Коли випадає нагода поїхати до обласного центру, завжди намагаюся відвідати одну з книгарень: любов до читання дається взнаки. От і минулого разу була приємно вражена пропозицією «Книжкового світу». Серед гарно ілюстрованих новинок помітила книгу з промовистою назвою «Як вітчимові стати батьком». Моє здивування мабуть було дуже промовистим, адже продавець ствердно проконсультувала: «Ніяк! Ніколи вітчим не стане батьком, якщо підходитиме до цього, як до здобуття чергової кваліфікації». Нічого не маю проти автора, мабуть він керувався добрими намірами, однак повністю згодна з вище сказаним. Грань між «батьком» і «вітчимом», як показує життя, насправді дуже тонка. Якби в одну мить з усієї Землі зібрати звання «тата» і «вітчима» і стерти, ми б ніколи не здогадалися, де справжній батько, а де вітчим. Бо інколи при живому батькові дитина не відчуває його теплоти, а буває й навпаки: чужий, як звикли казати «дядько» стає батьківським авторитетом на все життя.

Саме слово «вітчим» походить від латинського «vita», що означає життя. Є в українській мові і давнє слово «вітець», яким називали батька, тож, як бачимо, вони мають спільний корінь. І немає великої різниці, давав ти початок цьому життю чи інший — важливо, що саме ти будеш його своєю рукою скеровувати у правильний бік. Кажуть, бути вітчимом нелегко. А хіба ж батьком бути просто?

Думаю, книга, котра зворушила стільки думок, написана для чоловіків, які палко закохані в жінку, яка має дитину від попереднього шлюбу. Полиставши її декілька хвилин, пересвідчуюся: так і є. Автор радить як виховувати дитину, як запровадити свої порядки у новій сім'ї. А на прикладі воно виглядає так: закоханий чоловік активно ходить на прогулянки з потенційним «дитям», купує ласощі та іграшки, грає в ігри. Як результат — жінка у захваті, нарешті у неї буде нормальна сім'я. Але минає трохи часу, і коли, за словами чоловіків, «жінку завойовано», грати роль дбайливого татка відпадає. Страждають від такої «гри», на жаль, всі учасники. Але найбільше — дитина, яка ще не розуміє, що дорослі теж вміють «гратися».

А буває й по-іншому: знайомиться чоловік з дитиною своєї, так би мовити, дівчини і серцем прикипає до неї. І не схожа вона на нього, і знайомі крутять пальцями біля скронь, і сам він достаменно не розуміє чому, але любить дитину і все. Отут напевно і можна було б поставити крапку. «Любить». Якщо у стосунках з дитиною, байдуже зачатою з твоєю участю чи без, керуватися любов'ю, ти будеш справжнім батьком: строгим, мудрим, добрим. І не потрібні тобі ніякі книги-інструкції. Якщо будеш бачити перед собою чужу дитину, до якої тобі дали інструктаж—у тебе не вийде нічого, хоч би ти виконав усі пункти, усі поради.

Це зовсім не означає, що прочитати хорошу книгу з досвіду виховання – марна справа. Однак і тут прослідковується тенденція: одні вітчими купують «Енциклопедію батька», бо щиро хочуть бути «батьком», а інші вибирають так звані інструкції вітчима, ховаючи таким чином, неготовність бути татом взагалі.

Вітчим — це не проміжний етап між чужим дядечком і татом. Полюбиш дитину — будеш батьком, не зможеш — будеш співмешканцем мами і не більше. Відповідь не на сотню сторінок...

Людмила Глухова

Джерело