Твій світ

Твій світ

Объявление

Новий соціальний проект, спрямований на пропаганду здорового життя, вирішення проблем повсякденного і особистого характеру. У нас немає сухих статей, які пропагують теорію. У нас цікаві і пізнавальні статті, поради, перевірені досвідом інших, переконливі факти. У нас є все, що вас цікавить, а якщо немає, то буде. Твій світ - зроби свій світ кращим

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » Великодні легенди та оповідання


Великодні легенди та оповідання

Сообщений 1 страница 11 из 11

1

Великдень називається так тому, що в той час, коли жив Христос, сонце світило так яскраво і дні стояли такі довгі, що теперішніх днів треба сім зложити докупи, щоби був один тодішній, — такий був день великий. У давнину, за часів Христа, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж наступної суботи ввечері.

А коли вороги розп'яли Христа, то дні поменшали і стали такі, як зараз. Тепер тільки царські ворота в церкві на свято Великодня стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.

*  *  *
Сповнилися слова Ісуса Христа і старозавітних пророків. Ісус зранку третього дня по смерті воскрес із мертвих. Відхилився важкий камінь на могилі Ісуса, з могили засяяло ясне проміння, а над гробом здійнявся воскреслий Христос, осяяний світлом великим, з кривавими слідами ран на руках і ногах.

За хвилину Ісус зник, а труна лишилася порожньою. Перелякані воїни побігли до міста сповістити свого командира про те, що сталося, щоб він їх не карав, бо вони не винні.
— Адже хто може змірятися з незнаною вищою силою, що творить диво? — сказали вони в один голос.

Командир сидів саме за столом, збираючись снідати, а на сніданок мав варені яйця. Почувши сю звістку, він розлютився на вояків і почав кричати: —  Ви, певно, позасинали, замість добре вартувати, а злодії вкрали вам тіло Ісуса! Тепер викручуєтеся, вигадавши якесь «чудо», щоби уникнути смерті! Хіба може чоловік воскреснути з мертвих? Як з мертвого може статися живе, з червоного біле, а з білого червоне? Готуйтеся до смерті!

Воїни присягалися, що кажуть правду, та благали, щоби їм дарували життя. Раптом один із них глянув мимохіть на стіл і вигукнув:
— Ось, командире, поглянь! Чи не сталося з білого червоне? Чи не може бути чудо?

Командир поглянув і собі на стіл та й остовпів з дива. Усі яйця на таці тепер стали червоні. Хвилину не знав він, що з ним діється, а потім велика переміна сталася в його серці. Нарешті він промовив:

— Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вам тепер, що Той замучений воскрес, і вірю, що Він був Богом. Ідіть з миром, а на спомин свого порятунку візьміть собі по одному червоному яйцю. Вони вас урятували.

Кажуть, що потім врятовані вояки розказували всім про те чудо, яке сталося над гробом Ісуса і в домі командира, а на доказ того показували червоні крашанки. І відтоді всі християни кожного Великодня готують крашанки і писанки та обдаровують один одного на згадку про той день, коли червоні крашанки врятували воїнів від смерті — як Ісус Христос своїми муками врятував увесь людський рід.

Джерело

0

2

Оповідання про Великдень. Липова паска

Жили собі на світі два браті. Один багач, другий бідняк. Багач мав багато землі, лісів, худоби й усілякою добра, що навіть цісар йому заздрив. А бідний мав хатку з одним вікном. У цій хатині бідно жила немаленька родина, а їсти було нічого.

Під Великдень багачева жінка напекла багато пасок, а в бідній хатині не знайшлось борошна навіть на одну маденьку. Жінка сумує і плаче:
— Люди завтра паски понесуть святити, а ми що?
—  Не журися, — відповів бідний чоловік.

Бідняк узяв сокиру і подався до лісу. Ходив тим лісом, поки не зрізав липу. Підрізав від неї малий ковбанчик і обтесав його гак, що на подобу паски стала.

Прийшов з тією паскою додому. Став перед порогом і каже:
—    Жінко, а ну розпалюй у печі вогонь, паску будемо пекти.

Жінка помастила ще її яйцем і вложила в піч, щоб присмалилася трохи. Паска гака вийшла гарна, рум'яна, висока, що жінка від утіхи аж заплакала і накрила її найфайнішим рушником.

Взяв бідак ту паску на другий день, на Великдень, і поніс її святити. Біля церкви людей було море. Та як багач побачив брата серед них, не можна сказати. Вподобав собі багач братову паску і позаздрив, бо його паски порозтріскувались у печі.

—    Поміняймося з тобою пасками, — каже до брата багач. — Я тобі за твою гладеньку дам дві своїх. Тобі однаково, а у мене гості будуть дивитись, не годиться...

Бідний брат цього тільки й чекав. Помінялись.

Багач запросив гостей до себе додому. Гості спочатку роздивлялися його хороми, а потім сіли за стіл. А на столі красується така гарна паска. Усі дивуються: як така паска вдалася? І гарна, і рум'яна, і висока! А далі взялися краяти її. Та ба! Ніякий ніж не заліз у неї. Мусив багач аж сокирою розрубувати, і тоді виявилося все.

Соромно було багачеві визнати, що так помилився. Він і каже:
—    Ну і видите, люди добрі, які чудеса на світі діються? З паски в одній хвилині зробилось дерево! Мабуть, хтось її врік.

Джерело

0

3

Королева Писанок

Наближався Великдень. Діти збиралися разом і весь день розфарбовували писанки. Такі вже гарні були ті кольорові яєчка! ...Якоїсь миті, уже перед самісіньким святом, серед писанок почувся плач. Плакало біле, ніким не розфарбоване Яєчко. Було воно невеличке і дуже тендітне. А так — нічого особливого, звичайнісіньке яйце. Почувалося сумним і нещасним, покинутим усіма. Діти поспішали і забули його розфарбувати. Яйце втратило будь-яку надію потрапити до великоднього кошика.

- Ти чого всім настрій псуєш? - озвалася до Яйця втомлена і напівзгорблена Свічка.

- Тому що забули про мене.

- Але й сьогодні ще малюють писанки.

- Аякже! Писачок надто втомлений. До того ж, писанок багато. Я зайве.

- Писачок у нас безвідмовний,  — запевнила Свічка і попрямувала до шухляди, у якій спав її приятель.

- Ти спиш? - звернулася несміливо.

- Дрімаю, - усміхнувся Писачок і, потягуючись, визирнув із шухляди.

- Уже  відпочив  від  вчорашньої праці?

- Звичайно.

- Потрібна твоя майстерна рука, - Свічка привела за руку заплакане Яйце.

- Забули розфарбувати!

Писачок оглянув його з усіх боків, поправив на собі фартух, охоче потер руки і заспокоїв Яйце:
- Не сумуй. Ти будеш Королевою Писанок!

Писачок вишикував фарби, потиснув Свічці руку - і робота закипіла.

Червона фарба вимальовувала квіти, синя - виводила смужки,  жовта - прикрашала яєчко кружечками,  а зелена й фіолетова - наввипередки малювали хрестики й листочки.

Нарешті робота професіоналів була завершена! Фарби плескали в долоні і радісно оглядали новонароджену Писанку:
- 0 панночко Писанко! Ви така чарівна!

- Очей не відведеш!

- Така барвиста!

- Така яскрава!

- Ви - Королева Писанок!

Писанка крутилася перед великим дзеркалом і скромно усміхалася:
- Дякую вам, друзі!

- Здається,   ми   про  когось  забули,   -  занепокоївся Писачок.

І тут усі згадали:
- Про Молитву!

- Не   можна   починати   такої   важливої   роботи   без Молитви,   -  повчально  хитав  головою  Писачок    і потирав підборіддя.

- Вибач нам, Боже! - звела до Неба очі Королева Писанок.

Усі повторили:
- Вибач нам! У майстерні запанувала тиша.  Кожен: і фарби, і Свічка, і Писачок, і Королева  Писанок промовляли свою Молитву вдячності. Люди   збирали   кошики. Дивовижної краси Писанка з нетерпінням  чекала на своїх господарів.
Н. Сиротич

Джерело

0

4

Сині цвяшки
Коли Ісуса вели на страту, то по дорозі вояки зустріли цигана, що ніс усяке залізяччя. Вояки спитали в нього, чи не має він цвяхів. Циган відповів:
—    Саме три цвяхи є в мене, тільки мусите добре заплатити, бо це великі й міцні цвяхи! — і показав три великі, вже заржавілі цвяхи.

—    Дамо тобі три срібняки, щоб довго не торгуватися, бо ми спішимо. Там, на Голгофі, мають розпинати Ісуса Назарянина, й народ нетерпляче чекає на видовище.

Та коли циган почув, що їм так конче й негайно треба цвяхів, став дорожитися. Бачать вояки, що циган тільки гає час, і кажуть:

—    Ми не можемо самі дати вищої ціни. Ходи з нами на Голгофу, може, сотник дасть тобі більше.

І вже силою потягли його на Голгофу.

Коли циган прийшов на лобне місце й побачив табличку з написом «Ісус Назарейський, Цар Іудейський», то зажадав удвічі стільки, як жадав перше.

—    Цвяхи для царя мусять бути по-царськи оплачені! — стояв уперто при своїм.
Сотник не хотів при всіх торгуватись і заплатив йому стільки, скільки він жадав.

Від того часу цигани засуджені на поневіряння. І ніхто ще не бачив, як цигани сміються. Їх очі дивляться сумно, а їх музика меланхолійна.

А кущ, що тоді зацвів уперше безліччю маленьких білих, багряних і синіх цвяшків, — то «боз турецький», що його плекають і в нас по садах та городах. Відтоді й досі він цвіте так.

Джерело

0

5

Страстеквіт

Під самим Спасителевим хрестом на Голгофі росла на голій скелі лобного місця одним-одна квітка, на яку ніхто не звертав уваги. Вона бачила, як катували й мучили Ісуса та розпинали на хресті, й уся аж дрижала від болю та співчуття.

Коли посіпаки здирали одежу з Ісуса, то їй боліло це так, начебто хто з неї обривав листок за листком; а коли розтягнули Ісуса на твердому хресті, то їй здалося, що це її саму роздирають навпіл; а коли підняли хреста вгору, пройняв її біль від коріння аж по верхнє квіття, так, неначе якась жорстока рука вирвала її насильно із землі.

І завис Спаситель у страшних муках угорі над квіткою, і вона не могла нічого зробити для нього. Як радо пожертвувала б вона себе як бальзам на Христові рани! І вона бажала конче щось придумати.

— Бодай одне, що зможу, коли Бог дасть мені сили, — сказала собі квітка, — я старатимусь витягнутись вгору по хресті й поміститися між тілом Ісуса та твердим хрестом — тоді хрест не тиснутиме так дуже Божого тіла.

І вона піднялась із землі вгору, вчепилася хресного дерева та попнулася вище і вище. Одначе хоч як силувалася, тільки трошки піднеслася, а далі вже не могла ніяк. Тепер зрозуміла вона, що Бог задля неї не зробить ніякого дива, бо Син Людський мусить випити без найменшої потіхи чашу терпіння до краю. І вона схилилася, тремтячі від болю, перед Божим рішенням.

У цьому ж моменті сталося те, що Бог за її дитяче співчуття перемінив квітку назавжди й підняв її в очах янголів і людей понад усіма її великими і малими сестричками. Як ті люди, що їх Бог обдарував ласкою, бо вони терплять страждання Господа як свої власні та дістають на руках, ногах і в боці знаки ран, так і на квітці під хрестом відбилися святі сліди страждань. Вінець її пелюсточок став образом тернового вінця, крапки червоні — це рани від тернових колючок, п'ять пиляків — це знову знаки п'ятьох Христових ран, три знамена — то три цвяхи, що руки й ноги Христові пробили, а стовпчик усередині — це образ списа, що ним один з вояків пробив Христові бік.

Через те, що ця квітка носить знаки Христових страстей у своєму цвіті, то й зветься вона «страстеквітом». Господь прославив її так за те, що вона з розп'ятим Спасителем терпіла страждання й біль і хотіла пожертвувати собою в ту тяжку годину, коли навіть учні розійшлися.

Джерело

0

6

Небесний ключик

Коли Ісус Христос розпрощався вже зі своєю Матір'ю та учнями й вознісся до свого Отця, у дорозі до неба товаришував йому жайворонок. Ніхто не знав, як високо він знявся, тільки Св. Петро думав, що він товаришував Спасителеві аж до небесних воріт, бо як вертався, то ніс у дзьобику щось подібне до золотого ключика.

Марія, що разом з учнями чекала на вершині гори, витлумачила це як знак свого Сина, що людям доброї волі небо знову відчинене.

Коли так жайворонок з небесним ключиком усе ближче та ближче знижувався до землі, дехто з учнів тиснувся наперед і всі вже сперечалися, хто перший схопить ключика та перший дістанеться до неба.

Коли жайворонок був уже над самими головами учнів і побачив стільки простягнутих рук, то відлетів наляканий і кружляв над левадою, що була під самою горою. Учні, що очима вказували за жайворонком, завважили тепер, що він випустив ключика, й зараз багато з них кинулося шукати його.

Та хоча як пильно і докладно шукали, не знайшли золотого ключика. Замість нього знайшов один з учнів дивну світло-жовту квітку, що хитала на вітрі своєю невеличкою солодко-запашною чашкою. Учень кликав інших і, коли вони збіглися, показав їм, що знайшов.

—    Такої квітки не бачив я ще досі! — говорив кожен. Довго приглядалися до квітки, аж хтось сказав:
—    Годі, ми прийшли сюди не зривати квіти, а шукати золотого ключика.

І всі кинулися далі на пошуки. Незабаром приспіли тут і Св. Петро з Божою Матір'ю. Коли Св. Петро побачив квітку, спинився, розглядав її та тішився нею. А Божа Мати зірвала квітку і дала Петрові. Незабаром підійшли до них учні.

—    Чи ви бачили цю гарну квітку? — спитав Св. Петро.
—    Авжеж, бачили, — відповів один з учнів. — Але ми не діти, щоб довго
спинятися біля квітів.
—    Через те що ви не хочете бути, як діти, не найшли ви небесного ключика, — сказала Пречиста.

Однак ніхто не зрозумів її слів.

Тут Св. Петро добув квітку з рукава. Аж це не квітка, а золотий ключик, що його жайворонок випустив із дзьобика на леваду. Тоді учні засоромилися й пішли з левади. Та в душі подумав собі кожен:

— Квітка дасть незабаром новий цвіт, і тоді я прийду та зірву собі його.
Та коли по якомусь часі досвітками приходили туди хтось із учнів, вони побачили вже не одну, а багато квіток. І тепер годі було впізнати, яка них — справжній золотий ключик.

І сьогодні цвіте ця квітка коло Великодня. І наш народ називає ці квітки «Божими ключиками», або коротко — «ключиками». Звуть їх також «Божою ручкою» та медяниками, пролісками, первоцвітом і рястом. Одначе найкраща назва «Божі ключики», бо вони нагадують нам ключі Св. Петра і те, що ними Бог неначе відчиняє ворота весні.

Джерело

0

7

Підсніжник
Детям - Пасхальные стихи и легенды
Коли Ісус помер на хресті, сумувала вся природа. Земля дрижала, сонце затьмарилося, вітер віяв понад Голгофою. Довкола завмерло все життя. Трава зів'яла, квіти схилилися, пішов сніг, так що довкола хреста не було нічого зеленого.

Увечері прийшов Йосиф із Ариматеї з Никодимом і зняли тіло Христове з хреста та поклали Його на коліна Богоматері, що плакала над Ним. Коли несли тіло Ісусове в місто, щоб там поховати, ішли за ним побожні жінки. Вони були дуже сумні, зникли всі їх надії та спомин про всі обітниці Христові — вони бачили тільки смерть і кінець. Ще раз прийдуть вони, щоб намастити пахощами тіло Христове, а потім уже не побачать Його, життя попливе, як плило досі — без потіхи, без миру, що тільки Він міг дати. Заплаканими очима споглядали жінки на засніжену гору та нарікали, що вже ніколи не буде весни і вже всі квіти загинули.

Марія, Мати Божа, чула всі ті жалі, і їй боліло, що жінки такі маловірні.
—    Ні, — прошепотіла вона, — ні, мій Ісусе, це не кінець! Ти воскреснеш, я знаю це! Тільки хвилинка... тільки хвилинка...

А що жінки далі бідкалися, вона обернулась та сказала:
—    Він воскресне та знову буде між нами, ви не повинні сумніватися. Ми ще втішатимемося, і Його Царство перетриває всі царства землі.

Жінки ж дивилися на неї зовсім безнадійно й говорили:
—    Все вмерло, все вмерло! Ось уся гора під снігом.

Тоді Марія підняла долоню та зловила в неї одну сніжинку, що впала з неба. Вона дмухнула на неї, і, щойно її віддих торкнувся сніжинки, стала сніжинка тендітною білою квіткою на зеленому бильці.

—    Це знак воскресіння, — сказала Божа Мати жінкам. — Зо снігу повстала маленька квітка, а сніг — це ж смерть. Так треба нам вірити, що ваш Господь житиме, хоча тепер ви йдете за Ним як за вмерлим.

І Марія спинилася та посадила білу квітку в землю, вкриту снігом. Там вона пустила корінці та прийнялася, і холод не шкодив їй.

Наш народ називає цю вчасну квітку «скорозростом», або «підсніжником». Вона оголошує світові й тепер, що нам у смутках не слід втрачати надію та що той, хто помер, воскресне, як воскрес Христос, своєю смертю смерть поборовши назавжди.

Джерело

0

8

Воскресне полум'я

Удосвіта у Воскресну неділю пішли жінки до Ісусового гробу. На превелике здивування побачили, що хтось відвалив камінь, що замикав вхід до гробу. До гробу входили стривожені. Коли ввійшли, засвітили свічку і побачили янгола, що сидів у головах гробу та яснів, як сонце.

Очі його мали ясність блискавки, а одяг блищав, як сніг. Марія Магдалина, побачивши світло, вийшла із гробниці, встромила свічку у землю перед входом та повернулася назад до товаришок. З жаху жінки мов оніміли. Тоді мовив їм янгол:

— Чого шукаєте живого між мертвими? Чи ж не тямите, що Господь заповів, що третього дня воскресне? Ідіть і скажіть учням його, що ви тут бачили.

І вони вийшли. Надворі схилилася Марія Магдалина, щоб узяти свічку. Та, коли простягла руку по свічку, легко скрикнула. Інші жінки спинилися та роздивлялися, що там сталося. І всі побачили, що поки вони були в печері, свічка змінилася. Вона стала квіткою. Високість і стрункість свічки залишилися, однак полум'я було вже не одне: її оточувало багато лагідних пломінців. Було це ясне жовте цвіття. На самому споді горіли великі, розквітлі квіти-пломінці. Що більш угору, то менші були вони, а на самому вершечку були пуп'янки. Це були ґноти, що ще не горіли. Завжди, коли одне полум'я згасне, зразу запалюється нове цвіт-полум'я. Так спинається світло помалу, щораз вище, до синього неба.

Цю квітку називає наш народ «дивиною», або «царською свічкою». «Дивиною» тому, що здивувала побожних жінок, а «царською свічкою» тому, бо вона зацвіла раненько у Христове воскресіння, на його честь.

Коли побожні жінки вийшли з гробу та зайшли на леваду, на ній горіло жовте полум'я. Було того полум'я густо та багато. Жінки відразу здогадалися, що туди приходив Господь. Вони не зважилися йти за таємними слідами. Вогники були ніжні, мов шовк, та непорушні. Квіти, що виросли під святими ногами воскреслого Спасителя, — це нагідки, або крокіс. Обидві назви нагадують нам, що ця квітка зацвіла під ногами Ісуса, що воскрес, бо назва «нагідки» говорить, що квіти зацвіли під ногами Ісуса, а «крокіс» — що квітки цвіли скрізь, де крокував Ісус.

Джерело

0

9

Пасочка

Великоднього тижня забіліли всі хати, ніби вбратись у білі сорочки, лишень одна маленька хатка край села стояла як сиротина, без білої одежини...

У тій хатці жила бідна вдовиця. Попала вона в тяжку слабість і більше жодної помочі не мала, окрім семилітнього сина. Семенко був дуже добрий синок: і слухняний, і тихий, і роботящий. Товариші любили його, як рідного брата, а отець духовний і вчитель —- як рідного сина. А мати - то вже за ним пропадала. Він, бувало, як дівчина, й ложки помиє, і хмизу назбирає, й корову догляне, одним словом, усе, на що тільки його слабких сил стало. А упоравшись із роботою, не відступить від мами. Вона, бідна, лежить на ліжку, а він бере книжечку та стане читати так гарно і складно, що аж мама радіє. Так він і тепер читав і втомився. Наостанку сказав:

- Мамо. мамо, післязавтра вже Великдень, а ми які свята будемо мати?
Мама глянула на нього, і рясні сльози покотипася по її обличчю, бо жаль стало доброї дитини. А потім сказала:
- Синочку, якби дише Бог дав мені одужати, якось воно буде.

А малому закрутилися сльози в очах, хотів щось сказати, але хтось пробіг попід вікна. Семенко вийшов з хати і побачив свого шкільного товариша Василька, що прибіг його відвідати.

Поговоривши дещо між собою, хлопці ввійшли до хати. Василько побачив, що в їхній хаті сумно. Не побілено, пасочок не напечено і нічого не приготовлено на Великдень. Вийшли хлопці знову на двір, а Василько питає:

—    Чому у вас нічого не зварено, не спечено?
—    А хто, — каже Семенко, — буде варити, коли мама хвора?

Засмутився Семенко, та й Василькові стало жаль його. Прийшов Василько додому, а мама його тоді якраз виймала з печі великодні паски. Василько глянув на паски та й каже:

—    Мамо, а ви мені спекли пасочку?
—    А як же, дитино, спекла, та ти знаєш, що я всім домашнім усе по пасочці печу. Ось твоя пасочка!
—    А яка вона гарна! Мамо, я собі зараз її візьму.
—    Та куди ти її візьмеш? Я всі до комори занесу, та і твою теж.
—    Ні, мамусю, дозвольте, я її сам сховаю, коли вона моя.
—    Про мене, візьми, лише дивись, щось нині не їсти, бо то не годиться.
—    Ні, мамуню, я не буду їсти.

Взяв Василько свою пасочку, вибіг на двір, дав її Семенкові: «Дарую тобі цю пасочку, щоб і ви мали свята». Семенко прибіг радісний до хати і каже: «Не журіться, мамуню, будемо і ми мати свята. Подивіться, яку пасочку мені Василько подарував». Мати зітхнула, подивилася на святі образи і сказала: «Бачиш, сину, що Бог нікого в біді не залишає, хто лише у нього милість має».

До Василькової мами прийшла сусідка й спитала, як їй паски вдалися. Господиня повела її до комори, показала все печиво й додала, що найкраща паска — Василькова.

—    Васильку, — сказала вона, — ану покажи свою пасочку. Василько почервонів, як буряк. Стоїть і словечка не промовить. А потім розповів, що заніс її Семенкові, бо вони бідні.

—    Ви, мамо, не гнівайтесь на мене, — закінчив Василько, — що я йому свою пасочку подарував.

Мама поцілувала свою дитину, нав'язала цілу скатертину пасок, солонини, ковбас та писанок і послала Васильком бідній удовиці.

Джерело

0

10

Воскресіння Господнє

Вночі з суботи на неділю (третього дня по смерті) Ісус Христос воскрес. Ангел господній з'явився і відвалив каміні, від гроба. Воїни, що стерегли гроб, злякавшись сяючого видіння, впали, як мертві, а потім розбіглися. Деякі з них пішли до первосвящеників і розказані їм про все. що бачили, а ті дали воїнам грошей і веліли казати всім, що вони заснули й під час їхнього сну учні Ісуса Христа вкрали Тіло Його.

Деякі з жінок, а серед них і Марія Магдалина, рано-вранці в неділю прийшли до гроба, як велів звичай, щоб намастити Тіло Христа пахощами (миром), чого вони не встиг ти зробити піл час похорону. Коли вони підійшли до гроба, то побачили, що камінь від входу в гроб відвалений і на ньому сидить Ангел. Його постать була як блискавка, а шати його були білі, як сніг. Ангел промовив до збентежених жінок: «Не бійтесь, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розп'ятого. Його немає тут. Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. І підііть швидше, скажіть учням Його, що Він воскрес з мертвих, і випередить вас у Галілеї: там Його побачите. Ось, я сказав Вам». І побігли вони від гроба зі страхом та великою втіхою, щоб учням про це розповісти.

Воскресіння — це найбільше свято. У його дні співають у церкві: «Христос воскрес із мертвих, смертні смерть здолав і тим, що в гробах, життя дарував!»

Джерело

0

11

Великодня пригода
Засвітило сонечко ранком у віконечка.
Поклала мама в кошик паску, писанки, ковбаску та покликала донечку — Параску:
— Від себе і від Батька, і від мене занесеш Бабусі Свячене! І пішла Параска: в кошику ковбаска, писанки і паска. А дорогою дивуються горобчики:

— Цвірінь! — що в Параски вишита запаска.
Іде Параска, вийшла на горбок. А до неї Бровко-песик: скік та скок!
— Куди ідеш та що несеш?
— Несу я паску, писаночки, ковбаску, від Батька і від Мами і від мене — несу Бабусі Свячене.
— А не буде там чого і для мене? — Бровко питає, хвостиком махає.
— Писанки Матуся написали оленями, півниками, сонцями прикрашали. Не на те трудились мої Ненька, щоб з'їв Бровко писанки смачненько!
— Подививсь, Парасю, ще раз на Свячене: може там найдеться що для мене? — Бровко питає, хвостиком махає.
— Білу паску — не малі це речі — мама цілу ніч місили ще й пекли у печі. Ой, багато мали з нею праці! Чи ж годиться пасочка — собаці?
— Подививсь, Парасю, ще раз на Свячене: я голоден — чи нема нічого в кошику для мене?
— Лиш ковбаска, вся товстенька, з салом. Мама її довго начиняли, ще й пекли! Я знаю, їсти ти готовий, та не дам ніяк ковбаски — псові!
—  Поглянь, Парасю, в кошик — ще ж бо не порожній він! — Бровко благає, хвостиком махає.
—  Не порожній, ще остався... хрін. Викопала я його сама в городі — може, стане Бровкові в пригоді?
Дала Параска Бровкові ласощів тих, а Бровко лиш понюхав та:
— А-а-а-ап-чих!
В носі закрутило, в очах потемніло. Пчихнув Бровко, заточився та штовхнув Параску. Випустила вона з рук кошик, паску, писанку, ковбаску...
Покотилася з горбочка паска, а за нею стежкою всі писанки й ковбаска, а за ними кошик і Параска, а за ними, гавкаючи, Бровко-пес.
Котилися, котилися ранок весь. Аж мусили стати, бо докотились до бабусиної хати. Встала тоді Параска, позбирала в кошик паску, писанки, ковбаску та промовила:
—  Бабусенько, я від Мами, і від Тата, і від мене принесла ласощі вам та Свячене.
І сказала, яка пригода приключилася: як усі вони з горбочка покотилися. А Бабуся — нум Параску цілувати. Посадила її на покуті в хаті, а Бровкові біля порога дала велику кість. А він зубами: хап! І їсть, і досі їсть!
Л.  Храплива

Джерело

0


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » Великодні легенди та оповідання


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2016 «QuadroSystems» LLC