Твій світ

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » Меланки - 13.01. Щедрий вечір


Меланки - 13.01. Щедрий вечір

Сообщений 1 страница 8 из 8

1

Якщо перед Різдвом готували багату, переважно з дванадцяти страв, вечерю, то напередодні Нового року, цебто 13 січня - щедру. Вона не мала такого великого вибору, але була вельми смаковитою : ковбаси, смажене м'ясо, печеня, локшина й обов'язково млинці - як символ Сонця.
Оскільки за християнським календарем це день преподобної меланії Римлянки, що померла 439 року, то його й називають Меланками, а наступний день - Василями.
Сідаючи до вечері, кожен одягав нову або свіжовипрасовану сорочку. Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, щоб Новий рік зустріти в мирі та злагоді. Між тим, хлопці, які недавно "отримали гарбуза", вдруге засилали сватів, з надією на згоду.
У цей час дівчата йшли щедрувати. Як правило, щедрували вони під вікнами, не заходячи у дім.
На Меланки дівчата ворожили.
Помічені за ознаками хлопця палички несли до ополонки й кидали у воду. Вранці спостерігали : чию паличку вода знесла, та юнка вийде заміж. Дехто з дівчат заготовляв три палочки - з очерету, сіна та дерева і вчиняли те саме; яка помітка найближче крутилася, такий буд чоловік : очерятина - бідний, дерев'яна- тесля, а із сіна - багатий.
Лягаючи спати, клали під подушку гребінця і нашіптували :
- Суджений-ряджений, розчеши мені голову! - хто присниться, той і є майбутнім чоловіком.
Перед сном клали на тарілку з водою кілька цурупків з віника, приказуючи :
-Суджений-ряджений, перевези через місток. - Якщо вранці галузка пристала до вінця, то побереться з тим, хто приснився.
Джерело

0

2

Первісний дохристиянський характер новорічного свята добре зберігся у традиційних звичаях та обрядах українців 13—14 січня.

На відміну від Різдва й Хрещення ці дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі, тому в обрядовості їх майже не помітно церковних мотивів, хоча у православному місяцеслові значаться три свята.

13 січня установлене свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця днів своїх (померла в 439 р.) прямувала до Христа.

14 січня — свято на честь Василія (Василя) Великого (329—379) архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії.

Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. 14 січня — за церковними святцями — свято Обрізання Господнє (саме тоді, згідно церковних джерел, відбулося обрізання Ісуса Христа за єврейським звичаєм).

14 січня — перший день Нового року за старим стилем.

Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні середини XIX — початку XX ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави.

Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує переддень Різдва. Вечір в народі називався щедрим, або багатим, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, де на відміну від Свят-вечора обов'язково були й скоромні страви.

На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.

Напередодні Нового року в селянському господарстві виконувався цілий ряд ритуальних дій виробничого характеру (господарська магія). Так, було прийнято у цей день привчати до роботи молодих коней, і волів, їх вперше запрягали. У деяких місцевостях на Меланки ловили горобців і палили їх у вогні. Попіл, що лишався, разом із насінням засівали у землю навесні, сподіваючись у такий спосіб захистити поля від птахів.

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї й розквіту господарства.

На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним — звідси його радісне, оптимістичне звучання.

На Харківщині зранку 13 грудня із поздоровленнями обходили окремо хлопчики і дівчата, що називалось «меланкувати», а ввечері із щедрівками йшли по селу дорослі дівчата, співаючи:

Прилетіла ластівочка,
Сіла, пала на віконечко.
Щедрий вечір,
Добрий вечір,
Добрим людям
На здоров'я...

Висвітлюючи питання символіки й атрибутики аграрно-календарних свят, треба відмітити, що українське село і робітниче місто у дожовтневий період не знали звичаю новорічної ялинки. Як елемент традиційної новорічної обрядовості вона взагалі не характерна для східних слов'ян у минулому і була запозичена ними, очевидно, з Німеччини, де згадується вже в XVI ст.

Саме ялинка або точніше — різні види хвойних здавна використовувались в обрядовій практиці східнослов'янських народів. З вічнозеленими гілками були пов'язані анімістичні вірування в існування рослинних духів. Так, росіяни в XIX ст. підвішували у дворі «відьмине помело», тобто гілку сосни або ялини, що в одному випадку розглядалось як оберег від домовика, а в іншому — як місце його проживання.

За давніми народними уявленнями ялинка втілювала в собі ідею рослинної або життєвої сили. Саме в такому символічному значенні вічнозелена хвоя як специфічний атрибут широко використовувалась (а нерідко й тепер використовується) у традиційно-побутовій обрядовості українців: весільній, поховальній, виробничій (при будівництву житла). Достатньо нагадати тут хоча б весільне гільце, що дуже часто виготовляється (особливо на заході України) із крислатих гілок сосни або ялиці.

Оздоблене весільне деревце, висота якого в деяких районах України перевищує метр, дуже нагадує новорічну ялинку. Логічно припустити, що звичай виття гільця й прикрашання ялинки на Новий рік стадіально споріднені і беруть свій початок із тих часів, коли календарна і весільна обрядовість складали ще нероздільне ціле.

В ряді районів перспективи врожаю овочів визначали за допомогою жевріючих вуглин, витягнутих із печі. Вуглики розкладали на пранику, даючи кожному назву рослини, яку передбачалось вирощувати наступного року. Вуглик, що згорав повністю, віщував урожай відповідних овочів і навпаки. Іноді подібний магічний прийом використовувався й у ворожіннях про здоров'я членів сім'ї.

Щоб дізнатися, котрий місяць року буде дощовим, розрізали навпіл 6 цибулин і в кожну половинку сипали солі. Цибуляні «блюдця» залишали на ніч на столі, позначивши попередньо, який місяць року кожне символізуватиме.

Але найбільше Новий рік пов'язаний із дівочими ворожіннями про шлюб, що характерно і для інших європейських народів. Магічні прийоми цієї ночі багато в чому схожі із тими, які мали місце на Катерини та Андрія. Приступаючи до ворожінь, дівчата звичайно намагалися отримати відповідь на чотири питання: чекати у Новому році шлюб чи смерть; якщо шлюб — то куди; хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим.

Відповідь на перше питання у багатьох місцевостях давала вишнева гілка, поставлена в день Катерини у воду на покуті. Якщо вона розквітала до Нового року, це вважалося хорошою ознакою. Поширеним прийомом ворожінь було слухання різних звуків: гавкоту собак, луни, людських голосів, тощо, які трактувались у негативному або позитивному плані.

Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв. Очевидно, під впливом християнства виникло уявлення про те, що в ніч із 13 на 14 січня «відкривається небо» і в бога кожна попросити що завгодно, або що «вода у криницях, перетворюється на вино». До Нового року, як і до свята Купайла, приурочені українські перекази і легенди про «палаючі гроші» та скарби. Існували й певні заборони. Так, у гуцулів у новорічну ніч не спали на печі, вважаючи, що в цю ніч на ній танцюють Василь і Меланка. Можливо, тут позначились якісь давні пережитки культу предків, тісно пов'язаного із культом вогнища.

Чимало різноманітних народних звичаїв та обрядів зв'язано із святом Василя — Нового року. Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд «засівання», «посипання», розповсюджений не лише в Україні, а й у східних слов'ян у цілому. Ще вдосвіта по селу ходили посипальники — хлопчики 7—14 років. В руках вони носили торбинки або рукавиці, наповнені зерном. Заходячи до хати, посипальники здійснювали символічне посівання, говорячи при цьому:

Ходе Ілля на Василя,
Несе пугу житяную
Куди махне — жито росте,
Вроди Боже жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі ядро,
У домі добро.
У полі колосок,
А в домі — пирожок.
Здрастуйте, з Новим годом,
з Василем!

Перших посівальників господиня садовила на порозі й роззувала, щоб "вдома краще кури неслись", а господар тим часом ішов з коцюбою до сідала і згонив курей, аби "починали скоріше нестись".

Крім індивідуальних, були й гуртові посівальники - так звані "товариства". Вони вибирали з-поміж себе старшого. На Чернігівщині головного посівальника садовили на лаву, приказуючи:

- Сядь же у нас та посидь, щоб усе добре садилося: кури, гуси, качки, рої та старости!

Тому нерідко юні посівальники водили з собою ще й перевдягнутого в козу "парубка" з великими вухами, зробленими з колосків.

Донедавна новорічне вітання було таким: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров'я, на Новий рік! Щоб краще родило як уторік. Жито, пшениця, горох, сочевиця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голівка не боліла!»

Відмічений звичай, згідно з яким перший засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва. Це зерно давали курам — щоб краще неслися, або домішували до посівного зерна. Ця процедура носила явний аграрно-виробничий характер. Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників, давали їм яблука, бублики, пиріжки та інші ласощі, а часто й дрібні гроші. Зерно, що хлопчики розкидали по хаті, господиня збирала і давала курам, щоб вони краще неслися.

Як і на Різдво, на Новий рік у багатьох районах України повторювалось магічне «лякання» дерев сокирою: дерева підв'язували солом'яними перевеслами або зрідка вовною (у Карпатах). У деяких обрядових діях бачимо елемент доцільного, адже утеплення стовбурів соломою і багаття в садку допомагали фруктовим деревам перенести зимові морози.

Можна назвати ще чимало різноманітних звичаїв та повір'їв, пов'язаних із днем Василя в народному побутовому календарі. Цього дня було прийнято поздоровляти чоловіків, яких звали Василями. На Закарпатті їх тричі піднімали вгору.

У деяких регіонах України в день Василя парубки засилали сватів, сподіваючись на добрі наслідки у Новому році (магія першого дня). Весілля ж можна було справляти лише після святок, коли розпочинався новий шлюбний період, що тривав до масляної.

У доповнення до сказаного про традиційні новорічні обряди слід додати, що українці не знали міфологічного персонажа, який би символізував Новий рік, подібно до французького «П'ер Ноеля», чи німецького «Санта Клауса». В українських казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж як «Мороз», «Морозко», «Морозенко», — старий лисий дід із великими червоними губами, крижаними бурульками під носом — проте він не пов'язувався з Новим роком. Образ «Діда Мороза» порівняно новий, він з'явився в російській літературі XIX ст.
джерело

0

3

Православна церква користується Юліанським календарем, таким календарем користувалася і Російська Імперія, де церква не була відділена від держави. Потім прийшов евроінтегратор Ленін і в 1918 році поміняв календар на такий, який був у більшості країн світу – григоріанський. Цей календар був схожий, але мав певні ваідмінності, які робили його точнішим. Між колишнім нашим неточним і новим – точним на момент зміни календарів існувала розбіжність у 13 днів.

Так з’явилися і Новий Новий Рік, і Старий Новий Рік. Перехід на іншу дату святкування Нового Року для наших земель не дивина. 13 днів – дрібниця. В порівнянні з тим, що до 1492 рік починався 1 березна (за новим стилем 14). А саме в цьому році (це був 7000 рік від створення світу – цікаво, що рік створення світу співпадає з виникненням трипільської цивілізації) Новий Рік перенесли на 1 вереся (14 – за новим стилем). А невдовзі, в 7208 році Петро Перший ввів і 1700 рік, і 1 січня, як деь його почутку, але 1 січня за старим стилем, яке якраз і є 14 – за новим.
Так 13-14 стали Старим Новим Роком. За церковним календарем в ці дні Маланка (13) і Васля (14). Саме ці свята, колись поєднані з новорічними, і диктують ті традиції, обряди, дійства, що повязані з Старим Новим Роком.
Вечір на Маланку називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж давалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього. Як уродиш -- не зрубаю, як не вродиш -- зрубаю -- і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
Побутували численні прикмети й ворожіння. Так, на Полтавщині у цю ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі -- на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які дернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровии характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційною українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.
"МАЛАНКА" ("Меланка") -- традиціиний обряд із використанням масок. Назвою він зобов'язаний св. Меланії, як вже писалося. Ще у недалекому минулому обряд "Маланка" був поширений на значній території України.
За давньою традицією роль головного обрядовою персонажа - Маланки - грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Лише подекуди меланкували й дівчата.
Обряд, що проходив від аграрно-магічних звичаїв давніх слов'ян, у XIX ст. трансформувався у громадську святкову забаву, своєрідний сільський карнавал, у якому важливе місце займали шлюбні мотиви. Масковані учасники новорічної процесії розігрували кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображувала господиню, що все робить недоладно: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо. У деяких селах Буковини й Прикарпаття виконували колективний загальносільський танець за участю ряджених влаштовували ігри біля громадського вогнища, ритуальну боротьбу масок, колективну трапезу.
Традиційні карнавальні образи Маланки включали маски тварин -- Кози, Ведмедя, Журавля, Бика, Коня, маски Діда і Баби, а також багатьох інших персонажів.
РЯДЖЕНІ (перебрані, перебиранці, цигани) -- традиційні учасники народних свят і обрядів, що змінювали свій зовнішній вигляд за допомогою незвичайного одягу або масок. У давнину рядження виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад.
Найдавніші маски традиціиного рядження українців зооморфні -- Коза, Ведміді, Журавель, Бик, Кінь, з культом предків пов'язані антропоморфні маски Діда і Баби, а також маски змішаного походження (наприклад, Чорта). Популярними були побутові маски (Маланка, Василі, Наречений і Наречена), соціальні (Козак, Солдат, Піп, Пан, Король, Генерал), етнічні (Циган, Єврей, Турок), професіині (Лікар, Коваль, Сажотрус, Мисливець) та ін. Отож, структура традиційного рядження по своєму відображала реальний світ соціально-побутових відносин в українському селі.
ЩЕДРУВАННЯ -- давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щєдрувальників (переважно молоді) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалося магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень -- щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.
На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до сьогодні.
ЗАСІВАННЯ (посипання) -- давньослов'янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом, наприклад:
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Всяка пашниця,
Зверху колосиста,
Зі споду корениста.
Будьте з святом здорові,
З Новим роком!
Посипальників, що ходили невеличкими групами приймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало або шоб свати сідали (так казали там де були незаміжні дівчата). Нерідко хлопчаки наслідували квоктання курей, а їх, жартуючи, смикали за чуба або за вуха, щоб курчата були чубаті, вухаті й волохаті. У деяких місцевостях перший засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва.
Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників яблуками, бубликами, пиріжками та іншими ласощами, часто давали й дрібні гроші. Зерно що вони розкидали по хаті, господиня збирала і давала куркам, аби краще неслися.
Чтайте, готуйтеся, святкуйте! Веселих свят !!!
Джерело

0

4

13 січня, за тиждень після коляди, напередодні Нового року – Щедрий вечір.
Це – залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єдналися, і тепер маємо Щедрий вечір або свято Меланки.
Якщо перед Різдвом готували багату вечерю, переважно з дванадцяти страв, то 13 січня – щедру. Вона не мала такої великої кількості страв, але була вельми смаковитою: ковбаси, смажене м'ясо, печеня, локшина і обов’язково млинці – символ Сонця. До речі, на Поліссі, варили другу кутю, заправляючи її смальцем. Тому й вечерю називали щедрою, а звідси й назва – Щедрий вечір. Про це мовиться в багатьох щедрівках та колядках:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

За християнським календарем 13 січня – це день преподобної Меланії Римлянки, що померла 439 року, то його й називають Меланками, а наступний день – Василями. В давні часи Маланки, Василі та Водохреща пов’язувались із новорічним циклом так званого «Сонячного кола». Найбільшим вважалося дайбозьке свято «Щедрого Бога» (воно пізніше й прибрало назву «Маланок» або «Щедрого вечора», котрим і завершувалися «Святі вечори»). Упродовж тижня, від Різдва, люди не працювали, а лише святкували.
Щедрий вечір багатий на цікаві народні обрядодії. Сідаючи до вечері, кожен одягав нову або свіжовипрасовану сорочку. Перед тим, як почати трапезу, господиня просила дітей вийти з хати, а біля батька, що сидів за столом, клала стільки пирогів, щоб його не видно було. Потім дітлахів, запрошували до світлиці. Діти здивовано запитували:
- Мамо, а де наші тато?
- А хіба ж ви мене не бачите, діти?
- Не бачимо, тату!
- Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!
Так казав батько і перехрестившись запрошував всю сім'ю до святкового столу, до «щедрої куті» - «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!».
Тільки сідали за стіл, а під вікном вже починали щедрувати:
«Щедрий вечір, пане господарю,
Стережи, Боже свого товару,
Твого товару, всякого статку,
Молім Бога за отця, за матку.
Добрий вечір!»

Цього вечора молодь та діти не лише щедрували, а також водили «Козу», але основні дійства належали парубочим та дівочим Меланкам. Одного з хлопців, найудатливішого витівника, перевдягали в жіночі лахміття, і він виконував роль Меланки. Разом з тим, добирали ще й інших персонажів, зокрема «Циган». Останні приставали на вулиці до перехожих, пропонували обміняти коней, а «Коза» грала на скрипці, «Журавель» вибивав на бубоні. На таку виставу збиралося півсела. Потім хлопці разом з дівчатами йшли до осель, де робили шарварок. Меланка розкидала сміття, заглядали в мисник, щоб відшукати глечик з молоком і помазати ним припічок, а тому господарі заздалегідь ховали всяке господарське начиння. Тим часом, гурт приспівував:
Наша Меланка качура пасла,
Заким вечірня зоря не згасла.
А як вечірня зоря згасла,
Наша Маланка качура напасла…

Віддарувавши міхоношу, господарі запрошували хлопців до столу.

Опівночі парубоцькі та дівочі ватаги припинялися. Розпочиналися дівочі гадання. У кожному краї були свої форми гадань. Наведемо найуживаніші. Рахували поліна, принесені у хату. Якщо парна кількість, то бути весіллю. Потім зажмуривши очі, брали навмання одне з них: якщо в корі й пряме та гладеньке – буде багатий, гарний і добрий, а баз кори – бідний. Або ж витягували зі стріхи соломину; якщо з колоском та ще й зернами – подружнє життя буде щасливим…
Лягаючи спати, клали під подушку гребінця і нашіптували:
- Суджений – ряджений, розчеши мені голову! – хто присниться, з тим і випаде полюбуватись.

Крім ворожінь, люди намагалися завбачувати прикметами погоду.
Падає м’який сніг, - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.
Який перший день у Новому році, то і рік буде таким.
Зоряне небо – добре нестимуться кури.
Дивилися, куди тварина ляже головою: до сходу – на врожай, до заходу – на недорід.
джерело

0

5

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР (СВЯТО МЕЛАНКИ)
Щедрий вечір, що припадає на 13 січня, уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем збігається з днем преподобної Меланії. Цього дня батько ховається від своїх дітей за символом багатства та щедрості — за пирогами.
Діти повинні вдавати, що в цю мить батька не бачать — так велить традиція. Вони мусять запитувати в матері, де ж тато подівся. А «здивована» мати бажає, аби й наступного року діти за пирогами батька не помітили.
Після цього господар хреститься та запрошує родину до столу — до щедрої куті.
Для дівчат одна з найважливіших цього вечора справ поворожити. Здебільшого ворожать так само, як і на Андрія: бігають запитувати ім'я в першого стрічного; кидають чобіт через плече — куди носком буде звернений, у той бік і заміж дівчині йти; навпомацки лічать кілки в огорожі, на якій зупиняться — прикрашають, а потім роздивляються, чи гарного «нареченого» собі вибрали, тощо.
За легендою, цієї ночі дівчата-відьми збирають чаклунське зілля «нечуй-вітер». У цю ніч воно має найбільшу силу, але знайти його можуть тільки сліпі люди або ж відьми. Той, хто його знає, за власним бажанням може стати невидимим і нечутним. Але місця, де таке зілля росте, знають тільки чарівниці.
У цілому ця ніч сповнена магічних дій, спрямованих на розгадування майбутнього, забезпечення родинного добробуту та щастя на весь наступний рік. Народні повір'я стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви — можна просити в Бога про найпотаємніше.
Водіння кози
Цього дня козу водять. Саму козу здебільшого роблять із дерев'яної палиці, один із кінців якої слід розколоти — це будуть роги. Роги можна прикрасити на власний смак, зокрема, можна прив'язати дерев'яні ложки — козячі вуха. З протилежного боку палиці чіпляють якийсь віхтик — це буде козячий хвіст. Коли коза готова, її треба «одягти» в старий кожух хутром нагору, але так, щоб видно було, де в цієї імпровізованої кози «морда». Рукава кожуха мають звисати вниз — це «ноги» кози. От той, хто цього вечора «коза», залізає під кожух, однією рукою тримається за прикрашену палицю та крутить «хвостом». Окрім «кози», компанія вибирає на вечір «кота» — зазвичай це наймолодший хлопець із гурту; до обов'язків «кота» входить носити торбу, нявчати та просити сала.
Дійство починається з настанням темряви. Діти підходять до будь-якої хати й просять:
— Пустіть у хату, бо вже так коза змерзла!
Господар відповідно до звичаю наче відмовляється:
—   Дуже тісно в домі, ніде козі розгулятися. А діти продовжують просити:
—   Та пустіть уже, бо несила — так змерзла! Традиція вимагає, щоб тричі господар відмовив «козі» й
тільки потім запитав дозволу в господині. І тоді «коза» вже звертається до господині:
—  Хазяйко, будь ласка, пустіть, бо замерзну не тільки я, але й козенята!
—  Уже пізно, та й діти сплять — ви їх налякати можете. Навіщо ви нам здалися?
І знову тричі господиня відмовляє (а для цього їй ніколи не бракує причин), а коза все проситься. Нарешті дозвіл від хазяйки дому отримано:
— Добре, ідіть, але дивіться — співайте добре!
Ось тепер уся ватага дітей заходить до хати, знімає шапки, вітається з присутніми. «Коза» починає співати, при цьому разом із «котом» тупцює в такт пісні:

Ну, панове,
Ну, мурове,
Ставте вряду —
Я козу веду!
Діти господарів тішаться з того, що відбувається в оселі, їм дозволено смикати «кота» за вуса й «козу» за хвіст. У цей час підспівує решта гурту, оповідаючи в пісенній формі поневіряння бідної «кози»:
Де взявся вовк — козу натовк,
А вовченята — за козенята!
Де взявся заєць — став козу лаять...
Перший стрілець — козак-молодець,
Ударив козу в праве вухо...
Коза впала,
Хвіст задрала.
Під час співу «коза» намагається відтворити пантомімою слова пісні. Ясна річ, у кінці пісні падає та вдає, ніби мертва. Щедрівники хором співають далі, жартома перелічуючи, які харчі зарадять лиху й оживлять «козу». «Кіт» із ними цілком згоден:
Сала, сала, сала!
Щоб наша коза встала!
«Коза» оживає, схоплюється на рівні ноги й прямує до печі, принюхуючись, а щедрувальники продовжують жартівливо співати:
За ці щедрівки — Кварта горілки, А по цій мові Бувайте здорові!
Коли пісню доспівано, весь гурт дітлахів-щедрувальників звертається до хазяїв в один голос із побажанням здоров'я та святковими вітаннями, всі кланяються господарям. І тепер діти отримують із рук господаря заслужені солодощі, дрібні гроші тощо.
«Кіт» у цей час жартома випрошує в господині сала. Після трьох традиційних відмов господиня все ж таки пригощає кота — салом, козовода — пирогом, а скарбника гурту — грішми.
Отак, досхочу пощедрувавши, молодь збирається в одному домі разом і продовжує веселитися.
За церковними переказами, 13 січня — день преподобної Меланії (IV-V століття). Вона народилася в християнській родині, дуже багатій і шанованій. Коли їй виповнилося 14 років, її видали заміж за парубка Апініана. Він теж був вихідцем зі знатної родини. Усе своє майно ця молода родина використовувала для того, щоб допомагати тим, хто потребує допомоги. Після багатьох років богоугодних діянь Меланін оселилася на горі Єлеонській, а згодом там було засновано монастир.
На Меланію українці грають у «Меланку», щоб провести старий рік якомога веселіше. А грати треба ось як.
З гурту молоді вибирається хлопець, який найкраще вміє жартувати. Він переодягається й стає «Меланкою». Інші теж переодягаються: хто циганом, хто ведмедем, хто журавлем, хто чортом... одним словом, хто що цікаве придумає, те й утілює.
Це дійство цілком може відбуватися й удень — тоді дітлахи юрбою біжать за переодягненою ватагою, щоб добре роздивитися таку чудасію.
Хлопці не до кожної хати заходять, а тільки до тих домів, у яких є надія зустріти дівчат. Як і при водінні кози, дозвіл пощедрувати слід випрошувати в пісенній формі:
Господинечко, господаречку,
Пусти в дім Меланочку,
Меланочка чисто ходить —
Нічого в домі не пошкодить.
Добрий вечір!
Господар запрошує до хати, уся родина збирається подивитися на ряджених, надто ж дівчата цікаві до того, що відбувається. Незважаючи на попередню «рекламу», «Меланка» ходить по хаті й робить шкоду, наприклад, може сміття розкидати або посуд поперевертати. Господині знають цей звичай, тому уважно слідкують, щоб «Меланка» поводилася гарно, нічого не чіпала.
Тим часом хлопці щедрують, висміюючи поганих господинь:
А Меланка — неробоча,
Їх сорочка — парубоча,
Як люди ідуть на жнива,
То Маланка — на пива!
Дівчата сміються й хвалять пісню й танці. Кожен із ряджених показує свої здібності: щосили витанцьовує, аж поки дух заб'є. Коли нарешті щедрівку скінчено, усі сідають до святкового столу.
Якщо «Меланкою» обирають дівчину, то ця «Меланка» значно поважніша та статечніша; вона вбирається молодою. Дівчата, щедруючи, до оселі не заходять, а стоять попід вікнами та співають:
Ой, на річці, на Йордані,
Добрий вечір на Мелані,
Добрий вечір, щедрий вечір,
Людям добрим на сей вечір!
Отак колись щедрували та подекуди й зараз щедрують.
Угадай звезду
джерело

0

6

Меланка і Василь утворили обрядову пару, що в злагоді веде своє господарство, ставши улюбленими героями зимових урочистостей.

Щедрий вечір
" А на Маланки печуть оладки,
та не ламайте - цілі давайте".

Пройшла еволюція і свято Меланки об'єдналося із Щедрим вечором. І тепер всі називають або Меланка або Щедрий вечір.

Щедрий вечір в Україні як свято різдвяного циклу з усіма традиціями святкують на Надніпрянщині і Гуцульщині. Галичани і Поділля Щедрий вечір святкують у ніч із 18 на 19 січня. У них свої звичаї. А на Наддніпрянщині ніч із 13 на 14 січня - "Голодна кутя, Богоявленне надвечір'я.

Старий Новий рік святкують по-різному. Але, переважно це роблять наступним чином:

Традиційно ввечері із 13 на 14 січня готують святкову вечерю. Вона вже не така офіційна. Родичі не обов'язково мають збиратися разом. Прийнято ходити по гостях. А ще як гості щедрують, то ціни не має. Переважно після вечері господарі чекають щедрівників, які бажають всього найкращого родині. Щедрівників переважно частують. Ну, і гроші дають. Smile

Найпопулярнішими святкуваннями на Старий Новий рік є те, що щедрівники водять із собою Козу і Меланку. Smile Цей звичай дуже популярний у селах, бо у місті про тебе можуть погано подумати і забрати у райвідділ. Frown

Щедрівники водять із собою по хатах Меланку і Козу. Хлопець, який перевдягається у дівчину називається Меланка. Традиційно вона має мати набір: у руках мітлу або великий віник. Коли починають співати Меланка швендяє по хаті і хоче наробити збитків. Тому до цього дня у домі має бути все у порядку: речі мають лежати на місці, все позамітано. "Героїня" може також лякати дітей. Smile

Хлопці ж перевдягаються у Козу. Кажуть, що оселі буде щастити тій, в яку завітають щедрівники із Козою. Smile
Її набір наступний: Коза має бути вбрана у вивернутий хутром назовні кожух, щоб прикликати в дім господарів блага.

Зранку ж 14 січня хлопці ідуть посівати по оселях. Вони бажають господарям добра і злагоди у Новому році.

А найпопулярнішою традицією на Старий Новий рік є ворожіння. Хоч дівчата у цей день надмірно зайняті, проте знаходять побавитися у ворожіння.

Ворожать переважно так само, як на Андрія ворожили. Найпопулярнішим видом ворожіння є зустріти любого віку чоловіка чи почути його ім'я. За повір'ям так буде звати твого майбутнього чоловіка. Гуцулки ще годують кота або собаку варениками. Дівчата кладуть всі різні, кожна свій. Чий першим хапне кіт чи собака, та дівчина самі розумієте що. Smile

На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, то кожна із дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж вийде, тільки шпикне і тріску не дасть - за бідного. А хлопці також не сплять, а роблять їм пакості. Smile

Таких звичаїв є багато, але саме головне весело відсвяткувати і щоб у Вас завжди залишався гарний настрій.
джерело

0

7

Напередодні Нового року (за старим стилем 13.01) в Україні відзначали Щедрий вечір. Цим самим завершувався період "Святих вечорів", який тривав з 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати господарську роботу (окрім догляду за худобою). Протягом цього тижня люди влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов'язково співали колядки.

У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13.01, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році.

Щедру вечерю 13.01 готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. В деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов'язковим було приготування млинців. В ході чого господині примовляли: "Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжжах та, щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці". Із настанням сутінок, вся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурюють хату травою або ладоном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно й приказував: "Аби й надалі ви мене так не бачили" (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров'я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).

Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити).

Дівчата, як і на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили різноманітні гадання й ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в заборі, якщо парне число то на одруження, кидали через хату чобіт, гасили в ополонці розпечену головешку дров і т.п.).

Цікавий обряд зафіксували на Гуцульщині, де Новорічна ніч вважається святом печі, яка цілий рік "працює", а в ніч на 14.01 вона йде до танцю і "віддається". І щоб печі було зручно її начисто вимащували, ніхто на неї не сідає і не лягає, а також кладуть зерна "на весільний каравай" і для коня, щоб могла поїхати до міста.

Досвідчені господарі примічали погоду: морозно і сніжно - на здоров'я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу - навпаки. Зоряне небо - добре будуть нестись кури, вродять гриби й горох. Густий іній - добрі зернові й мед і т.п.

В ніч під Новий рік господар або господиня в його шапці йдуть до відкритого водоймища, тричі окунають хліб та набирають в посудину води. Вдома прикладають до голови всіх домочадців той хліб "на здоров'я і велич", а у воду вкидають срібні монети й вранці нею вмиваються "на багатство".

Цей день (13.01) також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса.) Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам'яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів ("старжу") та звіроподібних ("диганію"). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери - "калфи", а кульмінацією була боротьба "ведмедів" - найсильніших хлопців кожного кутка села. "Маланкою" був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й "звізда", "коза", "дід", "циган", музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили т.з. "живий вертеп" і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів: "Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я". Щедрівки, на відміну від колядок були переважно світськими піснеспівами:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
- Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару.
Там овечки покотились,
І ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова…
В тебе жінка чорноброва.

Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда яка тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця. Вважалося, що на Щедрий вечір "Щедрий Бог" - Сонце сходить до українських осель і щоб сприяти цьому - а значить добробуту й щедрості, провадилась вказана містерія свята. Саме сезонність пір природи та аграрної діяльності людей проявлялась в ритуальному пісні-танці "кози", яку водив "дід". Символи "умирання" і "воскресіння", проявлялись в тому, що "коза" падала, завмирала, а потім оживала, танцювала й вибрикувала.

З новорічними вечором та ніччю українці здавна пов'язували чимало чудесних переказів і легенд. Вважалося, що в зоряну ніч місяць радиться із зірками та сонцем, а останнє розподіляє між зорями душі новонароджених дітей. Особливо слід було бути обережними поза домом, бо до третіх півнів духи води, лісу, гори та яру влаштовують гуляння і можуть зашкодити необачним подорожнім. Відьми в цю пору літають на місяць, щоб прогнати туди старий рік, а потерчата можуть переслідувати своїх бабок-пупорізок (тому останні мають при собі різочки). Перед світанком кажуть, можна побачити як світяться-горять зачаровані гроші та сховані скарби, а дух-Ладо й інші духи дому радяться перед "дорогою", бо вдосвіта вони відлетять на небо разом із димом спаленого Дідуха.

Тісно пов'язані із такими уявленнями були новорічні щедрування-побажання та гадання-чаклування. В ході останніх люди бажали побачити свою долю в Новому році та "запрограмувати" щастя, достаток і здоров'я. Зокрема, гадали за тінями, на квасолі або макові. Чаклували на багатство (наклавши гору пирогів на столі) та те, щоб піч добре гріла, варила й пекла. Проводили очищувальні обряди, коли близько 24 години ночі, "накравши" у сусідів соломи, палок, дощок розкладали на вулиці чи кутку села вогнище і стрибали через нього.

Зустрівши Новий рік, після опівночі господар збирає розтрушене по підлозі сіно та солому й зв'язує у три в'язки. Одну кладуть у стодолі, а дві інші - в саду (в деяких регіонах виносять на спільне багаття на вулицю). До вогнища, розкладеного із третьої в'язки в саду, виносять також сміття після першого (від Свят-вечора) підметення хати. Запалювали багаття вдосвіта і намагалися щоб дим від нього обкурив дерева. Із димом на небо відлітав, вважали і Щедрий бог. Одночасно господар обходив сад і тричі "Погрожував" зрубати яблуню чи вишню у випадку незначного урожаю: "Як не буде у тебе стільки яблук, як на небі зірок, то зрубаю!" Опісля цього сіном і соломою із другої в'язки обв'язували фруктові дерева.

Загалом в новорічну ніч годилося спати. Люди перш за все намагалися виголосити свої молитви-побажання до Бога, бо вважали, що в цей час "отверсті" небеса і їх голос почують на Небі. А з іншого боку, слід було вживати захисних обрядів, щоб знешкодити вплив злих сил, які особливо активізуються під Новий рік.

Одразу по опівночі багато людей виходило на вулицю слухати як Новий рік змагається із Старим і врешті решт проганяє останнього, а за ним і всі біди й нещастя. А в деяких західних регіонах України сусіди забавляються тим, що "крадуть" якусь живність чи реманент, а потім за неї вимагають у хазяїна магарич.

14.01 відзначався Новий рік (т.з. "старий" або церковний). Християни в цей день вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.

З самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички і кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!… На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом. Годилося також в цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами.

Богослужіння в церкві 14.01 були присвячені святам обрізання і найменування Господнього. Перше з них було священнодійством ще старозавітної церкви і являло собою прообраз пізнішого таїнства хрещення. Проводилось воно на восьмий день після народження хлопчика. Свято найменування новонародженого Богомладенця іменем Ісус було пов'язане із законом, згідно якого на восьмий день після народження дитини їй давали ім'я. Саме ім'я Ісуса Христа було сповіщено Пресвятій Богородиці Архангелом Гавриїлом ще до народження Сина Божого.

Також в день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де 362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем Кесарії. Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався про бідних і немічних, яким влаштував спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі Василія Великого було перевезено до Риму в Італію.

Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі намагалися бути радісними, веселими і добродушними. Уникали на Новорічне свято сварок і намагались помиритись із всіма сусідами - адже, як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!Джерело

0

8

Щедрівки на Щедрий вечір (щедрують 13 січня)

Маланки-коханки по полю ходили,
По полю ходили Василька будили.
Васильку, мій батьку, пусти мене в хатку,
Я жита не жала, золотий хрест держала.

Золотий хрест держала, золоту кадильницю носила.
Кайтеся люди, Господь з Вами буде.
Свічу Богу ставте , а нам калач дайте.
Та не ламайте, цілого давайте.
***

Ми прийшли вас посівати,
Щоб усіх пошанувати.
Сієм, сіємо зерном,
Новий рік щоб був з вином.
Від їди щоб стіл ломився,
Щоб і хліб не перевівся.
Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя й радості бажаєм.
Щоб і дома, і на полі
Вам всього було доволі.
Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим роком Вас вітаєм!
***

А ми будем щедрувати,
Бо пустили нас до хати.
У вас хата гарна, чиста
І ялиночка врочиста.
Ми щедрівочку співаєм –
Щастя в домі всім бажаєм.
Щоб росла у вас пшениця,
І родила вся пашниця,
І щоб хліб та пироги
На столі завжди були.
Щоб водилися і гроші,
Щоб харчі були хороші.
І щоб гривні та „зелені”
Набивали вам кишені.
Хай вам меду буде бочка,
І щоб заміж вийшла дочка.
А якщо доньки немає,
То господар хай придбає.
А як син у вас ще є –
Хай невістку Бог дає.
Щоб у вас була худоба,
А для нас – солодка здоба.
Ми помолимось за ласку –
Киньте в торбу ще ковбаску.
Всі ми щиро щедрували,
Щоб і сала в торбу дали.
Як мине цей рік багатий,
Ще прийдемо щедрувати.
***

Сію,сію,посіваю
З Новим роком всіх вітаю!
Щоб Вам весело жилося,
Щоб задумане збулося,
Щоб ніколи не хворіли,
Щоб нічого не боліло,
Щоб у праці все горіло
Та й в кишені шелестіло!
Щоб, як квіти, Ви цвіли
Та сто років прожили!
***

Щедрик-ведрик, дайте вареник,
Баночку івасів – щоб ніколи не висів,
Кільце ковбаски – щоб стояв до Паски,
Бутилочку кагору – щоб дивився вгору,
А як не дасте – то він до пупа приросте.
***

Щедрий вечір, добрий вечір.
Й усім людям на весь вечір.
Сидить же він в кінці стола.
А на ньому шуба, шуба льова.
Як не даси, дядюсю, пирога
Виведемо вола за рога.
Де віл ногою - там жито копою,
Де віл рогом - то там жито стогом.
Де віл хвостом - то там жито трестом.
Мені мати казала, щоб приніс кусок сала,
А батько сварився, щоб довго не пізнився.
***

Щедрівочка щодрувала,
З новим роком вас вітала,
Щоб і курки в вас неслися,
Щоб і свині в вас велися,
Щоб і кіт у домі нявкав,
І собака в дворі гавкав,
Щоб ваш дім фінанси мав,
А в господаря стояв...
***

Післала нас мати в село щедрувати,
А батько сварився, щоб я не барилась.
А мати казала, щоб Ви дали сала.
Виносьте книш, бо пущу в хату миш!
Виносьте ковбасу, бо хату рознесу!
Дайте ще й кишку - з’їм у затишку.
Дайте, дядьку, п’ятака,
А Ви, тітко, гроші,
Та й будьте хороші!
***

Ой сивая та і зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в тім саду три тереми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У першому - красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
У другому - ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А в третьому - дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Ясен місяць - пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Красне сонце - жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Дрібні зірки - його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
***

Коло кринички зелена трава.
Ой дай, Боже.
Ой там Васюньо коника пасе,
Коника пасе, на дудку грає.
А в того коня золота грива,
Золота грива, срібні копита.
Срібні копита, шовкові хвости.
Золота грива все поле сіє,
Срібні копита камінь лупають,
Шовкові хвости слід замітають.
***

Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Меланочку,
Меланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!
***

***
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Та й почала щебетати,
Ґазду з хати викликати.
- Вийди, вийди, ґаздо, з хати,
Маєш радість коло хати.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Вже приходить Меланочка.
Меланочка з Коломиї
Лагу мастить, припіч миє.
Лагу мастить, припіч миє,
Їсти зварить, ще й накриє.
Зварить їсти та нап'ється,
Та до міста поведеться.
Меланочка в місті пила,
Сухий фартух замочила.
Повій, вітре буйнесенький,
Суши фартух тонесенький.
Меланочка наша, наша
Та спіймала в руки пташа.
Співаючи, заблудилась,
В чистім полі загубилась.
***

Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть.
Хазяїн іде, пожиток несе,
Перший пожиток -
Мірочка гречки,
Другий пожиток -
Мірочка жита,
Третій пожиток -
Решето вівса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки -
Кружальце ковбаски,
А з цієї мови
Будьте здорові!
***

У нашій криниці плавають синиці.
А ви, молодиці, печіть паляниці,
З печі виймайте, нам по пиріжку дайте.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
А за сим словом будь же нам здоров,
Можний паноньку, господареньку,
Не сам з собою, з господинею,
З господинею та й з діточками.
Вінчуємо ж тя щастям, здоров'ям,
Щастям, здоров'ям та й новим роком,
А й новим роком та й довгим віком!
***

Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, долі вам бажаєм всім гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті.
***

Щедрик, щедрик, щедрівочко,
Йди з хати до хати
Добрих друзів добрим словом —
Серцем привітати.
Пироги, вилазьте з печі,
Наливайтесь, вина.
Добрий вечір, щедрий вечір,
Мати Україна.
Килим, килим, веселочко,
Клич гостей в оселі,
І співанкою гучною
Піднімись до стелі.
Стали в парі, стали в парі
Стрілочки-сестриці.
Вище чари, повні чари.
Чари-чарівниці.
Вітер басом, вітер басом,
А скрипками — хуга.
Бубон місяця нагрівся
Від пруга до пруга.
Сніговиця білолиця
І Мороз червоний —
Руки в боки й вихилясом —
Аж регочуть гони.
Хто там, хто там в шибку стука?
Може, гість далекий?
Може, змерзли біля вікон
Молоді смереки —
То щедрівка-мандрівочка
Йде з хати до хати...
Добрий вечір, щедрий вечір,
Україно-мати.
***

Ой під Вербою під Зеленою Святий Вечір
Ой там Василько Коника пасе Святий Вечір
Коника пасе Пісню співає Святий Вечір
Пісню співає в Дудочку грає Святий Вечір
Прийшов до його Батенько його Святий Вечір
Сину Василю хто Коня купив Святий Вечір
Хто Коня купив Дудочку зробив Святий Вечір
Дудочку зробив Пісеньку навчив Святий Вечір
Любило мене аж Три Дівочки Святий Вечір
Перша любила Коня купила Святий Вечір
Друга любила Пісню навчила Святий Вечір
Третя любила Дудочку зробила Святий Вечір
Сину Василю яку ж ти візьмеш Святий Вечір
Я тую візьму що й з Сонцем сходить Святий Вечір
Що й з Сонцем сходить з Місяцем заходить Святий Вечір
Сину Василю не твоя рівня Святий Вечір
А твоя рівня стара царівня Святий Вечір
А за цим Словом бувай здоровий Святий Вечір
Бувай здоровий Красний Паничу Святий Вечір
А ції Святка святкуй здоровий Святий Вечір
Не сам з собою з Отцем-з-Маткою Святий Вечір
З Отцем-з-Маткою ще й з Родиною Святий Вечір
Добрий Вечір!
***

Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я.
А пан, як господар.
Господиня, як калина.
А діточки, як квіточки.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
***

Під обрусом сіно, на обрусі свічка,
На всю хату пахне свіжа паляничка.
На радість дорослим на втіху малечі
Йде до нас у гості Щедрий Добрий вечір!
***

Ой там за горою та за кам'яною.
Приспів: Щедрий вечір, на добрий вечір (повторюється після кожного рядка)
Ой там виходило та три товариші.
Що перший товариш – яснеє сонце,
А другий товариш – ясен місяць,
А третій товариш – дрібен дощик.
Що сонечко каже: "Як я зійду,
То зрадується старе й мале".
Місяць каже: "Як я зійду,
То зрадується ввесь звір у полі,
Ой звір у полі, чумак у дорозі,
Чумак у дорозі, хазяїн у домі".
Дощик каже: "Як я зійду,
То зрадується жито й пшениця,
Жито й пшениця і всяка пашниця!
***
Джерело

0


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » Меланки - 13.01. Щедрий вечір


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC