наприклад: «Річки наносять глину в морські води»);
• приносити, доносити звуки, запах і т.ін. (наприклад: «Вітер наносив далекі приглушені дзвони»);
• позначати, відбивати що-небудь на карті, схемі і т.ін. (наприклад: «На срібний предмет спеціальним різцем наносять малюнок»);
• покривати шаром чого-небудь (наприклад, «нанести фарбу на поверхню столу»);
• в сполученні зі словом «візит» - відвідувати кого-небудь (наприклад: «нанести офіційний візит»).
Дієслово «завдавати» має два значення:
• (чого, а не що) - робити щось неприємне (наприклад, «завдавати страждань, втрат, шкоди, прикрощів, клопоту тощо»);
• (що, а не чого) - допомагати комусь підняти щось (наприклад: «Хлопець мовчки завдавав бабусі на плечі в’язку хмизу»).

22. Завдання і задача.
Як правильно сказати: «Ми поставили перед собою такі задачі» чи «Ми поставили перед собою такі завдання»? В цьому випадку доречно вжити слово «завдання», тому що:
• «завдання» - це те, що визначено або заплановано для виконання (наприклад, «виконати денні завдання»);
• «задача» - питання, переважно математичного характеру, яке розв’язується за допомогою обчислень за визначеною умовою (наприклад, «переписати задачу з підручника»).
Крім того, звертаємо вашу увагу на те, що завдання - виконуються, проблеми - вирішуються, а задачі - розв’язуються.

23. Завдяки і через.
Слово «завдяки» уживається для позначення причини, що викликає бажаний результат. Наприклад: «Значних досягнень ми отримали завдяки наполегливості в роботі». Неправильне вживання прийменника «завдяки» для називання негативної причини. Наприклад: «Не прийти на заняття завдяки хворобі» (треба: «через хворобу»).

24. Замісник і заступник.
Ці два іменники часто плутають, що призводить до помилкового їх вживання. Розрізняються значенням.
• Замісник - той, хто тимчасово виконує чиїсь обов’язки. Наприклад: «Хто ж буде замісником викладача на час його хвороби?»
• Заступник - офіційна назва особи, яка постійно відає певними ділянками роботи, одночасно працюючи з начальником чи з керівником, а також заступає в разі відсітності свого керівника або начальника. Наприклад: «заступник директора організації».

25. Згідно рішення чи згідно з рішенням.
Типова стилістична помилка - калька-кліше «згідно чогось». В сучасній українській літературній мові нормативною є тільки форма «згідно з чимось», наприклад: «згідно з протоколом», «згідно з планами» тощо.

26. Здатний і здібний.
Дехто не відчуває різниці між цими словами, і можна почути: «Цей учень дуже здатний», хоча треба було б сказати «здібний», тому що:
• «здатний» (до чого, на що, що робити) - який має можливість, силу, певні дані щось зробити, здійснити, виконати; спроможний (наприклад, «здатний до всього», «здатний на подвиг» тощо);
• «здібний» - який має природні здібності, обдарований (наприклад, «здібний студент», «здібна дитина», «здібний художник» тощо).

27. Знання і знаття.
«Йому ще самому не вистачає знаття, а він хоче повчати інших», - автор цих слів, мабуть, уважав, що слова «знання» і «знаття» - синоніми, і помилково написав «знаття» замість «знання». Це - слова-пароніми, подібні за звучанням, але різні за значенням. Слово «знаття» - похідне від дієслова «знати» (наприклад: «Якби знаття, що хтось допоможе, - зробимо»). Іменник «знання» означає «сукупність відомостей про щось» (наприклад: «І жадібно знання вона пила» (Б.Грінченко).
(За Б.Антоненко-Давидовичем).

28. Знижка і скидка.
Всюди впадають в око рекламні заголовки: «У нашому магазині ви можете придбати товари зі скидкою». Нічого смішнішого і придумати не можна! Адже «скидка» в українській мові - це, як пише Б.Антоненко-Давидович, стрибок убік, що робить, приміром, заєць, петляючи свої сліди. Отже, в магазині можна придбати товари, скачучи? У сучасній українській літературній мові є слово «знижка», яке означає поступку або зниження ціни під час продажу, і саме це слово доречне в цьому випадку.

29. Зустрічаються і трапляються.
Чи можна сказати: «В роботі зустрічаються помилки»? Ні, тому що зустрічаються, тоді, коли є якась зустріч (переважно, хоча і не завжди, люди). Можна сказати: «В морі зустрілись кораблі»; «зустрітись з кимось поглядом»; «зустрітись з приятелем». В тексті, в книзі, в промові, в житті «трапляються» помилки, факти, недоліки тощо.

30. Книжковий і книжний.
Ці слова-пароніми необхідно розвізняти за значенням. «Книжковий» - це той, що стосується книжок (наприклад, «книжковий магазин», «книжковий ринок», «книжкова полиця» тощо). «Книжний» - це той, що стосується книги (наприклад, «книжний стиль», «книжний герой» тощо).

31. Коли наступні, коли такі, проте ніколи - слідуючі.
Багато хто не відчуває різниці, і помилково вживає слово «наступні» тоді, коли треба вживати тільки «такі». Наприклад, у реченні: «Погляди щодо цього проекту були наступні: ... ». Адже «наступні» вживається тільки тоді, коли йдеться про черговість. Наприклад: «Наступна зупинка - вулиця Сагайдачного»; «Відповідає Петренко, наступний - Чередниченко». В решті випадків доречно вживати слово «такі», і ні в якому разі не можна говорити «слідуючі», тому що це слово - і не російське, і не українське, а належить до тієї мовної сумішки, що в народі зветься суржиком.

32. Лікувати і лічити.
«В поліклініці лічать хороші лікарі». Вибачте, але що саме вони лічать? Адже «лічити» - синонім до слова «рахувати», тобто займатись підрахунками. Без сумніву, щось вони лічать, але навряд чи хворих. Їхня професійна діяльність - займатись лікуванням, тому треба було написати: «У поліклініці лікують хороші лікарі».

33. Любий і будь-хто.
Інколи можна почути щось подібне до фрази: «Це настільки просто, що любий може це зробити». Але ж «любий» - прикметник, утворений від дієслова «любити». На позначення будь-якої особи доречно вживати займенники «будь-хто», «хто завгодно» тощо.

34. Мішати і заважати.
Дехто помилково перекладає багатозначне російське дієслово «мешать» як «мішати» в такому контексті: «Ви мішаєте нам працювати». Але слово «мішати» в українській мові означає «перемішувати, розмішувати» (наприклад, «мішати кашу, карти, фарбу і под.»). В цьому реченні треба було сказати «заважаєте» , що має значення - «своїми діями затримувати, не давати змоги щось робити».

35. На виплат і розстрочка.
Всюди можна побачити рекламні оголошення зі словами: «У нашому магазині ви можете придбати одяг в розстрочку». Але навіщо нам такий одяг, коли можна придбати готовий? Адже «розстрочка» - похідне від дієслова «розстрочувати, розстрочити», що означає зворотній процес від слів «строчити, строчіння», тобто «зшивати». Відповідником до російського «в рассрочку» є в українській мові вислів «на виплат», тому в рекламних оголошеннях треба писати: «У нашому магазині ви можете придбати одяг на виплат».

36. Нагода і пригода.
Чи доречно вжите слово «пригода» у такій конструкції: «Не пропускати щасливої пригоди»? Ні, тут треба використати слово «нагода», що означає - «слушний момент, сприятливі обставини». Слово «пригода» має значення:
• подія, випадок (здебільшого непередбачений, несподіваний) (наприклад: «В комендатурі сполошилися, коли почули про пригоду біля лісу» (А.Головко));
• події, які трапляються під час подорожей, мандрівок (наприклад, «мисливські пригоди»).
Крім того, правильно говорити: «стати комусь у пригоді», а не «стати комусь у нагоді».

37. Накладна плата чи післяплата.
Типова помилка в діловому тексті - використання вислову «накладна плата», що є дослівним калькуванням з російської мови вислову «наложенный платеж», тому що українською мовою плата, яку вносять після одержання замовленої речі, називається «післяплатою». Тобто, правильно сказати: «Фотографії надіслано післяплатою», а не «накладною платою».

38. Напрям і напрямок.
Пароніми «напрям» і «напрямок», хоч і близькі за значенням, проте мають деякі розбіжності.
• «напрямок» вживається переважно тоді, коли йдеться про певні віддалі (наприклад, «піти в напрямку до будинка»);
• тільки «напрям» уживається тоді, коли йдеться про заходи суспільно-політичного значення (наприклад, «напрям науки», «напрям розвитку демократії» тощо).

39. Не дивлячись і незважаючи.
«Він досяг успіху, не дивлячись на перешкоди». Чи можна так сказати? Можна, але тільки в тих випадках, коли хтось дійсно на щось не дивився. Приміром, спортсмен-легкоатлет міг досягти успіху, не дивлячись на перешкоди, тобто перемогти в змаганнях, в буквальному значенні не дивлячись на бар’єри, які стояли на біговій доріжці. Коли ж ідеться про предмети, явища, поняття, всупереч яким відбувається дія, вживається прийменник «незважаючи на». Наприклад: «Незважаючи на пізню годину, організація ще працювала».

40. Неділя і тиждень.
Інколи в рекламних оголошеннях доводиться чути: «Наша фірма працює всю неділю». Що вони мають на увазі? Адже слово «неділя» в українській мові - це тільки один день тижня, причому вихідний, його відповідник в російській - «воскресенье». Отже, організація працює весь вихідний, а решту днів тижня ні? Чи все-таки помилково вжили російську кальку замість українського слова «тиждень»?

41. Об’єм та обсяг.
Як правильно: «значний об’єм роботи» чи «значний обсяг роботи»?
• «Об’єм» - це величина чогось, що має чіткі параметри виміру у висоту, ширину, довжину тощо, вимірювана в кубічних одиницях. Наприклад: банки, циліндра, колби, рідини, тіла, повітря тощо.
• «Обсяг» - це взагалі величина, розмір, кількість, значення, важливість, межі чогось. Наприклад: виробництва, книги, капіталовкладень, знань, бюджету, роботи тощо.
Отже - «значний обсяг роботи».

42. Пам’ятка та пам’ятник.
Картина - це «пам’ятка» чи «пам’ятник» нашої культури? Звичайно, «пам’ятка», тому що «пам’ятник» - це фундаментальна споруда, висічена з мармуру, дерева, вилита з бронзи, гіпсу тощо в пам’ять чи на честь кого-, чого-небудь, а пам’ятка - це предмет культури минулого, який зберігся (наприклад, «літературна пам’ятка», «пам’ятка історії»).

43. Пересічний.
Так що ж все-таки пересічне: місцевість, людина чи піраміда?
• Слово «пересічний» з наголосом на третьому складі (-січ-) означає - «який не перевищує середнього рівня; не гарний і не поганий; посередній; ординарний» (наприклад, «пересічна людина», «пересічна поезія», «пересічна публіка»).
• «Пересічний» з наголосом на останньому складі (-ний-) - «який пересікається з чим-небудь» (наприклад, «пересічні координати», «пересічна місцевість»).

44. Підписка і передплата.
«Підписку на наш журнал можна оформити на будь-якому поштовому відділенні», - чуємо по радіо. Але ж «підписка» - письмове зобов’язання додержуватися певних правил чи виконувати якусь вимогу (наприклад, «підписка про невиїзд», «підписка про мовчання»). Замовлення ж друкованого видання з попереднім внесенням часткової чи повної його оплати називається «передплатою» (чого?). Правильно: «Передплату нашого журналу можна оформити на будь-якому поштовому відділенні» (чи «передплатити наш журнал...»).

45. Плутати і путати.
Як правильно сказати: «путати два питання» чи «плутати два питання»? Необхідно з’ясувати значення цих слів.
Дієслово «плутати» означає:
• в прямому значенні - безладно переплітати що-небудь (нитки, волосся тощо).
• в переносному значенні - вносити безладдя, плутанину в що-небудь; помилятися, збиватися, робити не те, що слід, тощо (наприклад: «плутати когось з кимось», «плутати слова», «плутати сліди» і т.д.).
Дієслово «путати» означає «стягувати путами, ремнями, ланцюгами когось, щось» (наприклад, «путати коневі ноги», «путати лоша»).

46. Поділяти і розділяти.
«Я розділяю ваші думки», - чи не помилково вжите тут слово «розділяю»? Звісно, так. Адже «розділяти» - це «ділити що-небудь на частини, шматки тощо», в переносному значенні також «переживати щось спільно з кимось, утішати когось». Так що можна «розділяти» пиріг, когось чи щось на групи, участь, горе, радість і т.п. В цьому ж реченні варто було вжити слово «поділяти» в значенні «приєднуватись до чиїх-небудь поглядів, думок, намірів і т.ін.; виявляти солідарність, згоду з ким-небудь у чомусь» (наприклад: «поділяти погляди, наміри тощо»).

47. «Повинен їхати до закордонного відрядження» чи «маю їхати у зарубіжну командировку».
Як це не дивно, але досить часто трапляються речення, подібні до: «Маю їхати у зарубіжну командировку». По-перше, «маю» - особова форма дієслова «мати», коли ж йдеться про певне зобов’язання, бажано вживати слово «повинен». По-друге, російське «зарубежный» українською перекладається як «закордонний». По-третє, «командировка» - це російська калька, яка в українській мові повинна мати назву «відрядження». Крім того, нормативною є форма «їхати до відрядження» (а не «у відрядження»).

48. Покупка і купівля.
Мабуть, не рідкість сьогодні словосполучення «покупка товару». Але слово «покупка» - це товар, який вже купили, і значення цього словосполучення зводиться до незрозумілого «товар товару», близьке за безглуздістю до «я іду на рибалку», адже «рибалка» - це людина, яка ловить рибу (треба говорити: «я іду рибалити»). На позначення ж дії придбання товару з оплатою його вартості використовується дієслово «купівля».

49. Положення; становище і стан.
Калькування російського багатозначного слова «положение» часто призводить до недоречного вживання слів «положення», «становище» і «стан», причому перевагу, як правило, надають іменникові «положення», і ми чуємо: «міжнародне положення», «скрутне положення» тощо. Проте «положення» вживається у таких значеннях:
• місцезназодження кого- чи чого-небудь у просторі (наприклад, «вертикальне положення»);
• розміщення тіла або його частини (наприклад, «положення напівлежачи»);
• зведення правил, законів з певного питання (наприклад, «положення про вибори»);
• теоретична думка, твердження про щось, теза (наприклад, «основні положення економічної теорії»).
Іменник «становище» означає - «події, обставини, ситуації» (наприклад, «міжнародне становище», «матеріальне становище», «становище в Криму» тощо).
Слово «стан» найчастіше означає:
• сукупність певних явищ, процесів (наприклад, «стан рідини», «стан справ», «стан здоров’я» тощо);
• тулуб, корпус людини (наприклад, «стрункий стан»);
• місце тимчасового розташування, стоянка, табір (наприклад: «Козаки вернулись до свого стану» (І.Нечуй-Левицький).

50. Приводити і призводити.
У мовній практиці не завжди розрізняють слова «приводити» і «призводити». Замість: «неуважне ставлення до правил безпеки призводить до нещастя» можемо почути: : «неуважне ставлення до техніки безпеки приводить до нещастя». Тим часом кожне з цих слів має своє значення. Коли йдеться про негативні, небажані наслідки, бажано вживати дієслова «призводити, призвести», які ще мають значення «доводити до певного стану» (наприклад, «злидні призводять до біди»; «неправильний переклад призводить до помилкового тлумачення проблеми».

51. Прищеплювати і прививати.
Нерідко трапляються вислови: «Любов до праці треба прививати змалку». Але слово «прививати» тут вжите помилково, тому що це синонім до слова «присукувати», що означає «з’єднувати нитки, зсукуючи одна одну». Коли йдеться про медичні щеплення чи виведення нових сортів рослин, вживають дієслово «прищеплювати», яке використовується також в переносному значенні - «виховувати» (наприклад: «прищеплювати навички, почуття» тощо). І любов до праці треба «прищеплювати» змалку.

52. Професійний і професіональний.
Через подібність звучання, спричинену тим, що слова «професійний і професіональний» мають спільний корінь профес- (спеціальність, заняття), ці прикметники часто не розрізняють за значенням, хоча вони мають різну семантику. «Професійний» - той, що стосується професії; «професіональний» - той, що стосується професіоналізму; фаховий. Тобто, «професійний водій» - це людина, яка працює водієм, а «професіональний водій» - людина, яка дуже майстерно водить автомобіль; «професійний лікар» - лікар за професією, «професіональний лікар» - лікар-чудовий спеціаліст.

53. Результати на лиці чи результати очевидні.
Лексичних парадоксів у сучасному інформаційному світі сьогодні у зв’язку з недавньою політикою русифікації надзвичайно багато.
22 травня 1998 року у рекламі капель Береша по республіканському радіо Україна почула: «Результати, як кажуть, на лиці». Це що? На обличчі бачимо якісь результати капель? А чи це не такі результати, як нещодавно у синхронному перекладі до якогось іноземного фільму на каналі ICTV ми почули у вислові: «Його (чоловіка) обличчя щільно поросло хутром». Уявіть собі цю людину! Після такої реклами на каплі Береша і дивитися не захочеться! Переклад російського вислову «результаты на лицо» має таку правильну форму: «результати очевидні». Таке ж словосполучення може бути зі словом «факти» - «факти очевидні» (або «факти незаперечні»).

54. Реклама і рекламація.
Два схожих за звучанням словосполучення «реклама товару» і «рекламація на товар» означають майже протилежні поняття. «Реклама» - це:
• популяризація товару, продукції тощо (наприклад, «реклама взуття, одягу, автомобілів тощо);
• афіша, плакат і т.п. з відомостями про щось, до чого привертається увага громадськості (наприклад, «неонова реклама»;
• створення популярності когось, чогось шляхом поширення відомостей про нього (наприклад, «зробити комусь рекламу».
«Рекламація» - це:
• скарга, претензії, незадоволення чимось; заява про виявлені недоліки у придбаній продукції і вимога відшкодувати збитки (за СУМ) (наприклад, «надіслати рекламацію про наявність дефектів»).

55. Рідкий і рідкісний.
«Дуже рідкий випадок». До чого тут вжите слово «рідкий», яке використовується, коли йдеться про негусту масу, нещільну тканину, неблизько розташовані один за одним предмети, рідину тощо? В цьому словосполученні йдеться про випадок, який трапляється нечасто, незвичайний, тобто «рідкісний».

56. Тактовний і тактичний.
Інколи доводиться чути: «Це дуже тактичний чоловік». Що це означає? Його деякий прагматизм? Адже прикметник «тактичний» утворений від іменника «тактика», що означає - «сукупність прийомів, методів, способів, що їх використовують у політиці, спорті, мистецтві ведення бою для досягнення певної мети» (наприклад, «тактичні прийоми», «тактичні ракети» тощо). Від іменника «такт», який має значення - «культура поведінки, уважне ставлення до когось, почуття міри», утворюється прикметник «тактовний». Правильно говорити: «Це дуже тактовний чоловік».

57. Являється і є.
«Являється захисником» – слово “являтися” в сучасній літературній мові означає лише «ввижатися у сні, під час марення». Правомірним у функції зв'язки в таких конструкціях є слово «бути»: «Є захисником».

58. Як перекласти російське «окружающий»?
Одна з найтиповіших помилок в мовній практиці - використання за аналогією до російської в українській мові активної форми дієприкметників (на -чий). Такі слова, як малюючий, працюючий, біжачий і под. не характерні для сучасної літературної української мови, вони не є природними, і їх вживанням є одним з найгрубіших порушень норм літературної мови. Такі слова здебільшого треба замінювати конструкціями «іменник» + «прийменник» + «дієслово»:
малюючий хлопчик - хлопчик, який малює;
працюючий двигун - двигун, що працює;
біжачий чоловік - чоловік, який біжить.
Відповідно і російський дієприкметник «окружающий» необхідно перекладати згідно з літературними нормами нашої мови, а саме:
окружающая среда - навколишнє середовище (а не оточуюче);
окружающие его люди - люди, які його оточили (як дія);
окружающие нас люди - наше оточення (як середовище).

59. Як перекласти російське словосполучення «бросаться в глаза»?
Часто неправильний переклад призводить до курйозів. Ось і речення: «Стояча на зупинці дівчина кинулась мені в очі своїм строкатим вбранням» - викликає в уяві неймовірну картину: навіжена дівчина, ще й стояча (!), кидається в очі... Але варто лише замінити декілька слів, і вже перед очима звичайна зупинка і симпатична дівчина у барвистому вбранні: «Дівчина, яка стояла на зупинці, впала мені в вічі своїм строкатим вбранням». З приводу активної форми дієприкметника («стояча») йшлось вище, а російське словосполучення «бросаться в глаза» в переносному значенні перекладається як «впадати в око (в очі, в вічі)», «приглянутись».

60. Форма місцевого відмінка множини.
Поряд з багатьма іншими, значною є проблема використання форми місцевого відмінка множини, замість якої дуже часто помилково використовують форму давального відмінка з прийменником. Наприклад: «Скласти бухгалтерські проведення по господарським операціям»; «види затрат основного виробництва по виробам»; «витрати по матеріалам» і т.п. По-перше, саме вживання прийменника по тут недоречне («Скласти бухгалтерські проведення за господарськими операціями»; «види затрат основного виробництва виробів (або, залежно від значення, «за виробами»)»; «витрати на матеріали»). Але, навіть якщо відкинути контекст і залишити тільки конструкції місцевого відмінка множини з прийменником, то треба пам’ятати, що місцевий відмінок в формі множини здебільшого закінчується на -ах, -ях, ( наприклад, «читати по складах») тому:
(у, в, на, по) господарських операціях;
(у, в, на, по) виробах;
(у, в, на, по) матеріалах..

0

4

Список найуживаніших мовних помилок

Переглянути

ЧИ ПОТРІБНІ УКРАЇНЦЯМ ДВІ ДЕРЖАВНІ МОВИ?

Мільйони українців напередодні чергових президентських чи парламентських виборів стають свідками розігрування мовного питання в Україні. Знову і знову перед українським народом постає дилема вибору, скільки повинно бути державних мов: одна чи дві?

Ми вам обіцяємо дві державні мови, а після виборів забудемо навіть про українську

Спекулюючи на трагічних історичних обставинах, які склалися внаслідок багатовікового приниження рідної мови українців, насильного ополячування та русифікації українського населення, окремі політичні партії постійно в засобах масової інформації, у виступах своїх представників перед населенням нав'язують людям дискусію про введення другої державної мови, а саме російської, всупереч здоровому глузду та вимогам Конституції України.

Систематично з трибуни Верховної Ради України звучать виступи російською мовою. Але, вважаю, якщо людина доросла до рівня державного діяча того чи іншого рангу, вона повинна раз і назавжди запам'ятати, що найперший її обов'язок - досконало володіти мовою держави, яка зростила цю людину і вивела на чільні позиції в країні. Питання повинно ставитися таким чином: якщо парламентарій або керівник того чи іншого рівня неспроможний або не бажає оволодіти державною мовою, то нічого йому робити на державній посаді або варто сидіти і ночами вчити мову.

Так заведено в усіх країнах, які в нас прийнято називати цивілізованими. Особливо це стосується молодих людей, які вирішили працювати на державній службі. Перш за все, молодій людині, котра бере участь у конкурсі на заміщення тієї чи іншої посади, слід запропонувати написати диктант з української мови, а далі, якщо майбутній претендент справився із завданням, дивитися на інші кваліфікаційні вимоги.

Чи справді так важко вивчити українську?

Тепер кілька слів про те, чи насправді така важка для вивчення українська мова. Практика свідчить протилежне: кожна грамотна людина, яка проживає в країні, де абсолютна кількість громадян вважає рідною мову українську, спроможна цією мовою оволодіти. Згадаймо, скільки партноменклатурників раптом різко заговорили українською в 1991 році, прагнучи залишитись на керівних посадах, як швидко згадав про своє володіння українською мовою екс-президент України Леонід Кучма. І таких прикладів безліч. Слід домогтися лише одного: безумовного виконання в Україні "Закону про мови".

Про те, що слов'янина можна навчити іншої словянської мови якщо цього вимагають певні обставини, свідчить факт з педагогічної практики мого батька, вчителя-пенсіонера Віктора Шершня. - У 80-х роках минулого століття, коли я працював директором школи і викладав російську мову і літературу, - розповідає він.- Навчався в школі хлопчина, м'яко кажучи, невисоких здібностей. На уроках його ніяк неможливо було змусити відповідати російською мовою, і заробляв він свою маленьку "трійку", відповідаючи майже повністю українською мовою. Пройшов певний час, і хлопець пішов служити в армію. Через півроку командування частини, яка дислокувалася у Бердичеві, надало юнакові короткотермінову відпустку. І яким же було моє здивування, коли хлопець при зустрічі зі мною привітався і заговорив російською мовою. Я привітався українською зі своїм колишнім учнем і сказав: "Спасибі твоєму прапорщику, він виявився набагато кращим педагогом за мене".

Відбувалося це ще за компартійних часів, але висновок напрошується один, що нашим можновладцям, які ніяк не бажають спілкуватися державною мовою, не вистачає якраз такого прапорщика, який навчив мого вихованця за півроку російської мови краще, ніж я, дипломований фахівець за сім років.

Проблема не в мовному середовищі, а у вихованні та патріотизмі Виявляється, проблема заключається не в мовному середовищі, в якому проживає людина, а перш за все у вихованні і патріотизмі. На мою думку, російську мову потрібно вивчати в школах України як предмет, виділити на неї програмні години в необхідному обсязі, адже це є мова сусідньої великої держави. У нас багато спільного з російським народом, але ми - також велика суверенна держава і державна мова у нас повинна бути одна: українська. Ми не повинні забувати про суспільно-моральну гідність, про те, що викликає і підтримує загальну повагу, почуття гордості, бо без цього ніколи не матимем власної гідності і самоповаги.

Я вважаю, що заслуговують поваги люди, які в свій час не змогли з тих чи інших причин досконало вивчити українську мову, але не соромляться оволодівати нею зараз. Заслуговує шани всесвітньо відомий боксер Віталій Кличко, який вільно володіє німецькою та англійською мовами, а зараз наполегливо вдосконалює знання української.

Анна Ахметова чи Анна Ахматова?

Разом з тим соромно стає, коли питання двох державних мов піднімається лідером "Партії регіонів" Віктором Януковичем, який у одному з своїх виступів, агітуючи за другу державну мову, сказав про свою гордість за велику російську поетесу Анну АХМЕТОВУ. А видатна російська поетеса, Анна Андріївна Горенко, уродженка міста Одеси, ніколи не брала псевдоніму Ахметова, а створювала свої чудові поезії під прізвищем Ахматова. Невідомо, мабуть, прихильникам двох державних мов і те, що навчалася вона у Києві, на юридичному факультеті Вищих жіночих курсів і досконало володіла українською мовою, про що свідчить переклад нею на схилі років в 1958 році найкращої ліричної збірки класика української літератури Івана Франка "Зів'яле листя", хоча й проживала поетеса на цей час близько 60 років на теренах Росії.

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову

Геніальна поетеса, гордість української нації Ліна Костенко сказала: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову". Звідси випливає, що тим, у кого відібрало мову, і тим, хто хоче цю мову відібрати у свого ж народу, нічого робити в нашій політиці. І не потрібно на кожному кроці говорити про патріотизм, не усвідомивши, що велика нація повинна мати єдину державну мову - мову свого народу, а її представники, дай Бог, нехай володіють і десятками мов.
Джерело

0

5

ЯКЩО СУРЖИК - ХВОРОБА, ТО ЯК З НЕЮ БОРОТИСЯ

Що таке суржик? Розхоже явище чи незнищенна проблема? Спочатку з’ясуймо, що називає суржиком тлумачний словник. За визначенням останнього – це елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови, тобто нечиста мова. Щоправда у нас він набув вужчого значення - українсько-російський суржик.

Однак наголошу, що суржик не нове явище і з’явився він не тоді, коли українська мова зустрілася з російською. Можна сказати, що суржик був ще за часів скіфів. Про це свідчать численні запозичення з різноманітних мов: від латиниці та грецької до арабської й німецької. До сьогодні є польсько-український суржик, української й німецький, навіть українсько-канадський. Яскравий приклад канадського суржику таке речення: „Зачиніть віндовку, щоб чилдренята не околденіли!”

До речі, деякі запозичення пересічний громадянин навряд чи зможе відрізнити як такі, адже вони ховаються за нібито чисто українськими словами. Так, начебто рідне нам слово „борщ” виявляється - запозичення з перської мови. З литовської мови до нас прийшли такі слова як „вовкулака”, „ґринджоли”, „зозуля”, „калюжа”, „садиба” і багато інших.

Ці запозичення настільки давно потрапили в нашу мову і так прижилися, що неозброєним оком їх і не відрізниш. Приміром, з фінікійської походить слово „мапа”, хоча і видається похідним від англійського „map” (виходить до англійської воно теж увійшло з фінської). З єгипетської мови до нас потрапили: „гума”, „канапа”, „лілея”, „папір” тощо; з арабської: „валіза”, „жупан”, „кава”, „кайдани”, „карафа” і т.д.; з угорської: „кучма”, „куліш”, „гуляш”, „табір”, „хутір” тощо; з мов Індії: „піжама”, „цукор”, „шаль” і т.ін. Прикладів безліч, і вони свідчать про те, що справді власне українських слів в нашій мові не так вже й багато. До речі, в європейських мовах також чимало запозичень.

Так, англійська мова має лише 30% власне англійських слів, а всі решта – запозичення.

Отже як бачимо, суржик – не така й нова річ. До речі, сьогодні існує англо-японський суржик, так званий піджин, англо-французька говірка, така собі Franglais, на якій навіть модно складати пісні, а ще багато інших різномовних поєднань. Проте розглядаючи українсько-російський суржик доходимо висновку, що це надзвичайно згубне явище саме для нашої мови, в якій воно вкорінилося.

Якщо з ним не боротися, воно проросте незламним бур’яном і тоді викорінити цю траву буде дуже складно. Чому для України суржик – хвороба, від якої ще не знайдено надійних ліків? А хіба не тому, що слово завжди відходить на останній план, ним можна нехтувати, не чути, позаяк це саме слово – найцінніша ознаки нас як нації, наша душа. Але ж його не можна взяти в руки, потримати, - слова як вітер – вилетять, не доженеш. Тоді для чого за ними бігти і їх берегти?

Оскільки за законом у нас в країні немає цензури, тому ніхто ні за чим не слідкує, ні що нам показують, ні що говорять і як саме. Відсутній (чи то просто бездіяльний) орган, який би слідкував за правильним вживання мови у всіх сферах життя, і не просто робив зауваження серед своїх, а підтримував зв’язки з порушниками правопису, аби мати змогу їм допомогти. Тому і виходить, що говорять і пишуть як кому заманеться. І засмічується мова не лише російськими кальками, а й американізмами та англіцизмами, про що свідчать красномовні назви на крамничках, ресторанах та обкладинках журналів.

Бувають навіть дивні мішанки кирилиці і латиниці. Наприклад, назва модного магазину одягу – Sчастье. З одного боку нововведення та креативні ідеї потрібні, а з іншого – якою мовою ми розмовлятимемо через років тридцять? А все через те, що мовні проблеми хоч і постають гостро, але заглибитися у те як насправді ми говоримо спроможний не кожен. Гадаю, що державний суржик це все одно що суржик, яким розмовляє окрема особа.

Викорінити цю мішанку і боротися за чистоту мови потрібно хотіти. Не можна одразу перейти із суржику на чисту літературну мову, не усвідомлюючи цього. Потрібно слідкувати за тим, що говориш і як, добирати правильні слова, словосполучення, хай навіть спершу це видаватиметься нелегким завданням. І така мовна свідомість розвивається не лише у тих, чиєю професією є слово. Я знаю і таких перекладачів та мовників, які маючи за плечима вищу освіту все одно в побуті розмовляють суржиком, бо ж вони так звикли, чи так собі хочуть, або ж просто ліньки. Але хіба це виправдання?

Чому мовчить авторитетний орган, куди б міг звернутися кожен громадянин чи організація і отримати фахову консультацію щодо українського правопису та мовних нюансів? Тоді б може і реклама не була б така недолуга і засмічена, а в метро по гучномовцю не було б чутно відвертих помилок на кшталт „...пасажирів з дітьми”, коли правильно - з дітьми.

Я недарма наголошую „авторитетний”, оскільки деяким потрібно чи не на законному рівні доводити вживання того чи іншого слова. А відтак не завадили б регулярні перевірки саме мовного середовища різноманітних і державних і приватних органів, організацій, фірм, агентств, телестудій тощо. Хоча надмірне втручання у внутрішні справи тих чи інших утворень можуть інколи погано позначитися і на діяльності, і на результатах діяльності цих утворень. За соціологічним опитуванням державних службовців, мовне питання стоїть досить гостро. Думки розділяються.

Однак все ж переконання того, що в Україні державною повинна бути українська, таки переважають. Також висловлювалася думка про те, що українці мають проявляти більше гідності за свою країну, цінувати рідну мову, адже вже давно настав час для національного відродження. Проте варто зазначити, що національна свідомість держслужбовців є розчленованою та диференційованою. Якщо вона є такою серед не філологів-україністів, тоді якою вона може бути серед пересічних громадян? Хочу закликати читачів плекати свою мову, не бути байдужими, боротися з суржиком і пам’ятати, що Українська мова за мелодійністю і милозвучністю посідає друге місце у світі після італійської! (російська – сьоме).

Тоді для чого її засмічувати і зневажати? Яка вона ніжна і принадна, скільки в ній пестливих слів і мелодійних звуків! Деякі нам відверто заздрять, а ми не розуміємо, не усвідомлюємо свого щастя, того що народилися українцями і маємо таку золоту душу – свою рідну мову.

Джерело

0

6

ЛАТВІЯ: МОВНІ ШТРАФИ ПІДВИЩУЮТЬ

У вівторок юридична комісія Сейма Латвії утвердила в останньому читанні внесені кабінетом міністрів поправки до Кодексу адміністративних правопорушень, що передбачають збільшення мовних штрафів. Про це передає uadaily.net . При цьому, не виключено, що в майбутньому порушників відразу ж штрафуватимуть, не виносячи попередження.

Зокрема, штраф за наймасовіше порушення — невикористання в належному об'ємі державної мови при виконанні професійних обов'язків - при першому порушенні коливатиметься в розмірі від 25 до 50 латів (приблизно $45-$90), а за незабезпечення перекладу на публічних заходах — від 100 до 200 латів (приблизно $183-$366).

Комісія відхилила пропозицію продовжити до 1 серпня 2009 року термін набирання чинності нової статті Кодексу — штрафів за ненадання підприємцем списку працівників, що підлягають атестації. Сейм розгляне поправки до Кодексу 18 грудня.

Джерело

Інші статті Переглянути

0

7

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО БІЛІНГВІЗМУ НА МОВНУ КУЛЬТУРУ СТУДЕНТІВ

Лисенко Н.О., канд. філол. наук (Харків)

У статті досліджується специфіка функціонування української мови у сучасному студентському середовищі, а також запропонована система заходів щодо подолання негативного впливу українсько-російського білінгвізму на мовну культуру студентів-фармацевтів. Ключові слова: білінгвізм, суржик, штучний суржик, мовна культура студентів.
Лысенко Н.А. Пути преодоления негативного влияния украинско-русского билингвизма на языковую культуру студентов. В статье исследуется специфика функционирования украинского языка в современной студенческой среде, а также предлагается система мер по предотвращению негативного влияния украинско- русского билингвизма на языковую культуру студентов-фармацевтов. Ключевые слова: билингвизм, суржик, искусственный суржик, языковая культура студентов.
Lysenko N.O. The Ways of Overcoming Negative Influence of Ukrainian Bilingualism on the Students Linguistic Culture. The specificity of Ukrainian Language functioning in modern student’s medium is studied in this article as well as the system of means concerning the overcoming negative influence of Ukrainian-Russian bilingualism on the linguistic culture of the students of the Faculty of Pharmacy. Key words: bilingualism, surzhik (mixture of Russian and Ukrainian languages), artificial surzhik, students linguistic culture.
Виникнення нових тенденцій викладання дисциплін гуманітарного блоку у вищій школі, зокрема, необхідність якісних змін у ситуації з українською мовою для ВНЗ технічного і медичного профілю стали плідним підґрунтям для втілення положень наказу МОН № 341 від 17.04.2009 “Про затвердження Плану дій щодо вдосконалення викладання дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”.
Прищеплення студентам поваги до державної мови (її літературного варіанту), проведення роз’яснювальної роботи щодо необхідності досягнення достатнього рівня мовленнєвої компетентності як невід’ємної складової конкурентоспроможності сучасного фаівця та професіоналізму молодого науковця – це той комплекс завдань, який постає перед викладачем української мови у нефілологічному ВНЗ.
Вкрай низька мовна культура сучасного студентства є суттєвою перешкодою для реалізації поставлених завдань і, у свою чергу, частково пояснюється ситуацією білінгвізму, характерною для Східної України.
Питання мовної орієнтації особистості в умовах білінгвізму ґрунтовно проаналізовано у роботах О. Потебні, Л. Масенко, Г. Залізняка, Н. Шумарової. Система вправ для подолання мовленнєвих недоліків розроблена педагогами-практиками О. Черемською, А. Берестовою та О. Тєлєжкіною, Л. Паламар і Г. Кацавець та ін. Однак, дослідники, як правило, наводять вправи, що можуть бути використані студентами всіх спеціальностей, або зосереджують увагу на певній спеціалізації відповідно до профілю ВНЗ. Майбутні ж фармацевти та медики повинні опанувати спеціальну термінологію українською мовою, без якої навчання на старших курсах неможливе.
Відповідно, предметом нашого дослідження є специфіка функціонування української мови у сучасному студентському середовищі.
Метою нашої роботи є вироблення системи заходів щодо подолання негативного впливу українсько-російського білінгвізму на мовленнєву культуру студентів-фармацевтів.
Ситуація білінгвізму описана ще О.Потебнею, але якщо зараз під цим терміном розуміють уживання двох мов без урахування того, побутове це мовлення чи написання офіційних паперів, то відомий мовознавець наголошував перш за все на психологічному аспекті. За О. Потебнею, білінгвізм – розшарування на рівні свідомості сфер вжитку тієї чи іншої мови. Людина у побуті вживає тільки, наприклад, українську мову, у професійній сфері – російську. Унаслідок чого обидві сфери мовного  вживання пригнічуються: існують лексичні гнізда з усіма можливими валентностями лише в чітко визначеному мовному варіанті. І, якщо виникає нагальна потреба раптово змінити парну мову під час мовленнєвого акту, людина відчуває незручність, довго „підшукує слово”, примітивізує тему розмови, може використовувати штучний суржик.
Під штучним суржиком розуміємо продукт мовленнєвого акту, у якому бере участь людина-білінгв, використовуючи нетиповий елемент білінгвальної пари (білінгвальна пара – поняття, яке об’єднує одиниці двох мов (наприклад, української та російської), що є відповідниками й існують у свідомості людини-білінгва як єдиний комплекс, але використовується зазвичай лише один з компонентів (український чи російський).
Власне суржик – одне з породжень тісного агресивного співіснування двох мовних спільнот – явище дещо іншого порядку. Його засвоюють як єдино можливий і звичний спосіб комунікації.
На нашу думку, досить умовно всіх студентів можна поділити на носіїв української мови і на неносіїв, залежно від того, якою мовою вони користуються у побуті.
У будь-якому випадку результати таких спостережень не повинні повідомлятися студентам, викладач лише мусить виділити групу студентів-неносіїв, що потребують особливої уваги, виваженої чіткої аргументації під час вивчення української мови, і, обов’язково, – додаткових вправ на збільшення лексичного запасу. Диференціація на носіїв і неносіїв не повинна дорівнювати розподілу на “гарних”, “старанних студентів” і “поганих”.
На превеликий жаль, переважна більшість студентів-харків’ян або тих , що живуть на території Слобожанщини, не є білінгвами. У побуті вони користуються російською мовою, а сфера професійного мовного вживання ще не сформувалася. Таким студентам важко висловити свої думки, перекласти спеціальний текст; сприйняття фахової інформації українською мовою становить для них проблему. Отже, нові українськомовні підручники з фахових дисциплін залишаються поза їхньою увагою. Цілком погоджуємо ся з Л. Паламар та Г. Кацавець у тому, що “про спеціаліста з великої літери ми говоримо тоді, коли він не лише воло діє кваліфікацією, а й є духовно багатою, творчою особистістю. Формування такої особистості дедалі більше пов’язується зі справжнім опануванням мови, її культур и [4 : 3 ] Отже, завдання викладача допомогти не тільки створенню у студентів стійкого лексичного запасу, що відповідає професійній сфері, навичок адекватного його застосування в діловому і професійному мовленні, а й сприяти укладанню українськоментальної картини світу.
Студенти-носії укрїнсько ї мови стикаються з іншим колом проблем, особливо ті, що часто користуються російськоваріантним типом суржику. Їхня мова насичена лексемами, синтаксичними конструкціями і граматичними формами, що знаходяться за межами літературної української мови. Безперечно, такого типу помилки не можна залишити поза увагою. Слід також зазначити, що на початковому етапі викладачеві доведеться миритися зі штучним суржиком студентів-неносіїв. Так, “кожен з нас має оголосити війну своєму суржикові” [2:5], але для цих студентів – це перший крок до досконалого мовлення. Тому, з боку викладача, ймовірно, не повинно висловлюватись жодних іронічних сентенцій, можливе лише тактовне виправлення мовних помилок.
Наступне твердження є загальновідомим: для вивчення мови необхідне занурення у мовне середовище. Отже, необхідно змусити студентів до комунікації, сприйняття інформації і читання українською мовою. Ідеальним варіантом, зрозуміло, було б викладання усіх предметів державною мовою.
Відповідно, на наш погляд, викладачу української мови слід прагнути до дотримання наступних положень:
1. Розмовляти зі студентами тільки українською мовою. 2. Чітко аргументувати, для чого вивчається курс української мови (за професійним спрямуванням) . 3. Заохочувати студентів до спілкування українською мовою. 4. Пропонувати написання рефератів (як різновид самостійної роботи, що змусить студентів звернутися до українських лінгвістичних джерел). Наприклад, можна запропонувати такі теми для написання рефератів: “Стилі української мови” (обов’язковими є завдання на визначення стильової приналежності текстів, крім того, від студентів вимагається пояснення, доведення власної думки), “Синоніми у діловому мовленні”, “Пароніми у діловому мовленні”, “Українська фразеологія”, “Запозичення в українській лексиці”, “Етика ділового спілкування” тощо.  Зразковими для подолання мовленнєвих недоліків у студентів є параграфи з підручників Є. Світличної, А. Берестової “Українське ділове мовлення” [6] (підручник містить і відповідну систему вправ) та Л. Паламар, Г. Кацавець “Українське ділове мовлення” [4: 50] – “Вибір слова”. 5. Підготувати лексичні мінімуми ботанічної, анатомічної, хімічної термінології та номенклатури, спираючись на потреби студента-першокурсника (у Національному фармацевтичному університеті дисципліна “Українська мова за професійним спрямуванням” вивчається протягом І семестру), розповсюдити їх серед студентів як обов’язкові для вивчення. Оскільки 80% наших студентів закінчили загальноосвітні школи з українською мово ю навчання, логічно було б передбачити й існування відповідної теоретичної термінологічної бази, закладеної у змісті шкільних програм. Логічно ж вмотивована ситуація не відповідає реальності. Для того, щоб усунути “мовні” прогалини викладання природничих дисциплін у школі, розуміти лектора і конспектувати під час лекції, опановувати спеціальність за сучасними українськомовними підручниками, мати змогу перекладати фахові тексти українською мовою, студенти мусять опанувати згадані лексичні мінімуми. 6. На кожному занятті давати завдання на переклад і редагування спеціальних текстів, що є необхідною передумовою формування культури мовлення. Наприклад, студентам-фармацевтам пропонують відредагувати наступні словосполучення і речення:
- сечовий пузир – сечовий міхур;
- розшарування сітчатки – розшарування сітківки;
- серцевидна форма – серцеподібна форма.
Можливе укладання словничків за зразком “Складних випадків перекладу” Л. Паламар та Г. Кацавець [4: 41]. Особливу увагу слід звернути на переклад дієприкметників, що входять до складу термінів. Наприклад, студентам пропонується перекласти наступні словосполучення:
- болеутоляющий препарат – болезаспокійливий препарат;
- кровоостанавливающее средство – кровоспинний засіб;
- укрепляющее средство – зміцнюючий засіб;
- увлажняющий шампунь – зволожувальний шампунь [5].
Майбутні фармацевти за допомогою викладача мусять зробити самостійні висновки щодо нюансів перекладу активних дієприкметників. Обов’язково, на нашу думку, слід звернути увагу студентів на те, що при перекладі термінологічних сполук слід користуватися спеціальними словниками, наприклад, “Російсько-українським словником наукової термінології”, підготовленим фахівцями комітету наукової термінології Інституту мовознавства імені О.О. Потебні [5]. Оскільки на практичному занятті не залишається часу для вдосконалення художнього перекладу, вправи такого типу можна залишити як один із видів додаткових домашніх завдань. Оскільки саме при перекладі текстів художнього стилю стає зрозумілою різнобарвна, велична й мелодійна краса українського слова. Одним із показників засвоєння мови є рівень засвоєння фразеології, зокрема фразеології ділового мовлення та фразеології наукового стилю. На нашу думку, проблема вивчення поширених мовних зворотів дуже вдало розв’язана авторами вищезазначеного підручника “Українське ділове мовлення”. Тут поширені мовні звороти у більшості випадків розташовано і згруповано відповідно до певного документа, одразу наводиться російський переклад, що є необхідною умовою для їх засвоєння студентами-неносіями [4]. Зразки фразеології наукового стилю наведено також у підручнику “Фахова українська мова” Л. Васенко, В. Дубічинського [1]. Не слід, на нашу думку, оминати увагою багатство народної фразеології, можливе використання серії домашніх вправ, що доводять синонімію деяких конструкцій, чи, наприклад, містять завдання відшукати українсько-російські відповідники. Формування досконалої мовної компетентності особистості – тривалий процес, що вимагає як від викладача, так і від студента щоденної роботи над власною мовною культурою. Якість писемного та усного мовлення безпосередньо залежить від мовленнєвої практики. Отже, всіляке заохочення студентів до говоріння українською мовою, вироблення навичок самостійного наукового пошуку з одночасним ознайомленням, залученням спеціальних текстів, написаних українською мовою, цікавий матеріал на лекціях дозволить, безперечно, суттєво зменшити негативний вплив українсько- російського білінгвізму.   
Джерело

0

8

Как правильно:

У Фокстрот купив щось  - так у рекламi

чи

У Фокстротi купив щось.

0

9

Володимир50 написал(а):

Как правильно:

У Фокстрот купив щось  - так у рекламi

чи

У Фокстротi купив щось.


Я б провідміняла назву магазину. А у рекламі часто можна почути помилки, що мене дуже дивує. Бо з однієї сторони замовник платить немалі гроші за рекламу, яку будуть чути чи не всі глядачі телебачення і щоразу бачити цю помилку. А з іншої - виконавець за ці гроші робить неякісний продукт.

0


Вы здесь » Твій світ » Обмін даними » Говорімо правильно!


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC