Твій світ

Твій світ

Объявление

Новий соціальний проект, спрямований на пропаганду здорового життя, вирішення проблем повсякденного і особистого характеру. У нас немає сухих статей, які пропагують теорію. У нас цікаві і пізнавальні статті, поради, перевірені досвідом інших, переконливі факти. У нас є все, що вас цікавить, а якщо немає, то буде. Твій світ - зроби свій світ кращим

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Безпліддя » Історії (чому варто боротися)


Історії (чому варто боротися)

Сообщений 1 страница 20 из 20

1

"...Можу розповісти і свою історію. Ми з чоловіком пройшли за 3 роки всі методи і спроби, які тільки існують в медицині. Досліджували окремо мене і чоловіка. Для нас був вирок, коли в чоловіковій спермограмі виявилось тільки 3-5% активних і живих СП. Пояснили одразу ж, що це безплідність. Природньо вже можна не розраховувати на зачаття. Був ШОК!!!!!!!!!!!!!! Тоді ми і почали детально вивчати питання "штучного запліднення". Можу скати лише одне, що у Львові я категорично відмовилась від нашой клініки на Антоновича. Маю для цього поважні причини. Вибачайте наперед, але неможу озвучити їх. Цікавились ми з чоловіком за київські клініки. Їх там досить немало і кожна з них має досить гарні свої досягнення. Повністю ми вивчали питаня напротязі 6 міс. Коли остаточно зупинились на вибраній клініці ми домовились про зустріч. Враження були приємні і незважаючи на наш критичний стан - досить обнадійливі. Ми попадали тільки під програму ІКСІ. Нажаль статистика скупа стосовно вдалих спроб по даній методиці. Тому що, сама процедура є досить важкою для яйцеклітинки. ЇЇ проколюють і вводять туди відібраний "ідеальний" сперматозоїд. Стимуляція для мене пройшла важко. Можна сказати дуже важко, оскільки в мене проявилась гіперстимуляція. Проколювали мене 3 рази, щоб повністю висмоктати всю рідину і кров, яка заливала яйник. Була жахлива біль. Проте можу сказати, що коли в тебе на меті вагітність, ти стаєш просто "жилізною леді" стосовно болі. За 1 тиждень нам провели пересадку трьох ембріонів. І рівно через 10 днів я зранку на тесті побачила довгоочікувані ДВІ ПОЛОСОЧКИ!!!!! Тепер вже це був ШОК ВІД ЩАСТЯ!!!! У нас все вийшло з першої спроби. Це просто фантастика, якщо врахувати складність даної процедури. На сьогоднішній день ми вже вагітні 34 тиждні. У нас все пречудово!!!! Ми ростем і повнішаєм.
Дорогі дівчатка не втрачайте ніякої надії. Навіть якщо вам поставили "безпліддя" чи то ваше, чи чоловіка. Знайте, що це не вирок!!!! Завдяки розвитку нашої медицини ви ще дочекаєтесь того довгоочікуваного моменту, коли і у вас на долоні, на маленькій палочці з`явиться дві довгоочікувані полосочки. Це буде для вас тільки початок. Бо справжня радість почнеться одразу ж і до народження вашої кровиночки.
Ми з чоловіком пройшли всі можливі випробування і нам за це винагорода від Бога. Ми не втратили надії, а тільки молились і просили благословіння. Тепер останні тиждні для нас вирішальні. Ми знетерпінням чекаємо нашого маленького хлопчика. Я хочу всім побажати, хто в даний момент перечитує дане повідомлення, оскільки ця тема хвилює тільки особливих пар. Не впадайте у відчай, а тільки вірте, що все у вас вийде. Ваша настанова на хороший результат - вам буде перемогою у вашому починанні. Тримайтесь і вірте у чудо!!!..."
Джерело

0

2

Порядна галицька родина починається з того, що майбутнє подружжя ходить до церкви на навчання, сповідують 10 заповідей, сповідаються, вінчаються, але потім через 5-8 місяців народжується дитина… Це трохи дивно для порядних молодих людей, але так уже виходить. Ми з чоловіком одразу вирішили, що у нас буде по-іншому. Ніяких незапланованих дітей, ніяких „зальотів“. А вже за тиждень до весілля ми різко передумали і вирішили, що втрьох нам зовсім не буде тісно в нашому житті. Ми уявляли собі появу маляти дуже розпливчато. Наше бажання було якесь майже по-дитячому наївне: хочу – і все! Але минали місяці, бажання поступово перетворювалось у нав’язливу ідею. А пошук проблем і причин ставав схожим на біг з перешкодами, коли наступна з’являється після того, як усунуто попередню. Коли вперше прийшла забирати аналізи чоловіка і почула, що проблема в ньому, просто розридалась. Лікарка, яка пояснювала мені значення тих усіх цифр, позначок і т.д., почала перепрошувати, адже моя реакція була настільки несподівана, що вирішила, ніби чимось мене образила.
З того часу минає вже п’ятий рік. Ми змінили кількох лікарів. Тепер знайшли СВОЮ лікарку. Вона вважає, що у нас є всі шанси і робить для нас усе. Але виявляється, що ми здорові, але результат незмінний. Ми стали товстошкірі: кожну нову звістку, що нічого не вийшло, сприймаємо майже спокійно. Але насправді серце прискорено б’ється щоразу, коли пильно дивишся на тест у пошуках другої червоної смужки. За ті кілька хвилин, поки тест проявляється, „Господи-будь-ласка“ вимовляю мільйон разів, скоромовкою. Але смужка знову й знову одна.
І от ― чудо! Після нового способу з першої ж спроби наша затримка затягується на тиждень. Набираюся сміливості, набираю повітря в легені і йду на чергове випробування у ванну. Так, тест простий, але скільки сили треба, щоб подивитись на результат! Ура! Дві смужки! Дві чіткі смужки! Та ні ж, моя ще темніша за контрольну! Це якраз Різдвяні свята. До Дня закоханих лишається місяць ― дрібниця, можна дотягнути, щоб зробити чоловікові сюрприз. Але хіба ж приховаєш ці сяючі очі? Хіба втаїш таке щастя, коли воно просто рветься з горла сміхом і щасливими криками? А він і не сумнівається в тому, що я там побачила: „Я навіть не питатиму…“
Тепер нас троє. Третє ― це ще воно, тобто Дитя. Щодня його стає більше. Ми читаємо інтернет-щоденники, щоб знати, як ростемо, змінюємось, розвиваємось. У мами (мами ― невже?) трошки болить живіт. Але вона переконана, що так має бути. Щодня біжимо на роботу. Ніхто ні про що не здогадується, а ми тішимося. У п’ятницю ― перше УЗД. Наша лікарка напередодні тішиться за нас: „Я дуже рада!“ Аж раптом ― кров! Звідки? Чому? Цілий день ― біганина по лікарях: аналізи, результати, знову аналізи, щоденний тест на вагітність. За тиждень стає зрозуміло, що концентрація гормонів вагітності впала. Друга смужка стає все світлішою. І це безповоротний процес…
Ці тести я досі зберігаю. Вони нагадують мені про нашу ненароджену дитину. Нас називають дуже гарною парою, але ми хотіли б бути гарною сім’єю. Ми вже навчились піклуватись одне про одного, розуміти і підтримувати. Ми готові поділитись любов’ю. Ми чекаємо ще одного шансу. Так хочеться, щоб якесь Янголятко вибрало нас, щоб прийти у цей світ…
Джерело

0

3

Одногрупниця понад три роки не могла завагітніти: плач, сльози, істерики, і той сум і постійні дипресії на обличчі були. Ми їм дуже співчували і пошли до церкви, кілька разів замовили у церкві службу Божу. Я вже не мамятаю, як вона там називається, але у церквах знають. Так от вона завагітніла двійнею!!! Урррра! Хоча зараз на підтримці лежить! перша вагітність двійнею, то є важкі пологи.
Але після такої новини, мені подумалося, що пкевно не тільки ми молилися за них!
Джерело

0

4

У нас теж є знайомі, які не мають дітей... а разом уже 11 років - руки опустили.
Може теж спробувати за них службу замовити. Все таких Бог з нами?!
Головне вірити.
А саме трагічніше те, що дітей немають дуже гороші люди, які дійсно б могли дати все найкраще дитині і виховати велику людину...
джерело

0

5

Однажды очень давно мне сказали что у меня никогда не будт детей. И это уже в той стадии, что лечение не поможет. Мне даже сложно предеать что я почувствовала тогда - пустоту, безисходность. Всего 20 лет и такой диагноз. Распалась семья. И вот однажды, спустя много лет я увидела на тесте долгожданных 2 полоски. Я готова была летать от счастья. Как оказалось диагноз был поствлен неверно. Сейчас у меня есть самое дорогое на свете - моя малышка
джерело

0

6

А зараз хочу розповісти свою історію.Першу дитину народила у 1993р .Потім був аборт  \1Д1ОТКА\,ПОТіМ викидень і майже 11рок1в нічого.Я ВЖЕ ДУМАЛА,що це моя кара,бо дуже хотіли другу дитину.і далі таке: 2роки тому знаходять кісту 7см.на яєчнику і ставлять на чергу робити операцію,чекаю черги майже 9м.\ такі тут порядки\,і коли телефонують,що потрібно робити аналізи,бо скоро операція ,я дізнаюсь,що вагітна.   А кіста за цей час виросла до 12см.і зрозуміло,шо ніякої операції робити не можна ,потрібно берегти вагітність. А потім ,коли мала вже 12тижн. у мене лопає кіста \ на Пасху минулий рік\ біль неможливо було терпіти. я думала ,що це вже все,чоловік навіть плакав.І У госпіталі мені роблять операцію і збер1гають дитину yahoo.gif \к1ста була б1льша за пл1д\.У нед1лю я весь день молилась girl_angel.gif  , бо не знала, чи дитина перенесла операцію.В понеділок роблять УЗД -СЕРЦЕ ЛЯЛІ Б"ЄТЬСЯ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! І ТОДІ вперше я побачила нашу кицю ,яка махала мені ручкою. Радості не було меж і я розплакалась. Далі були важкі місяці постійних перевірок серцебиття дитини.І ось нарешт1 06\10\2007р. - народжується Діанка Дякуючи Богу ми маємо маленьке сонечко.Мені дуже важко зараз ,бо далеко від дому,не маємо допомоги від бабусь \ а мені вже 35 років\, але це нічого порівняно з щастям яке ми маємо. Мені здається,що це все лише завдяки Богові\бо операц1я була на Пасху\,і завжди потрібно надіятись
Джерело

0

7

Ще одна історія з життя. Знайомі, можна сказати майже сусіди, 12 років разом, дітей у них не було, що вони тільки вже не робили і де не були. Врешті зважилися на всиновлення, взяли хлопчика з дитбудинку. Через кілька років жінка завагітніла і народила сина, йому зараз майже 3 роки. Все чудово, Бог почув їх молитви і зглянувся на добрі вчинки. От тільки...до всиновленого хлопчика у них змінилося ставлення, точніше змінилося у жінки. Вона сама казала мені (і не тільки мені), що він їй чужий, що вона вже не може його любити і турбуватися про нього. Іноді, дуже рідко, бачу їх вчотирьох на прогулянці, то старший хлопчик йде позаду, наче не з ними. Мені аже серце крається, адже він вже все розуміє, йому років 10-12, виходить, що його вдруге зрадили. Поки що він живе у них в родині, але що буде далі - не знаю.
Джерело

0

8

у нас є теж декілька схожих ситуацій...
В онієї сімї небуло дітей десь років 20 і вони вжей не надіялись. і тут одна їхня далека родичка народжує дитя і кидає в пологовому будинку. ні її мама ні вона нехотіли ту дитинку і бачити не те що забирати. А ця сімя дізнавшись про таке всиновили її, але так, що ніхто не знав. Дружина навіть вагітну з себе представляла, мол останній місяць, нехотіли казати... Дівчинка у них живе вже 7 років і ніхто ні прощо нездогадується, за винятком пари чоловік. І взагалі вона стала настільки схожою на свого батька зовні, що ніхто ніколи і запідозрити незможе, що вона не їх.
В іншій родині в жінки одразу після пологів померло 4 діток(недоношені). 4 робили кесарів ростин. і тут вона вагітніє через деякий період знов. вагітність протікала нормально, виносила 9 мсяців, а коли почались пологи поїхала в лікарню... лікарі вирішили неробити кесарів ростин і під час схваток у неї лопла матка на тому рубці Дитя захлебнулось і померло, а маму ще 3 суток немогли відходити в реанімації... в цей період в пологовому народжує, якась приїзджа і відмовляється від дитинки, ця жінка її і всиновила. тепер хлопцеві 25 років, сам одружився і ніхто ніколи незнав і недогадувався, що він їй нерідній. поки одна "добра бабця" нерозповіла йому про те в 20 років. він спочатку ображався, нізким нерозмовляв, але зараз все гаразд. одружився і чекає на поповнення уже в своїй родині
Джерело

0

9

я також хочу поділитись своєю історією: 1,5 намагалась завагітніти, і ніяк не виходило, лікарі дуже серйозних проблем не знайшли, лише самі припущення. Якраз мені після чергового курсу ліків призначили протизаплідні таблетки три місяці пити (щоб організм відновився) На перший місяць я забулась випити у перші дні циклу таблетки, вирішила відкласти початок прийому на місяць, а потім взагалі вирішила їх не приймати. Їздила у Почаїв і також їздили із чоловіком до джерела святої Анни, та до джерела святого Миколая (біля Острога) і постійно молилась до Божої Матері. А ще мені приснився сон, що коли вкінці служби усі підходили цілувати хрест, я забулась це зробити і підбігла сама остання, а священник мене запитав: -чому ти нічого не кажеш? я: -а що сказати?, священник: - проси благословення на народження дитини.
У той же день коли їздили до джерела св. Миколая заїзджали у Межирицький чоловічий монастир, і я попросила благословіння у одного священника (кажуть що він ясновидець  ). Я поверталась додому із дуже дивним передчуттям, і після цього у мене вийшов дуже гарний графік БТ і незабаром дві смужечки. Зараз я на 10-му тижні
Джерело

0

10

Я четире года не могла забереминить. И вот чудо случилось
Самое важное в моей ситуации то, что я НЕ СЛУШАЛА ВРАЧЕЙ и более того, если бы слушала чуда бы не случилось. Мы с мужем сразу после свадьбы планировали завести детей. Но как это сейчас сплош и рядом нам пришлось пройти комплекс лечения, другими словами-собственного отравления, от венирических заболеваний. По собственной на тот момент глупости мы согласились на антибиотикотерапию. После лечения через время опять выявили у мужа вен.заболевания, от кот. уже лечились. Побегал переправериться в другие больници и в каждой находили разные заболевания-ДЕЛАЙТЕ ВЫВОДЫ! Потом бросили это гиблое дело.Дальше я обратилась в центр планирования семьи. Тут опять же нашли болячки. Но я уже опытная в данном вопросе-пошла в другие лаборатории и принесла негативные заключения (т.е.заразы нет). Врач лишь сдвинула плечами и сказала -ну как хочешь, никто не заставляет. Потом посмотрела на вывод про влагалищную среду и кровь, и сказала что оказываеться у меня все идеально.Дальше пошли проверки по графику. Все оказалось в норме, кроме прогестерона-т.е. недостаточность второй фазы. И тут конечно рецепт один- гормоны. Но я интуативно отказалась.Я по крупицам искала пути решения данной проблемы. Я отказалась от курятины- так как это она наполнена гормонами, от сладкого, белой муки, растительных жиров- трансизомеров, майонеза, поменьше екзотических фруктов. Ела 5 месяцев только полезную пищу и желательно очень сильно чтоб она была домашней по возможности. Обратилась к гоммеопату и фитотерапевту. Сейчас не знаю что сыграло ключевую роль, но цель достигнута, хотя ВРАЧИ УБЕЖДАЛИ ЧТО БЕЗ ГОРМОНОВ НЕ ОБОЙТИСЬ. ДЕЛАЙТЕ ВЫВОДЫ- НАДО ЛИ ПИТЬ ЭТУ ГАДОСТЬ С ПОБОЧНЫМИ ЭФЕКТАМИ ДЛЯ ВАС И РЕБЕНКА, ИЛИ ОБРАТИТЬСЯ К БОГУ( ВЕДЬ ИМЕННО ОН МЕНЯ НАПРАВИЛ НА ЭТОТ ПУТЬ). Очень хочу чтоб женщины задумались над этим и моя статья хоть кому то помогла стать здоровой мамочкой.
Джерело

0

11

В 2005 році, здається, на роботі мені стало погано, і дуже страшний біль в низу живота. Мене забрала швидка, виявилось в мене була кіста на яйнику і лопнула. Як зараз пам"ятаю, як мене простромили довжелезною голкою без наркозу і брали пунцію, я репетувала як дурна. В лікарні, під час лікування, вилізла ще одна, мене переконали, що потрібно робити операцію, так і зробила. Але це не допомогло, вони почали лізти одна за другою то з правого, то з лівого боку. Я переживала, бо знала людей, які після таких проблем не можуть мати дітей роками. І під ніж лягати кожен раз не будеш, як тільки вискочить. Потім в мене почало розвиватись безпліддя, знов лікарні і лікування. Потім пішла в онкодиспансер до висококваліфікованого спеціаліста на огляд, там сказали, що операцію не потрібно було робити, і тепер мені буде важко завагітніти або ж не зможу мати дітей.
І я боялась, що так буде. Але я кожен день молилась і просила у Бога, щоб Він мене благословив дітками. Після одруження я завагітніла зразу, я скакала від радості, а недавно я знову народила
І я дуже люблю одні слова з Біблії - це для підбадьорення іншим - ..."хіба є для Бога щось не можливе?"
Джерело

0

12

Дівчата, розповім про Боже чудо, яке сталося з моїми батьками. Я вже у якійсь з тем писала, що у них більше 8-ми років не було дітей, багато через що пройшли, але результату не було... І от мама з татом пішли до Св. Сповіді та Причастя, а після служби священник попросив їх залишитись. Коли всі розійшлись отець над мамою і татом читав молитви і в той момент з люстри впала хрустальна прикраса і розбилася у щент. Мама каже що від цього їм волосся стало дибки , а ще вони зрозуміли що це знак. Саме так і було після цього народилась я. Вірмо і памятаймо що у Бога нема нічого неможливого.
Не всі ми маємо фінансову можливість поїхати до святих місць особливо тих що закордоном, але це не привід засмучуватись, бо голос щирої молитви святим буде почутий д б ви не не знаходились.
Колись часто у важкі хвилини читала книжечку "Голос Ісуса", спитайте в церковній лавці і почитайте не пожалієте.
джерело

0

13

Ми з чоловіком одружені вже дванадцять років. Спочатку вчилися, потім потрібно було знайти роботу, а потім я "вляпалася" в дисертацію. Весь цей час чоловік казав, що хоче дитину, але мені здавалося, що рано. Врешті вирішили, що як тільки я допишу дисертацію, відразу візьмемося до справи. Сталося трошки інакше. Років чотири я не могла завагітніти, хоча лікарі не знаходили ніяких причин ні у мене, ні в мого чоловіка. Я дуже хвилювалася, пізніше мене почала така ситуація гнітити, згадувала про ту дисертацію, яка забрала чотири роки тихим, але злим словом. Дивилася на вагітних жінок і вони здавалися мені (та й досі здаються!) найгарнішими у світі. У липні минулого року пішла знову до лікарки: здавали аналізи, результати всі гарні. Вирішили - якщо до листопада я не завагітнію, то будемо щось дізнаватися про штучне запліднення. Весь цей час я просила в Бога про дитинку, але я не читала ніяких спеціальних молитов, не ходила до церкви, просто просила своїми словами. І вірила. Ще дуже допомагав чоловік, який казав, що в нас все буде добре. А потім... 27 серпня у мого чоловіка день народження. Напередодні я думала: "От якби завагітніти саме зара. Був би чудовий подарунок Мишкові!". Десь у середині вересня я зрозуміла, що вагітна. Коли рахували термін, то вийшло, що це сталося десь в районі того самого дня народження. Від того часу я щодня дякую Богові за це щастя.
Хочу всім побажати вірити у добре! Це моя власна думка, я не хочу нікого образити, та мені здається, що важливі не слова молитви, не кількість свічок, а ЩИРА ВІРА і любов.
Джерело

0

14

Моя кума також неможе завагітніти. Перша дитинка у неї померла через тиждень після пологів (родила на 6 місяці). Тепер вона вже зневірилась . А мені серце крається, як дивлюсь як вона грається з моїм малим. Але я вірю, що Бог допоможе і вона буде мати діток. Завжди молюсь за неї....
А ще хочу сказати, що Бог помагає завжди, але лише в тому випадку, коли ваша молитва щира. Я немогла завагітніти близько 4-5 місяців. Але чоловік більше хотів дитину, аніж я. Я відчувала, що ще не готова. Тому, що не вагітніла, я непереживала. В своїй молитві я завжди казала : "Боже, я знаю що ти дась мені дитинку тоді, коли побачеш що я вже правді до цього готова" А через 5 місяців я завагітніла. За всю вагітність мене ніразу не тушнило, нічого неболіло. Всі місяці я справді насолоджувалась вагітністю. На 5 місяці мене положили з загрозою, хотя я відчувала сама що все буде добре. Всі виписані таблетки я майже не пила
Я мала родити приблизно 22 липня. Я дуже боялась всю вагітність, щоб я не родила на Петра і не в ночі. Але видно Бог має свої плани щодо нас))Я таки родила на самого Петра в 23.30))Довго описувати самі роди ,кесерське, сварки, чуть не смерть дитини через байдужість та помилки чергуючих лікарів (в якійсь темі я вже про це писала)але Бог рішив що ця дитинка таки має жити і іменно в цей день. Це ве також з Божою допомогою. А зараз кожен день щиро прошу для свого синочка здоровячка і синочок росте здоровеньким нам на втіху.
Нехай буде Гоподь з вами, моліться, вірте і все у вас буде добре.
джерело

0

15

*Мені вже два роки не получається завагітніти і дуже часто задумуюсь: можливо, це дійсо доля? Я більше року спостерігаюсь в лікарів. Здали з чоловіком купу аналізів, все ніби-то нормально. Мені призначали таблетки для підтримування другої фази циклу, а двох полосочох все немає. Пробую не "зациклюватись" на проблемі, але коли бачиш на вулицях щасливих матерів з візочами, аж сльози на очі накочуються. Добре, що чоловік підтримує і заспокоює, хоча він також з нетерпінням чекає на "маленьке чудо".

*Ніколи не писала... А тепер розповім. Одна "добра" лікарка сказала мені, що з моєю маткою- я не завагітнію, а якщо й так- то не виношу... Я спершу розстроїлась, потім лікувалась, а потім після довгого лікування і енних ростройств забила на все це болт і приймала тільки вітаміни і дуже ревно молилася. Я молилася кожен день па пару раз. Купила собі молитвенник з молитвами до св. Анни і Матінки Божої. До Матінки Божої молитву треба було молити 6 раз на день. До св. Анни молилася двічі в день. А молилась до св. Юди Тадає та до св. Герарда, заступника дітей та вагітних жінок. Я розкаїлася перед Богом у моїх гріхах і просто повністю віддалася у його руки.
І сталося справді чудо- я завагітніла через місяць моїх молитов. Я була безмежно щаслива! На початку все проходило добре. Я читала молитви для тих, які вагітні. Але, на жаль, на 8 тижні почалася кровотеча. І тут я зробила саму найбільшу помилку, яку можна було зробити, я плакала, говорила, що це все і що втрачаю малюка і т.п. Я молилася, але уже якось не так ревно. Мені соромно тепер за себе. Адже по вашій вірі буде вам дано- каже Біблія. А що зробила я. Я просто впала духом... А треба було вірити. Треба було й надалі ревно молитися і вірити в чудо...
Тепер я можу звинуватити тільки себе....

Вибачте за таку довгу історію... Я просто хотіла її написати, що б поділитися тим, що чудеса й насправді є. Треба тільки б них вірити. Сильно вірити, молитися і надіятися!!

*Мені 29 років, але про тему безпліддя я можу розповідати дуже багато, так як прийшлося пережити в цьому житті багато чого. Проблеми почалися з настанням місячних - вони почалися пізно і були нерегулярні. Майже весь час з тої пори пила всякі ліки, мало що помагало, але знала, що в мене будуть проблеми з народженням. Про це я повідомила перед одруженням своєму хлопцю, на що він відповів, що це неправда, ми кохаємо одне одного і діти в нас БУДУТЬ ОБОВЯЗКОВО, мені нічого не замилалося як повірити йому. на той час лікарі поставили діагноз- СКЛЕРОКІСТОЗ ОБОХ ЯЄЧНИКІВ. місячні так і були нерегулярними, з великими проміжками (іноді по 4-5 місяців небуло). мій лічащий врач попередив - дітей не буде, треба робити операцію. Через 4 місяці я прийшла ставати до нього на облік!!! після весілля ми на 4 місяць завагітніли, хоча особо по цьому поводу не напрягалися, я була студенткою, попереду держ.іспити. Вагітність перенесла чудово, здавала сесії, писала курсову, і народила чудову донечку. Зараз їй 7 років.це я до того, що діагноз СКЯ ще нічого не означає, головне дуже-дуже бажати цього, адже бажання матеріальні. Це відповідь для тих, кому ставлять такий діагноз -СКЯ.
тепер далі, після народження донечки ми з чоловіком вирішили, що в нас повинен обовязково бути ще й хлопчик, і одразу взялися до роботи, але минав час, а бажана вагітність все не наступала. Я дуже хотіла дитинку, це стало моєю болючою темою і маривом. я мабуть ЗАНАДТО сильно цього хотіла, ні про що інше не могла думати крім цього, навіть у ліжко до чоловіка лягала лише тому, що хотіла ДИТИНУ, а не самого чоловіка. Але гна цей раз бажання не збулося, і я вирішила зробити ту саму операцію, яку мені радили робити ще до народження дитини. ЛАпороскопічну. Але операція нічого не змінила, і тепер я думаю, можливо, її взагалі не варто було робити??? тож, дівчатка, перш ніж щось змінювати гарненько подумайте, чи варто це.
Отже, операцію я зробила, але напротязі 2 років так і не вдалося завагітніти і я вдалася на крайні міри. Так, ми підписали документи на штучне звпліднення. Але до нього нас ще 3 роки лікували від усіляких ерозій, уреоплазми і т.д. Про саму процедуру штучного запліднення можу написати окремо для тих кому це цікаво, але зараз суть в іншому. Пережила я багато всього готуючись до ЕКО, але можу сказати напевно тим хто до цього готується- перш ніж зважитись на цей крок треба добре подумати, зважити всі факти, розпитатися друзів, знайти максимум інформації і знайти гарну клініку і кращого врача. Для тих хто стоїть пред таким вибором не раджу обирати київську клініку "НАДІЯ", тому що маю дуже погані наслідки лікування в ній. Дуже гірко, що про це я дізналася так пізно. Пізніше я дізналася, що серед клінік, які займаються ЕКО "Надія" має погану репутацію, для них головне БАБЛО РУБАТЬ, в них все робиться в нестерильних умовах, та і відношення врачів бажає бути кращим, тож моя рекомендація- тікайте подалі від клініки "Надія". З третього разу я все таки завагітніла, була дуже щаслива, а коли ми дізналися, що в нас буде хлопчик, чоловік був на сьомому небі від щастя. Вагітність проходила важко, на 8 місяці попала в лікарню на збереження, молилася ревно, пішла до церкви, де батюшка читав молитвудля вагітних, але з церкви мене мало не винисли, мені стало дуже погано.
Короче кажучи, на 8 місяці вагітності, коли я вже збирала речі в роддом і уявляла яким буде наш малюк, на кого буде схожим, як буде кліпать своїми карими оченятами з-під шапочки, як буду годувати його груддю, особливо раділа донька, що скоро нарешті побачить свого братика. Але братика побачити їй не судилося, так як і мені. Завмер він в утробі на 8 місяці. не хочу згадувати далі все те, що мені довелося пережити, бо до цього часу не можу без сліз про це згадувати. Як мені потім сказали, синочок помер по халатності лікарів, які робили штучне запліднення. Але я не розумію, чому БОГ так мене карає, адже за своє життя я нікого не вбила, ніколи не робила абортів, чоловік теж вірить в Бога, ходить сповідатися. На це питання я не можу найти відповіді, можливо хтось із вас може пояснити мені це????
Одного разу чула від когось таку фразу "Дитина повинна зароджуватися в коханні, в теплі, а не на холодному склі операційної". Можливо так воно і є. Проти природи на попреш, і якщо тобі не дано мати дітей ЗАРАЗ, то їх тобі не треба. Я сама вже заплуталась, але попри всі ці жахи я не втрачаю надію колись знову стати мамою, але тепер буду сподіватися лише на Бога.

*Привіт,дівчатка! Ось вирішила з вами поділитись своїми подіями життя. 1,5 року назад стикнулась також з цим діагнозом"безпліддя"....для лікарів,всі хто не може завагітніти більше року підпадають автоматично під цю категорію(на жаль). Я не була вийнятком....довго блукала в пошуках гарного лікаря,бо першим і найважливішим кроком,який допоможе прояснити ситуацію_це встановити діагноз,тобто відпость на питання,що зі мною чи моїм чоловіком??? Діагноз свтановили всього за 1,5 міс. Слава Богу,до лікування таки не дійшло,бо могло б закінчитись гормонами івсім штучним,що є на цій землі....лікарю було всерівно,лиш би гроші носила....не в його інтересішвидке лікування....Зустрілась випадково з колишньою співробітницею(якраз в цей час вона була вагітна),в нас з нею в плані гінекології були схожі проблеми,вона теж пройшла туж стежку і підказала,як її "скоротити",а саме порадила не гаяти часу і їхати в м.Саки(Крим) на лікування грязями. Я коли прийшла до лікаря по картку,то зрозуміла,що роблю вірно,бо сидів він з таким виглядом,ніби я вже не його клієнтка....Віра в Бога,надія і чудодійна вила сакських грязів зробила свою справу.....в серпні лікувалась(не прийнявши жодної таблетки),а у грудні дізналась про вагітність.....У знайомої за цей час підростає синочок,а ми чекаємо на дівчинку.... У кожної історії є свій кінець.....і не завжди сумний))))
Джерело

0

16

- Лелеки, лелеки, куди ви літали!
- За море далеке, - лелеки сказали!!!

2004 рік, осінь, ми вже одружені більше двох років. Закінчила політех, будується хата, шукається робота. Якось так стало сумно і зрозумлося, що я готова бути мамою. Хоча, що я кажу, я завжди була готова бути нею. Попався перший адекватний лікар, я йому дуже вдячна за те, що конкретно сказав, що робити... Направив ще чоловіка на аналізи. Забирала з лабораторії результати я... З зругого поверху спустилася з карточкою в якій був для мене тоді приговор - 5% живих сперматозоїдів. Сльози лилися самі. Як перейшла тих кілька перехрестів не пам"ятаю, сіла в маршрутку, доїхала до лікарні, знайшла лікаря. Він хотів щось сказати, розрадити, але що можна казати в такому випадку. Я попросила, щоб він сам все пояснив чоловікови. Подзвонила на роботу, він приїхав. Просила лише, щоб не подавав на розлучення, я знала, що кохаю його і він найдорожче, що в мене було за все моє життя. Перед шлюбом ми домовилися, коли що не так, то розлучимося, адже обоє хотіли дітей... От і вийшло "що не так", але залишатися самій без нього я також не хотіла... Пройшли багато ще вдвох.
Через рік, коли планували звесни переходити жити на власну хату, приходять документи на робочу візу в Іспанію. Один Бог знав, як я не хотіла їхати сюди, адже мала вже працю в інституті, підвищення, чоловік в іншому вузі пропрацював багато років, все було... лише діток Бог не посилав. Вирішили поєднати поїздку в Посольство і клініку Дахно. Вердикт один - штучне заплідення, ЕКО+ІКСІ. Це вартувало кількох років моєї праці. Що я можу сказати... розуміла, що в Україні ніколи не зможу навіть спробувати одного разу. Просто зарплата не дозволила б.
Через 2 тижні відкрили візи і ми відразу поїхали. Не знаю, як мені відкрили також візу, адже я були проблеми з прізвищами в документах, дівочим і по чоловікови, я прийшла подавати ті документи в страшному стані, проплакавши цілу ніч в готелі, запухла, що на очі не бачила. Тоді в мене життя закінчилося, так само, коли одон "добрий" доцент сказав мені після огляду і результаттів аналізів чоловіка "ну, то просто живіть собі...". Тоді я вдруге в житті випила горілку. Пробекала, було дуже зле, коли чоловік приїхав з будови, довго мене відкачував. Було на нашому шляху дуже багато "добродіїв", котрі казали "ну просто живіть". А як жити, коли в мене життя закінчилося з вердиктом лікаря??? Через 2 роки перебування в Іспанії я перенесла термінову операцію на яйнику, думала що не переживу того тижня, коли не могли поставити діагноз і я бачила на знімках томографії плями в районі яєчників. Думала тоді, що це кінець... А Бог дав це лише початком. Поїхала після тої операції додому, пішла до ще одного доцента, вона призначила масу лікарств, знаючи, що дітей не може бути, зробивши ще один аналіз, який показав 0% живих сперматозоїдів. Тоді я сказала чоловікови, що дітки появляються в родинах по різному, тому і в нас вони можуть з"явитися... Саме цікавіше мені лаборант сказала на Замковій: "Я бачила багато таких аналізів за своє життя, але лише один випадок за все життя, коли чоловік після довгих років лікування зміг народити з дружиною дитинку". Кожне таке слово в наш бік, сприймалися, як вирок на моє життя. Я шукала причину, питала Бозю "ЧОМУ", але відповіді не чула. З того часу почала планувати всиновлення, готувати чоловіка, шукати Закони, Постанови, що регулюють усиновлення в Україні. Мені навіть прислали фото одного хлопчика, чудової дитинки, я тоді показала чоловікови, але він сказав, що це не наш син. Він буде сином для когось, але не для нас... Зараз той хлопчик має люблячу сім"ю. Майже 2 роки я спілкувалася з такими ж як я жінками, що за всі багацтво світу хотіли мати лише одне - дитя...
Йшов 7 рік шлюбу. Наші стосунки погіршувалися по страшній силі. Я наполягала на всиновленні, чоловік казав, що не готовий. Ямріяла, як обніму рідну дитинку, як назову сина чоловіковим ім"ям. А якщо буде донечка, ну, тоді вирішить чоловік. Переглядала форум, читала, готувалася до захисту своїх прав в опікунських установах, адже знала, як важко в нас отримати статус "усиновлювача", знайти і забрати дитя, пройти суд, дитячі будинки, лікарні...Тоді я молилася. В один час прийшла пустка, коли зрозуміла, що чоловік таки дозволу не дасть. В той рік, я вперше їла свячене яйце і Паску сама, він сидів збоку. Я запропонувала шукати різні квартири для винаймання... Ми тоді ще залишилися разом. За деякий час мені була назаначена остання консультація в госпіталі, він вперше пішов зі мною на консультацію до лікаря. А ще недавно навіть не поцікавився, як пройшла одна з найважчих тоді для мене процедур-обстежень...
Нас направляли в платну клініку на консультацію. Чоловік тільки влаштувався до мене на роботу, бо була криза і просидів багато часу вдома, не заплатили за роботу... Життя, як і у всіх почалося важке в той рік. Консультація 9 червня, ми вже її раз перенесли, але таки вирішили, що поїдемо. Я знала, що тут все це коштує близько 6 тис. є. Чекаємо в фойє. Питає чоловік: "що ми тут робимо", я кажу: "не знаю, послухаємо, що скажуть".
Коли лікар розказував про протокол, в мене лише одне билося в голові: "де взяти стільки???". Дає документи, що треба підписати. Я й тоді запитала про оплату, а він каже мені "гратіс", тобто задурно!!!!!!!!!!!!!! Я своїм вухам не вірила. Виявляється нас поставили на чергу по безкоштовній програмі соціального страхування... Ми дочекалися наступних місячних, почався протокол, уколи в живіт щовечора, щодня постійні обговорення самої процедури, спільні теми, спільні посмішки, тихеньке щастя. Єдине, що я під враженнями, вийшовши з клініки, сказала чоловікови: "Ти мені купиш величезний букет троянд, коли народжу тобі сина".
Мій протокол припав на серпень, найспекотніший місяць. ДУже важко перенесла забір фолікулів, після підсадки гіперстимуляція, вся опйхша зі страшними болями в животі я лежала вдома, навіть не могла поворушитися. Тоді ще як на зло, приїхав в гості мій тато. Вирішив на морі покупатися... А я рухатися не могла навіть. Чекати потрібно було 2 тижні. Не пройшло навіть тих 2-ох тижнів, в мене почалося мазатися, я пішла в госпіталь, гінеколог-поляк заспокоював, сказав, ніби, щось є, але здала аналіз і мала повторити його через 3 дні і прийти до нього. Перед візитом я зробила тест "-". Тільки 1% надії в мене був. Я проплакала цілу середу. Вранці пішла до лікаря, він почав на іспанській якимись розумними словами говори, я йому на польській кажу, що не розумію, він ще раз, а потім переключився на польську. Аналіз від"ємний. Хотів таки знайти потібні слова, вийшов за мною в коридор.... Я плакала вже не стримуючись.
Наступний кріопротокол вирішили робити після повернення з відпусти з дому. Не знаю, чи тоді я жила. Приходила, робила свої справи, мало говорила, затихла зовсім... Чоловік старався розрадити мене і сам дуже сильно сумував. Я поїхавла додому. Трохи відпочила, перехворіла грипом. Кожен пам"ятає минулорічний грип в Тернополі. В брата всі в хаті переслабували і мене не обминув. Тоді здалося однієї ночі, що помру... Але в той час всі мовчали, що ця інфекція смертельна. За деякий час виявляється, що моя люба братова чекає маленьке, завагітніла в той час, коли я втратися своїх 2-ох ембріончиків.
Я повернулася, випало мені починати протокол на латинський Святий Вечір, на наш 6 почалися місячні і 22 січня зробили підсадку. Коханий, а саме таким він знову став, найрідніший мій чоловік, пройшов знову все разом зі мною... В цей раз я 2 тижні не встала з ліжка, не піднесла жодної ваги.
ЗА тиждень до тесту все тіло почало ломити, я розуміла, що втрачено те, чого не мали. Була знову тиха і спокійна, вже не плакала, але й не могла далі жити так.... В якийсь момент знову почала молитися, просити Бозу. Хоча й першого разу просили, молили дев"ятницю до Юди-Тадея разом з чоловіком. Це вперше в житті ми просили Бога разом. В день тесту, чоловік мав вставати в 6 год на роботу. Я встала раніше, не могла спати. Кожен зрозуміє, хто довго чекав....
Я зробила тест. Боже милий!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Вперше в житті 2 полоски. Я до чоловіка, кажу йому сплячому: "Диви, в нас буде маленьке, я вагітна". Він почав бігати з спальні в ванну, придивлятися до тесту. А потім признався, шо не знає на що дивитися yahoo.gif .
Був 5 акушерський тиждень вагітності, була вже в акушерки, отримала лікарняне. От вздумалося мені на базар піти, боло це свято 12 лютого. Накупила смакоти всілякої і йду додому і говорю з сином, кажу, от мама дура, де можна стільки тягати, вибач синочку, більше так не буду... Пішла ще дуже далеко до української церкви. Коли повернулася за деякий час в туалеті побачила кров на білизні. Як можна передати відчай словами, я тряслася вся. Ганила себе за таку дурість, не могла собі пробачити... Поїхала на швидку, лікар подивилася, сказала, що ще є вагітність і лягти камінцем в хаті і лежати, виконуючи приписи лікарів з клініки. 5 тижнів я так пролежала. Тоді почався тсрашний токсикоз. Я дякувала Богу за кожний раз, коли добігала до умивальника "бекати", бо точно знала, що в мені росте дитя... Почала втрачати вагу. Вже ходити по хаті не могла, чоловік заставляв хоч щось з"їсти. А я лише молила Бозю за дитя, просила св. Тадея за сина. Чому сина??? Не знаю, але була впевнена, що буде син. Чоловік спочатку сперичався, а потім змирився.
Жила по тижнях. Спочатку дочекалася 12 тижня, адже це було найважливіше тут. Бо до цього терміну не зберігається вагітність в Іспанії. потім чекала 16 тижня, 18, 20, 22, 28, 32, 37....
Вперше мого малюка я відчула, як метелика в животику на 17+1 тижні. В цей день моя братова народила донечку. Я раділа двом щасливим подіям.
Останній раз бекала ще на 18 тижні. Боліло все, я почала набирати вагу. Майже не ходила, бо було дуже важко. Клжний тиждень давався з боєм. Дуже мені психологічно допомагала братова, підтримувала. Почала дізнаватися, що майже всі знайомі також завагітніли. Іспанія поповнювалася вагітними українками prapor.gif.
На останніх тижнях сильно опухла з 58 кг, стала важити вже майже 80. Пересуватися було важко. На 35 тижні почала відходити пробка жовтуватого коліру. Просила Бога, щоб протримав мого синочка ще хоч 2 тижні.
Так і сталося... Перші перейми відчула рівно 20 тижнів після перших рухів. Був четверг. Поїхали на швидку, підключили датчики, зробили УЗД і відправили чекати вдома нормальних ритмічних болів, або відходження вод.
ДУже я хотіла народити в п"ятницю, бо чоловіка можна було мати біля себе в суботу і неділю. А ще мені здавалося, що народжу 21 числа... П"ятниця 24 вересня. Хотілося піти на базар купити одіяльце малому, бо не мала в чому забирати взагалі, добре, що братова вислала нам в подарунок 2 набори. То переддень вночі я їх попрала. Наказувала чоловікови, як що що , то має попрасувати. Подруга відмовилася зі мною йти на базар, сказала сидіти вдома. Лежала я на дивані, переписувалася з братовою в скайпі, як булькне мені вода...
Я й пишу їй, що відійшли води. Вона налякалася, мабуть, більше ніж я. Я задзвонила чоловікови на роботу, він не вірив, думав, що я не добре розумію свій стан... А з мене води ще льлють. Братова дзвонить, розказує про самі потуги, про все що можна розказати, попередити, а я болі зовсім не відчуваю...
Коли приїхав чоловік почалися перші перейми. Доїхавли до госпіталю з інтервалом в 7 хв. Так собі планувала... "Так, води відійшли в 15, 45, десь за 12 год народжу. Вночі...". Сташно на протязі всієї вагітності було те, що дуже вже багато вагітних ходило по місту. А як усі будуть родити в мій день... В 21 год. почалися перейми кожні 2 хв. Я ходила по палаті, чоловік трохи спав, потім пішов поїсти, мені також принесли вечерю, я повечеряла, дещо залишила йому... В 21,30 перейми були вже кожні 4 хв., 7 хв., 8, 15... Я пішла на пост, сказала, що перейми призупинилися. Почалася довга ніч. Плакала, просила Бога відновити перейми, ходила по палаті. Протримали мене до 11 год. І то ми ходили до медсестри, як по свячену воду... Спустили мене в передродову.. А там.......... Всі палати зайняті, жінки масово народжують. В мене вже 19 год як зійшли води. Акушерка чуть за голову не злапалася... Пояснила, що будуть робити, Кажу: "Добре". Поставили антибіотик, щось ще вкололи в ту крапельницю, вагінально для стимуляції поставили якусь біліберду... Закликали чоловіка. Я відчуваю якийсь прилив, ніби тиск підвищився. Поміряли, все добре... Тут починається кашель страшезний, починаю задихатися, не вистачає повітря. Ставлять мені в ніс маску з киснем. Почали вони переживати бачу... Таке враження, що легені опухли, дихати важко. Чоловік сидить з дмухалом наді мною... За якись час минуло. Почалися перейми.... Це вже не ті перейми, що я переживала минулої ночі. Відправили мене знову в палату чекати кожні 2 хв... Не знаю скільки це тривало, але то було щооооось. Між пеерймами боліло так, що схватки я вже не переживала, а впадала в якесь дивне відчуття. Не можу навіть пояснити. Коли за хвильку мала прийти наступна порція, мене починало трясти. Чоловіка просила лише тримати, бо сама цього перенести не могла, а потім просто відлітала десь дуже далеко. ВІн молив, щоб я кричала, плакала, а я слова сказати не могла. Подзвнили, забрали мене в передродову... Обід. Я ще пішла в туалет, той кусок, що мені поставили, вийшов і випав. Акушерка підключила окситоцин. Я вже тоді вирішила, що просто не зможу пережити більше, бо відключалася на якісь моменти і не зможу тужитися. Зважила всі "за і проти"... Попросила Бога ще раз про допомогу і акушерці сказала, що хочу епідуральну анастезію. Анастезіологом виявилася полька, запитала мене прізвище і запитала чи я не українка часом... Вона як мама до мене ставилася... Покликали чоловіка.... Розкриття 6 см...

Я взагалі то думала, що буде більше... Полька-анастезіолог приходила кожних пів години, запитувала, чи сильно болить і питала, чи добавити обезболення. Я лише ще раз взяла лишеій шприц з епідуралкою, бо боялася, що зупиниться знову родова діяльність...
Десь в 17, 30 найкраща акушерка в світі підійшла і ще раз подивилася мене. Радісно повідомила, що розкриття десь 8-9 см. І сказала тужитися під час потуг. Я вже так розмріялася, що ось, як книжка пише, десь за 30 хв. я вже побачу синочка... Пройшло майже 6 годин моїх потуг, за цей час в родзал вже перевозили всіх жінок, що поступили після мене. Коли привезли одну жінку, вона почала дуже кричати. Я й до чоловіка кажу, що це, мабуть, або українка або росіянка... Виявилося українка, бо всі решта національності не крисали взагалі. Не знаю з чим це пов"язано, але ніхто не кричав під час потуг і перейм. Ця жінка крикнула дуже сильно десь 3 ради і тут ми чуємо плач немовляти. Мій чоловік заплакав сам. В мене наближалися 30 год. родів. Жінка народила 4-ох кілограмового богатиря за 20 хв. родової діяльності...
В мене лише було одне питання "чому мене не кесерять???". Вже на наступний день мама чоловіка пояснила, що якщо б мене розрізали, то я б була 100% мерцем, адже води відійшли і в організмі вже є інфекція, котру і так страються вбити антибіотиками, що потсійно були підключені до системи. Таке було враженя, що я вся в системах. Колись це було найстрашніше для мене - народжувати з голкою в руці... Зараз було підключено 2 системи до руки і епідуралка тирчала в спині...
Близько 11 год. ночі я відчула, що щось тисне в промежині, сама залізла туди і почула головку малюлюк. Покликала ще одну акушерку, вона почала заспокоювати і розказувати, як дихати правильно, тужитися... Я, мабуть, перепробувала усі види туження, котрі були відомі моїй хорошій акушерці. Ця друга дівчинка довго мені щось хотіла розказати, пояснити, але зайшла моя постійна помічниця і заглянула. Вирішила поставити мене в позу "зю", на коліна, але надійшов лікар. Щось перекинулися кількома словами і терміново забирають мене в родзал.
Перелізла я з одного ліжка на зручне родильне місце. В родзалі все красиво в синіх тонах, ніякого страху не має. Все стерильне, чистеньке, новеньке. Забігають усі дівчата-акушерки (додам, що всі були десь мого віку і молодші). Їх мабуть було 5 чоловік, вся зміна прийшла до нас... Чоловіка поставили мені в голову, він підтримує, як може. Тут чую пдкачують столик, висипають металеві інструменти, мене починають обкривати і обмивати "те" місце, мабуть, антисептиком. Лікар вмощується на стількику мені між ногами, а до чоловіка каже вийти... Чоловік почав впиратися, я все зрозуміла.... Будуть різати. І сказала йому таки вийти. Коли він тільки за двері преступив мене черкнули, відчула біль між ногами. Сказали тужитися під час потуг. Одна акушерочка стала біля мене і в момент моєї потуги витискувала малюка. Лікар просив тільки дуже тужитися і не кричати, а все витискувати в живіт. В мене вже кишка виперла. Так було встидно, що полізло все з кишечника, дівчата заспокоювали, казали, що це все природньо. Змили все... І я почала тужитися. Кілька разів дууууже сильно заперлася і скрикнула, відчула, що при допомозі лікаря малюк виходить. Головка, плечики... мій синочок в мене на животі. Боже, який страх я тоді пережила. В нього головка, як булька.... Його тягнули вакуумом. Почала плакати, не від щастя, від страху... Забрали мого Петруся, почистили ротик, він скрикнув, покликали чоловіка. Мене почали шити. Багато дірок наробив мені лікар. Епідуралка не дуже допопмагала, але мій синочок був з нами. Дали сина таткови. Як він на нього схожий. Так як просила Бозю, так і сталося. Борідка 100% татова girl_angel.gif . Акушерочка сказала, що головка пройде за 3 дні... Вона була права. Все гаразд з моєю радістю.
Всі пишуть, що материнський інстинкт появляється, коли дитя лежить на животику в мами. Нічого в мене не відбулося. Я була стомлена перелякана через головку, через хрипи під час подиху дитяти. Всі ці страхи пройшли за деякий час.
Нас ще 2 год протримали в передродовій, сина приклали до грудей, що були більші за нього в кілька разів. Татко тільки перепитував, чи він здоровенький, бо дуже малесенький синок народився - 2858... З іменем зразу ж погодився. Буде в нас маленький Петрусик. Петро Петровий dance2.gif .
Мама чекала під родильним відділенням, переписула усіх родичів жінок, що народжували. Поцьомала мене і синочка і ми поїхали в палату. Татка відправили додому. Він так вже дуже стомився і залишитися могла тільки одна персона з нами.
Відчула я материнський інстинкт лише через день, коли син взяв груди і проспав біля мене деякий час. Так хотілося взяти його на руки, але вставати не могла, тільки водили мене в туалет, мили...
Тато вранці, коли мав нас забирати оббігав половину квіткових магазинів search.gif , щоб мамі куипти букет квітів. Виявляється тут треба більшу кількість троянд просто замовляти наперед... Але квіти в нас були. Самі кращі квіти мого життя. За сина kiss.gif .
Більшої вдячності я в житті не відчувала. Дякую Богу за сина, лікарям за допомогу і чоловікови за таку сильну чоловічу підтримку!!! Ще протягом 2 тижнів ми дивлячись на сина плакали, як маленькі діти, сьози радості і щастя, вдячності Богу за синочка, за мою кровиночку. Малюка будемо хрестити вже вдома, але в подяку за виношену вагітність, за здоров"я дамо друге ім"я Тадей.
Дівчата, вірте, надійтеся і просіть. Я думала, що мене Бог опустив, що не чує моєї молитви. Але ні, він провадив і вів нас своєю дорогою, дорогою до щастя і радості. Син вистражданий і дуже чеканий зараз посапує в ліжечку є найдорожчою нашою кровиночкою.
Зараз благаю Бога і його апостола Тадея про опіку і здоров"ячка, доброї долі для синочка. Вірю, що вони нас не опустять. Тож вірте і не опускайте руки.
Все в Божих руках!!!
джерело

0

17

добррй день! скажіть будь-ласка а вам перед ЕКО маткові труби удаляли чи ні. я також планую робити ЕКО і кажуть что треба удаляти труби дякую

0

18

Ірина-малинка, зверніться до спеціалістів або на сайти, де знаходяться жінки, яким робили ЕКО. Особисто я не чула, що обов"язково видаляти труби, але, можливо, у вас якийсь окремий випадок.
Загляньте сюди http://www.malecha.org.ua/forum/index.p … wforum=116

0

19

Дорогі дівчатка.я хочу попросити вас підтримати мене і помолитись також і за мене.в мене ще не така біда як у декого тому,що в мене вже є одна дитинка хлопчик йому вже 8років але хочеться ще але я не вагітнію я вже лікувалася бджолами ів декількох лікарів лікувалась остаточний діагноз гідросальпінгс труб сказали іти на операцію але я ще маю надію на бога ми з чоловіком іхали в борислав до церкви святоі анни там є більше як700 мощів святих священник нам порадив молитися до святоі анни і домініка савіо я так роблю купила собі девятниці книжечки і ще маю надію на них.

0

20

лєна написал(а):

Дорогі дівчатка.я хочу попросити вас підтримати мене і помолитись також і за мене.в мене ще не така біда як у декого тому,що в мене вже є одна дитинка хлопчик йому вже 8років але хочеться ще але я не вагітнію я вже лікувалася бджолами ів декількох лікарів лікувалась остаточний діагноз гідросальпінгс труб сказали іти на операцію але я ще маю надію на бога ми з чоловіком іхали в борислав до церкви святоі анни там є більше як700 мощів святих священник нам порадив молитися до святоі анни і домініка савіо я так роблю купила собі девятниці книжечки і ще маю надію на них.

Оперативне втручання - це кардинальний метод лікування. Я не лікар, не розбираюся в клінічних ситуаціях, не знаю особливостей лікування, тому, на жаль, нічого конкретного порадити не можу. Проблема безпліддя та неплідності жінок останнім часом дуже гостро постала у нашому суспільстві. Я зараз часто заходжу на один сайт і читаю пости жінок, які планують. Щодня я чую про дюфастон, утрожестан, тести на вагітність, тести на овуляцію, стимулювання, УЗД, уколи ХГЧ і т.д. При чому з цими проблемами стикаються і ті, у кого ще немає дітей і були невдачні вагітності, і ті, у кого діти уже є.
Вірте у чудодійну силу молитви і вона вам допоможе. Не просто моліться, бо так треба, а свідомо з проханням допомогти. в Україні є багато святих місць, монастирів, куди можна навідатись. Є можливість - відвідайте їх. На Закарпатті є село Велика Копаня - вважається українською столицею близнюків. Місцеві жителі вважають, що весь секрет у джерельній воді. Заплануйте свій відпочинок у Закарпатті - це прекрасна природа, атмосфера, чисте повітря. Відпочиньте сім"єю і заїдьте у те село, щоб випити водиці. А ще постарайтеся вести здоровий спосіб життя та займайтеся спортом. Зайвим це не буде) Удачі! І все у вас получиться.

0


Вы здесь » Твій світ » Безпліддя » Історії (чому варто боротися)


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC