Прийняти дитину у своє життя - це справжня революція, як я вже говорив. З цього моменту життя батьків повністю змінюється. І не на тиждень, місяць чи рік. Дитина перебуває з батьками до кінця їхнього життя. Навіть тоді, коли залишає батьківський дім, все одно залишається у серці, пам'яті. Проблеми дитини - це проблеми батьків. Навіть тоді, коли дитина далеко, в іншій країні, можливо навіть за океаном, мати не припиняє щоденно думати про неї. А мати не може думати про дитину без турботи. І батьки про все це знають. Поява дитини - це вибух великої любові, а водночас початок завдань й обов'язків. А ми дуже любимо звити собі затишне і тепле гніздечко. І зненацька звістка: "у вас дитина". Коли народиться, треба буде взяти академвідпустку в університеті. Куций сімейний бюджет зазнає потужного удару. Додасться роботи, обов'язків, прання пелюшок, безсонних ночей. На кілька років треба буде забути про подорожі в гори і спливи на байдарках. І мимоволі з'являється думка:  "Мені хтось загрожує, хтось хоче зіпсувати моє влаштоване життя, хтось хоче забрати те, що для мене дуже важливе". Такий спосіб мислення великою мірою викликаний крикливою пропагандою мас-медіа й реакцією оточуючих:
- Одна дитина? Може бути.
- Друга дитина? Ну, ще можливо. Може, це навіть краще, бо одинакам важко живеться.
- Третя? О, та ви герої, але це дурість. Зізнайтеся, ви ж не хотіли цієї дитини, чи не так?
- Четверта?! З вами немає про що розмовляти. Коротше кажучи, соромтеся. Ви просто затуркані.

- П'ята?! Це вже патологія. Необхідно, щоб втрутилися соціальна служба. Варто уважно придивитися, чи ваша родина не становить загрозу для суспільства. Бо, зазвичай, саме в таких виростають майбутні злочинці.

Ця пропаганда буває такою наполегливою, що вагітна жінка соромиться свого благословенного стану. До слів "материнство" і "батьківство" в суспільстві ставляться з легкою посмішкою, а слово "зачаття" асоціюється зі словом "залетіти". На щастя, природа і правда сильніші від цієї пропаганди, і навіть коли після такого фатального "зальоту" народжується дитинка і через рік-два захворіє, то батьки сивіють від переживання, не сплять ночами й піднімають на ноги увесь світ, от тільки б Мартуся чи Кубусь одужали. Та коли з'являється наступна вагітність, батьки знову впадають в паніку, а потім не можуть натішитися найкращим у світі синочком чи донечкою.
Доволі часто, під впливом суспільної думки у батьків з'являються економічні аргументи "Ми не можемо дозволити собі народити другу дитину. Та ж вона помре з голоду!" Хіба так не буває?

З цією незвичайною родиною я познайомився кілька років тому. Ева і Войтек познайомилися у районному осередку соціальної служби. Войтек вже тоді пересувався лише на візку, Ева ходила на милицях. Закохалися, одружилися. Через рік - сенсація, подружжя чекає на дитину. Люди хитали головами: "Може, якось дадуть собі раду". Дитина народилася. Через якийсь час - очікують народження другої дитини. "Ні, вони певно подуріли. Друга дитина?! І хто їх буде годувати й одягати?" Коли народилася третя дитина, то з уст особливо прогресивних "доброзичливців" почали падати слова: "дитячий будинок", "позбавити батьківських прав" і т. д. А потім народилася п'ята дитина, шоста і сьома. Колись я сів поруч з їхнім батьком, хворобливим чоловіком на інвалідному візку і запитав:

- Пане Войтку! Ви хворі й маєте семеро дітей. Як це? Мені доводиться розмовляти з різними людьми, які мають великі будинки, дорогі автомобілі і лише одну дитину, часом - двійко. Вони стверджують, що не можуть дозволити собі на ще одну дитину з огляду на фінансове становище. Я - священик, у мене немає власної сім'ї, і часом мені доволі важко переконувати їх у протилежному. Що ви на це скажете?

Пам'ятаю це на стільки чітко, ніби це трапилося вчора. Чоловік подивився на мене чистим поглядом, в його очах з'явилися сльози, і він сказав:

- Знаєте, отче, ми живемо скромно. Дуже скромно. Але якось живемо.

- Так, я розумію, - продовжував я допитуватися, - чи ваші діти ходили колись голодні?

- Ні, такого ніколи не було. - рішуче відповів чоловік.

- А одяг? Ви завжди мали в що одягнути дітей?

- Ой, отче. Одяг ми ще роздаємо іншим! Нам дуже допомагають і Червоний Хрест, і Церква, і звичайні добрі люди.

Я розповів цю історію не тому, щоб заохочувати народжувати дітей бездумно. Я не мав на увазі, що у кожній родині мусить бути семеро дітей. Я також не хочу стверджувати, що в цій родині не було проблем, пов'язаних з багатодітністю і хворобами. Я лише хочу сказати, що ця родина ніколи не голодувала, і так званий економічний аргумент, про який говорять власники дорогих автомобілів і приватних будинків, постійні відвідувачі дорогих клубів і фешенебельних курортів, є звичайнісінькою БРЕХНЕЮ. Ніхто не помре з голоду. Тут йдеться лише про комфортне життя, про його рівень, який після народження дитини, звісно, може дещо змінитися. Йдеться про окремі речі, від яких треба буде відмовитися, а це, як виявляється, дуже й дуже важко. Однак, ніхто не скаже: "Я не можу народити дитину, бо хочу купити дачу, нові меблі, поїхати в Альпи". Тоді ми зазвичай кажемо: "Ні, я не можу народити дитину! Це зовсім не мої забаганки, це об'єктивні розрахунки! Та ж воно померло б з голоду!" А оскільки хор таких прихильників економічного аргументу доволі чисельний, то вони самі починають вірити в те, що кажуть. Та навіть якщо мільйон осіб стверджуватимуть, що сніг фіолетовий, він все одно залишиться білим. Факти говорять самі за себе.

Звичайно, я розумію, що прийняття наступної дитини буває дуже важким. От тільки причини не зовсім ті, на які покликаються.

Колись молода жінка жалілася мені, що більше не може застосовувати природні методи планування вагітності. Після двох "зальотів" (тобто народження двох чудових дітлахів, без яких вона не уявляє свого життя) вона змушена використовувати контрацептивні засоби, "щоб потім не зробити щось гірше". Причини цього, як вона стверджувала, були, звичайно ж, об'єктивні. Насамперед, ненадійність згаданих методів.

- А звідки ви знаєте, як застосовувати ці методи? - запитав я.

- Знайома дала мені ксерокопії цих графіків і пояснення до них, - відповіла жінка, подаючи мені два великі аркуші.

- Знаєте, це лише основа. Слід проконсультуватися в якогось лікаря-спеціаліста і присвятити трохи часу на вивчення цих методів.

- Отче, де я буду шукати католицького лікаря, і де мені взяти час на вивчення цих методів?

- А водійські права у вас є?

- Так, а чому ви запитуєте? - здивовано запитала моя співрозмовниця.

- Тому що, аби отримати водійські права, вам, напевно, довелося кілька тижнів ходити на заняття, теоретичні і практичні. Ви купили собі підручник. А от для справи, яка надзвичайно важлива у подружньому житті, у вас часу немає, а важливу інформацію ви отримуєте з якихось двох ксерокопій. І, якщо ми вже обговорюємо об'єктивні причини ненадійності природніх методів планування родини, то у мене є запитання: чи ваш чоловік вам допомагає? Чи він підтримує вас у ці важкі хвилини, чи теж шукає відповідей на ваші запитання, чи додає вам надії? Чи залишив вас на самоті з цією проблемою?

Якусь мить вона мовчала. А потім крізь сльози тихо відповіла:

- Отче, ви влучили в "десятку"...

Церква пропонує подружнім парам не такий вже й складний шлях. Однак, він недосяжний для тих осіб, які не готувалися до нього з допомогою релігійного життя, дошлюбної цноти... Це неможливо, щоб хтось, хто не веде глибокого релігійного життя, не бере участі в житті Церкви і знає, що діти перешкоджають в особистому житті, міг би успішно застосовувати природні методи планування народжуваності. Багато наших співвітчизників в середній школі впродовж кількох років вивчали іноземну мову, а потім навіть не вміють сказати кількох речень. Можливо, це не лише подружня пара винна у тому, що після років катехизму і життя в католицькій (?) родині, вони не приготовлені до того, щоб по-християнськи впорядкувати інтимну сферу свого життя. Проблема не в тому, що англійська чи німецька мови надто важкі чи погані. Переважно навчання в школі було неефективне. Якщо іноземну мову добре засвоїти, вона "діє". Так само природні методи планування родини, поєднані з молитвою, літургійним та аскетичним життям, також "діють".

Я чесно визнаю, що розумію складну ситуацію тих людей, які отримали практично поганське виховання (християнство лише у "родинному" виданні, моральність така ж як у невіруючих), і раптом їм ставлять дуже високу планку християнської моральності стосовно статевого життя.  Знову повернуся до наведеного прикладу: припустімо, що хтось впродовж чотирьох років в технікумі вивчав німецьку мову (і, як це зазвичай буває, не набув жодних знань і не володіє цією мовою), і ось після дипломного іспиту такій особі пропонують виголосити промову німецькою мовою. Ніби нічого надзвичайного: після чотирьох років вивчення іноземної мови це не так вже й важко. Та яке це було навчання... Така особа безпорадна. Щоб говорити іноземною мовою, треба її справді вивчити. Хтось впродовж років ходив на катехитичне навчання, брав участь у Божественній Літургії, та робив все це бездумно і механічно, і раптом в сповідальниці довідується про те, що те чи інше неприпустимо.

Така особа відчуває безпорадність. Вона цього не вміє. Що вона відповість? "Це абсурд, так не можна жити, нехай Церква не втручається в мої інтимні справи!" Ще один приклад. Припустімо, хтось жив у далекому селі, здалеку від цивілізації, і з дитинства їздив на автомобілі безпечними польовими дорогами. Така особа чудово опанувала техніку їзди і стала справжнім майстром. Коли їй сповнилося двадцять років, вона вперше поїхала автомобілем до міста і там зрозуміла, що її вмінь недостатньо, що ще існують якісь правила дорожнього руху. Якщо ця особа захоче їздити автомобілем містом, то БУДЕ ЗМУШЕНА вивчити ці правила, щоб безпечно почуватися на міській дорозі. Це буде коштувати чимало зусиль і часу. Багато осіб, замість того, щоб починаючи з дитинства осягнути християнський рівень життя, залишаються на рівні практичного матеріалізму. І саме це є причиною шоку, бунту, коли така особа довідується, що в подружньому інтимному житті також є якісь "правила і дорожні знаки". Така особа щось десь чула, та ніколи не сприймала це серйозно: а тепер якщо вона хоче по-християнськи "їхати" і досягти мети, тобто земного щастя й вічного спасіння, то мусить вивчити ці правила і в теорії, і на практиці.Надолужувати багаторічні занедбання дуже важко, та це... можливо! Непотрібно говорити: "Дорожні правила дурні і непотрібні!" Треба їх вивчити і вміти виконувати під час їзди автомобілем. Подібне відбувається зі сферою статевого й родинного життя. Тут також треба вивчити теоретичні правила і вправлятися у процесі духовного життя (молитва, аскеза, сповідь, реколекції і т. д.).

Дещо рідше для захисту права вбивати ненароджених дітей і застосування контрацептивних засобів, використосують наступний аргумент: "Я не хочу прирікати себе на життя з пелюшками та баняками. Я хочу жити, подорожувати, пізнавати світ". Абсурдність цього аргументу очевидна. Вбити дитину, щоб мати більше часу для себе.

Джерело