Твій світ

Твій світ

Объявление

Новий соціальний проект, спрямований на пропаганду здорового життя, вирішення проблем повсякденного і особистого характеру. У нас немає сухих статей, які пропагують теорію. У нас цікаві і пізнавальні статті, поради, перевірені досвідом інших, переконливі факти. У нас є все, що вас цікавить, а якщо немає, то буде. Твій світ - зроби свій світ кращим

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » ВВЕДЕННЯ (Третя Пречиста) 4.12


ВВЕДЕННЯ (Третя Пречиста) 4.12

Сообщений 1 страница 8 из 8

1

4 грудня віруючі люди святкують Введення до храму пресвятої Богородиці Діви Марії. Батьки Діви Марії довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі й дало обітницю присвятити народжену дитину служінню Богу. І народилася в них донечка Марія. Коли дівчині виповнилося три роки, її одягли в найкращий одяг і привели до Єрусалимського храму. Первосвященик зустрів її в храмі та повів у святая святих, у те приміщення, до якого з усіх людей лише сам ходив з очисною жертовною кров'ю. Від цього дня дитина жила в храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам: рукоділлю, молитвам і читанню Святого Письма.
З приходом зими на селі, як правило, уже всі господарські роботи завершено, люди починають готуватися до зимового циклу свят. Відчувається наближення традиційного часу зимових розваг селян, часу таємничого ворожіння, угадування майбутнього, долі, що найбільшою мірою, звичайно, цікавить молодих незаміжніх дівчат. А поки що молодь допомагає старшим.
На сході України подекуди зберігається звичай святити воду в ніч перед Введенням. Вважається, що цього дня Бог відпускає чисті, праведні душі подивитися на своє тіло. Існує ще й така дівоча традиція: щоранку треба вмиватися снігом і після цього витирати обличчя тканиною червоного кольору — тоді буде гарний колір обличчя.
Свято Введення за старих часів було пов'язане з початком нового року наших предків, а з плином часу відбулося свого роду злиття з християнським циклом свят. Дуже важливо, хто цього дня першим увійде до хати, оскільки, відповідно до народних вірувань, «перший полазник» приносить у дім
свою енергетику — на щастя або на нещастя. Отже, якщо «перший полазник» — молодий, здоровий, та ще й грошовитий чоловік — найкраща ознака, це віщує здоров'я та добробут усій родині. Відповідно, якщо «перший полазник» — хворий дідусь, то значить, цю родину чекають хвороби й нестатки протягом наступного року. Найгіршою вважається ситуація, коли «першим полазником» стає літня жінка, та ще й недоброї вдачі. Саме тому старі люди цього дня старалися сидіти вдома, до чужої домівки не заходити — негараздів не віщувати.
Якщо цього дня хтось сторонній захоче позичати щось — недобрий знак.
Вважається, що до Введення можна лопатою копати землю, а після Введення й до самого Благовіщення — у жодному разі не можна: земля має відпочити й на наступне літо сили набратися. Також не можна після Введення терти коноплі, оскільки таким чином можна накликати на себе зневагу від людей, а на поля бурю. До бурі на полях, за народними уявленнями, може призвести й прання білизни праником від Введення до дев'ятого четверга від Різдва Христова. Категорично забороняється цього дня й шити, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, «увидіти», своє тіло. Звідси існує ще одна назва свята — Видіння.
Джерело

0

2

4 грудня, греко-католики та православні святкують празник Введення в храм Пресвятої Богородиці, одне з 12-ти найбільших свят у році. У цей день святі Йоаким і Анна – батьки Пречистої Діви Марії – відвели свою доньку на службу Богові у храм Єрусалима.

Йоаким і Анна довго були бездітними. Вони дали обітницю Богові, що, коли у них з’явиться дитина, віддадуть її на виховання до храму. Коли Марії виповнилося три роки, вони привели її до первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Як розповідається в Євангелії Іакова, «Марія виховувалася, як голубиця, у Храмі Господньому й одержувала вона їжу з рук ангелів». Згодом Богородиця під наглядом священиків дістала досить високу освіту та навчилася виконувати різноманітну ручну жіночу роботу. В Єрусалимі Пресвята Богородиця перебувала аж до заручин з Йосифом.

З народною назвою свята - Введення - у деяких місцевостях пов’язана легенда. У цей день нібито Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло. «Душа видить своє тіло, тому й Видіння». На підставі цієї легенди свято Введення, Введіння називають іноді ще й Видіння. Вважалося, якщо сніг випаде до Введення - він обов’язково розтане, а коли після Введення - то ляже зима («як Введення мостить мости, а Микола гвіздки забиває, то зима лютою буде»). Існували й інші прикмети: скільки на Введення води, стільки на Юрія трави; якщо є на Введення вода, то буде в мисці молоко.

У селян були й забобони, пов’язані зі святом Введення. Вважалося, хто першим цього дня зайде до хати, той буде “полазником”, тобто тим, що приносить добро або якесь лихо. Сусіди намагалися зранку не заходити одні до одних у гості, щоб потім не було нарікань, що це вони принесли в дім нещастя. Коли на Введення до хати першим ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік із грошима, то це хороша прикмета – весь рік у домі будуть усі здорові і вестимуться гроші. Коли до хати зайде жінка і щось позичатиме – поганий знак.

У східних регіонах України ще донедавна зберігався звичай у ніч перед празником Введення святити воду. Це робили “дівчата-чарівниці”. Воду брали у такому місці, де в одне русло зливалися три струмки. Набравши води у глечик, запалювали два поліна, а коли вогонь добре розгорявся, тримали їх над глиняною мискою, а воду лили так, щоб вона проходила поміж двома вогнями. При цьому промовлялися певні заклинання. Дівчата вірили, що така “свячена” вода привертає парубків.

На Поділлі на Введення молодиці обсипали корів насінням коноплі й мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока. У деяких селах худобу обкурювали пахучим зіллям, щоб велася. До Введення землю можна було копати лопатою, а починаючи з Введення до самого Благовіщення - не можна, тому що земля в цей час відпочиває і набирається сили для літа.

Джерело

0

3

Батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитина, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом.

У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Початок нового господарського року у введенських повір’ях виступає ясно: до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення не можна; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до дев’ятого четверга не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві, може навести бурю. З цих самих мотивів треба й коноплі потерти до Введення.

Як на Новий Рік (а також і на Різдво і на Великдень) хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим «полазником», себто тим, що приносить добро чи якесь лихо. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя: «Коли ввійде (першим) молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того зі грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, – то це злий знак».

Ворожили з різних прикмет, який буде новий господарський рік: Скільки на «Воведення» води, стільки на Юрія трави; як на Воведення вода, то в літі молоко і т. д.
Джерело

0

4

Свято Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії належить до нерухомих дванадесятих церковних свят, і припадає на 4 грудня (21 листопада за старим стилем). Нерухомим воно зветься тому, що святкується завжди “в числі”, тобто незалежно від того, на який день припадає в цьому році Пасха. Дванадесятим – тому що є одним з дванадцяти найбільших свят православ’я.

Празник Введення пригадує нам дивну подію, про яку розповідає давній переказ Церкви – як батьки присвятили Діву Марію Богові.

Через три роки після народження Пречистої Діви Марії батьки Її, праведні Йоаким та Анна, виконали свою обіцянку присвятити дочку Богові, і урочисто ввели її в Єрусалимський храм. В цей день присутніми при знаменній події були також родичі та друзі праведної родини, які прибули з Назарету, міста їхнього проживання. Трирічну Отроковицю разом з урочистою процесією родичів, друзів, дівчат з запаленими свічками в руках, зустрів первосвященик Захарія – батько Івана Хрестителя. Батьки поставили Її на першу сходинку високого ганку храму, і Вона Сама піднялася по п’ятнадцяти сходинах, твердо долаючи їх, та не оглядаючись назад, чим сильно здивувала усіх.

Ось як змальовується ця подія в апокрифічному “Євангелії Якова”: “Дитина досягла трирічного віку, і сказав Йоаким: «Покличте непорочних дів єврейських, і нехай візьмуть світильники, і запалять їх, і нехай не звертається назад Дитя, і дух Її нехай не відділиться від Дому Божого». І діви зробили так, і увійшли в Храм. І первосвященик прийняв Дитя, поцілував Її й промовив: «Маріє, Господь дав велич імені Твоєму на всі роди, і в кінці днів Господь проявить в Тобі ціну викуплення синів ізраїлевих». Він поставив Її на третій щабель жертівника, і Господь Бог вилив милість Свою на Неї, і Вона тремтіла від радості, і танцювала ногами Своїми, і полюбив Її ввесь дім ізраїлів. Пішли батьки Її, дивуючись і славлячи Бога, що Дитя не озирнулося до них. Марія виховувалась, як голубиця в Храмі Господнім, і отримувала Вона їжу із ангельських рук...” (Євангеліє Якова, VII – VIII). Після введення в Храм Пресвятої Діви Вона залишилась при Храмі у приміщенні, де жили молоді дівчата, присвячені служінню Богові, а батьки повернулися в Назарет.

В середні віки, згідно з дослідженнями отця Олександра Меня, була додана до оповідання апокрифу іще одна знаменна деталь: прийнявши Дитя, первосвященик ввів Її у Святе Святих Храму. В цій оповіді слід шукати не стільки історичні факти, скільки духовний зміст, переданий мовою легенди.

Святе Святих Храму – це було місце, закрите від людських очей. Туди мав право входити, і то лише один раз на рік, сам первосвященик. І введення в нього Пречистої Діви символізувало собою те, що Дитина, яка переступила цей святий поріг – поріг, за яким перебувала прихована від людей Слава Господня, – уготована стати живим Храмом. Ця подія знаменувала те, що від Духа Святого й Марії Діви народиться Спаситель світу, Боголюдина, Яка явить усім людям оцю невидиму для них Славу, славу Однородженого від Отця. І побачать люди Бога во плоті, і слава Господня засяє всьому світові Вченням Ісусовим, тим Вином Нового Заповіту, яке змінює розум і звеселяє серце праведника, і стає Кров’ю Христовою в нас!

А поки усе ще попереду – і Благовіщення, і Різдво Спасителя, і проповідь Господня, і чудеса Його, і зрада, і схоплення, і смерть, і Воскресіння. А поки на порозі святого святих єрусалимського храму стоїть Маленька Дівчинка і “тремтить від радості”, купаючись в променях милості Божої. Дівчинка, якій судилося стати Богородицею...

Тропар (основна пісня) свята: “Сьогодні початок Божого благовоління і проповідь про спасіння людей. У Божому храмі велично Діва являється і про Христа всім провіщає, і ми до Неї голосно взиваємо: радуйся, здійснення Творцевого провидіння...”
джерело

0

5

ІСТОРІЯ СВЯТА

ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

4 грудня (21 листопада ст. ст.) християнська церква святкує Введення у храм Пресвятої Богородиці. В основу свята лягли події, описані в ранньохристиянських книгах «Першоєвангеліє Іакова» та «Книга про народження благодатної Марії».

Марія, Божа Мати, народилася у сім’ї праведних Іоакима та Анни. Божу благодать — народження дитини — родина отримала в похилому віці, про що вже розповідалося в історії свята Різдва Богородиці. Батьки Марії склали обітницю Господу, що віддадуть дитя до храму Єрусалимського.

За звичаєм єврейського народу, коли дівчинці минуло три роки, батькам треба було виконати дану Богові обіцянку і відвести дитину до храму. Зібрали Іоаким та Анна свою численну родину у Назареті, одягнули доньку у найкращу одежину і урочисто пішли до храму. Попереду йшли дівчата зі свічками у руках, вихваляючи у піснях і молитвах Господа, за ними — Марія з батьками. Далі йшли родичі.

З храму назустріч їм вийшов первосвященик Захарія разом з іншими священиками. Вони зустріли процесію з великими почестями, бо Захарій знав від Святого Духа, що має прийти майбутня Матір Божа. На паперті, до якої вели п’ятнадцять сходинок, у пишних шатах чекав Захарій на Благодатну Діву. Праведна Анна поставила дівчатко на першу сходинку, і хор урочисто заспівав псалом. І сталося диво: маленька дівчинка ще неслухняними ніжками сходинку за сходинкою подолала усю відстань і сміливо подала рученьку первосвященику. Дуже здивувалися родичі. Але ще більше здивувався весь присутній люд, коли Захарій ввів дівчинку у Святая Святих — глибинну частину храму. Туди не дозволялося входити не тільки жінкам, а й навіть священикам. Тільки первосвященик один раз на рік входив туди, несучи жертовну кров. Ця надзвичайна подія вразила не лише людей, але й ангелів, які не знали про призначення Марії. Святая Святих стало місцем, де Марія щоденно молилася. Там уже не було ковчега Вітхого Завіту — сама Свята Діва стала новим «одухотвореним Божим животом».

На згадку про цю подію церква у ІV столітті встановила свято Введіння.

В храмі Діва Марія прожила дванадцять років. Там вона отримала ґрунтовну освіту, духовне виховання і навчилась усіх премудростей домашнього господарювання та жіночих ремесел.

Повноліття у ті древні часи наставало у п’ятнадцять років. Тоді ж, по закону, завершувалося навчання у храмі, і дівчину видавали заміж. Пресвята Діва Марія сказала священикам, що від народження вона присвячена Богові і не може порушити обітницю непорочності. Первосвященик та інші служителі храму були розгублені і здивовані твердістю її наміру. Довгий час вони натхненно молилися Богу, просячи його відкрити їм свою Волю. За порадою Ангела заручили Марію з її далеким родичем, праведним чоловіком Іосифом. Він дав обітницю зберегти дівочу честь Діви Марії і бути гідним її охоронцем та опікуном майбутнього Сина Божого. За згодою обох сторін Марія переселилася до будинку свого чоловіка.

Все життя Пресвятої Богородиці — земної жінки, якій випала честь стати матір’ю Сина Божого, — є прикладом самовідданого служіння Богові і праведної поведінки, гідним для наслідування у кожній християнській родині: навчати з раннього віку дітей ідеалам добра, основам християнської віри, різним наукам. Якщо ж діти мають хист до ремесла, то навчати йому. Хлопчики з малих літ мають знати, що вони — майбутні чоловіки, і на їх плечі ляжуть турботи про родину, піклування про стареньких батьків. Дівчатка стануть берегинями родинного вогнища, і від їх уміння давати лад в родині залежить психічне здоров’я сім’ї, дітей та успіхи чоловіків у громадсько-політичному житті суспільства.

За дві тисячі років, що минули з того часу, коли жила Діва Марія, світ змінився: став більш техногенним і більш гуманним, але обов’язки чоловіка-дружини, батька-матері, брата-сестри залишилися майже незмінними. Ми — люди, і християнські закони вчать нас бути людяними і у великих ділах, державних, і у малих, будуючи власну сім’ю. Бо держава опирається на підвалини міцних здорових родин, і українські сім’ї будуть жити в добрі, мирі і злагоді лише у сильній, могутній країні. Заради цього кожній людині, кожній родині і нашій державі необхідно пройти довгий шлях буденної і духовної праці під омофором Божого Благословення.

СТАРОУКРАЇНСЬКИ  ЗВИЧАЇ НА ВВЕДЕННЯ

В староукраїнських звичаях Введення — початок нового господарського (чи хліборобського) року. Уже давно зима вступила у свої права, зібрано урожай, вкрилася снігом озимина і наступають довгі холодні вечори. У давнину, коли не було телевізорів, величезних кіно- та концертних залів, довгими вечорами молодь збиралася на вечорниці, а старші господарі та господині — на посиденьки. Це були дуже цікаві форми громадського дозвілля, які виконували не тільки розважальну функцію, але й виховну.

На вечорницях молоді люди не лише співали, танцювали, але й працювали. Дівчата брали з собою вишивання чи в’язання, а деколи і пряжу. Молодиці, які мали синів, уважно придивлялися до їхнього вміння майстерно вишивати і прясти. Бо майбутня невістка — це ще одні робочі руки у родині, і кожній свекрусі хотілося, щоб невістка була доброю майстринею.

Щодо хлопців, то їх громади у складчину збирали кошти, для того щоб найняти музик, купити меду-горілочки, запросити бандуристів. Кожен парубок розпоряджався своїми грішми, заробленими під час хліборобського сезону. Більшу частину з них віддавали батькові, а певну суму залишали на розваги та інші юначі потреби. Діти на вечорниці не допускалися.

До нашого часу дійшло багато повір’їв, прикмет та приказок, якими   послуговувалися в старовину і які закладали підвалини нового хліборобського року. Селяни пробували прогнозувати і урожай в наступному році, і погоду, і навіть ставлення до них тих чи інших святих. Відомий в Україні звичай «полазництва». Якщо першим у хату зайде молодий хлопець з грішми, то у господі все буде гаразд; якщо вступить бідний чоловік, то не буде достатку, а самі лише клопоти; якщо стара жінка, то пропав спокій у родині. Ці прикмети існують практично у всіх місцевостях, тому бідні люди похилого віку цього дня не ходили в гості, аби не накликати біди близьким та знайомим. Не прийнято було позичати і гроші або щось інше: казали, що таким чином недоброзичливці намагалися «забрати» добробут та спокій у родині.

Ще з язичеських часів зберігся звичай святити воду проти ночі на Введення. У Прикарпатті дівчата збиралися по двоє-троє і йшли до того місця, де три потоки зливалися в один. Набирали у глечики воду, а потім добували живий вогонь, запалюючи три гілки, котрі тримали у повітрі   навхрест. Через той живий вогонь переливали воду з одного глечика в інший, очищаючи її від нечистої сили і освячуючи вогнем. При цьому промовляли замовляння:

— Добрий вечір тобі, огненний Бугало!*

— Здорова, хрещена, нарождена, молитвена раба Божая, дівчино!

— Куди ти летиш?

— Полечу ліси палить, а землі сушить, а трави в’ялить.

— Не лети ж ти, огненний Бугало, ліси палить, землі сушить, а трави в’ялить! Полети ж ти, огненний Бугало, до козака у двір. Де ти його спобіжиш, де ти його заскочиш: чи у лузі, чи в дорозі, чи в наїдках, чи на вечері, чи у постелі — учепися йому у серце, затоми ти його, запали ти його,  щоб він трясся і трепетався душею і тілом за мною, нарожденою, хрещеною, молитвеною дівчиною (ім’я), щоб він мене не запив, не заїв і з іншими не загуляв, усе мене на помислах мав. Тягніть до мене, нарожденої, хрещеної і молитвеної дівчини (ім’я) народженого, хрещеного і молитвеного козака Івана».

Такою свяченою водою «привертали» парубка до дівчини, і не було на те ради. Воду можна було поділити на стільки частин, скільки дівчат освячувало її. Передача води в чужі руки означала хворобу для однієї з учасниць обряду, тому її нікому ніколи не передавали. Вкрасти таку воду теж не можна було, бо у тієї, яка вкрала, шкіра на руках ставала «жаб’ячою», тобто коричневою з бородавками. Звести ті бородавки могла тільки стара відьма, що обов’язково мала жити серед болота.

Жінки теж привертали до себе удачу. В ті часи, коли ще пряли коноплі,  заміжні молодиці, роздягнувшись догола, сідали на порозі кімнати у сіни і мусили напрясти хоча б одне прясло**. При цьому всі домашні, в тому числі і чоловік, мали уже спати. Якщо роботу вдавалося зробити так, що ніхто не потурбував ворожільницю, то родина наступного року матиме і добрий урожай, і «коноплі по стелю», і «льон по коліна», і «добре здоров’я», і дітей та худобу.

У Тернопільській області, неподалік Теребовлі, зберігся звичай варити густий молочний кисіль і поїти ним корову, щоб «була густа сметана». А у Джурині господині донедавна ще мастили коровам вим’я маслом, щоб наступного року мати «масне молоко», обсипали худобу насінням льону і ячменю, щоб «приплід був багатий».

Відомо ще багато «житейських» правил, яких дотримувалися селяни у минулому, а на заході та півночі України дотримуються і дотепер:

    До Введення землю копай, а до Благовіщення спочивай. Земля свята, і їй теж спочити треба.
    Коноплі та льон треба потерти до Введення. Бо той, хто це робить по Введенню, накличе на поля громи та бурі.

Побутують у народі і приказки:

    Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави.
    Введення по обіді з водою — буде миска по весні з молоком.
    Введення прийшло — зиму привело.

З тієї пори наступають перші сильні морози, які в народі називають

введенськими.

    *Бугало (Бухало) — втілення сили вогню

    **Прясло — веретено; тут — мірка напрядених ниток
Джерело

0

6

Празники в честь Пресвятої. Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників – це показати нам велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, Її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її вшанування і наслідування. Найбільші Богородичні празники, такі як: Різдво й Успіння, говорять нам про перші та останні хвилини Її життя на землі. Одинокий празник, котрий нам висвітлює дитинство Пресвятої Богоматері - це празник Введення в храм, який святкуємо 4 грудня. В наших Богослужіннях він має назву: «Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Празник Введення хоче нам відкрити деякі таємниці з дитячих років Пречистої Діви Марії, Її виховання у святині та Її приготування до найвищої гідності: бути Матір'ю Божого Сина. Роздумуючи над цим празником, звернімо нашу увагу на три речі: на його історію, його особливості Богослужіння та його духовне значення для нас.

Історія празника

Свята Євангелія нічого не говорить нам про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Цей празник, як і празник Різдва й Успіння Божої Матері, заснований на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах, передусім Протоєвангелії Якова і Псевдо-Євангелії Матея "Про Різдво Пречистої Діви Марії". З цих джерел довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії св. Яким і Анна будучи бездітними, дали обіцянку, якщо в них народиться дитина, то віддадуть Її на службу Богу у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом.

Празник Введення належить до 12-ти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні післяпразденства. Про нього маємо згадки від V-го ст., але треба було аж кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. З проповідей на цей день Константинопольських патріархів, Германа (715-730) і Тарасія (784-806), виходить, що празник Введення був установлений у VIII ст.. Синайська Євангелія з VIII ст., котру подарував до синайського монастиря цісар Теодосій ІІІ (715-717), між 12-ма празниками згадує і празник Введення. Цей празник мають і грецькі Богослужбові книги з ІХ-го століття. із ІХ ст. його починає святкувати вся Східна церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає празник Введення під такою назвою: «Празник Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX-X ст.), хоча не подає ані апостола, ані євангелії на цей празник, але день 4 грудня поданий як: «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ». Евергетицький Типікон з XI ст. має службу Введення з-перед і післяпразденством. Службу на цей празник склали Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Паґаріот і Сергій Святогорець.

На Захід празник Введення прийшов досить пізно – аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширився по цілій Європі. Західна церква святкує празник Введення 21 листопада.

Особливості Богослужіння празника

Богослужіння цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гімни цього дня дуже поетичні. Ця глибоко догматична поезія у прегарних порівняннях і символах оспівує Богоматеринство, Дівицтво, Святість і Заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться Вона тут, як Божий храм. Ось деякі порівняння зі стихир і канону празника: "Ти храм Божий", "храм освячений", "храм, що має вмістити Сина Божого", "храм живий святої слави Христа Бога нашого", "Боговмістимий храм", "храм і палата і живе небо".

В особливий спосіб прославляється тут її Дівицтво, Непорочність і Богоматеринство. Марія це "непорочна голубка", "престіл святий", "Дівиця непорочна", "Богоневісна Мати Творця", "Мати Слова життя", "Невіста Бога Всецаря", "єдина між жінками благословенна", "Чиста Приснодіва", "жива світлиця Божа", "кивот святий, золота кадильниця, свічник і трапеза".

Пресвята Богородиця входячи в храм, хоча роками дуже молода, але була зріла духом: "Трилітня тілом — сказано у третій пісні канона — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста". Вона є сповненням пророцтв Старого Заповіту і слава Нового Заповіту: «Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення, Діво Мати Божа. Тому празнуемо Твій у храм Господній вхід, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся, Твоїми молитвами спасаемося»

Її входом радіє храм Господній, радіють ангели й люди: «Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймае. Днесь святая святих радуеться, і хор ангельський таїнственно торжествуе. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, повна ласки, Господь з Тобою, Ти маеш велику милість» (Стихира вечірні).

З нагоди небуденного торжества в честь Богоматері свята Церква кличе всіх вірних до святкового ликування: «Прийдіть, усі вірні, — співаемо на стихирах литії — едину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість».

Духовне значення празника

Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам найперше про радісну жертву св. Якима й Анни. Вони, свою в Бога вимолену донечку, самі приводять до храму на службу Богу. На каноні утрені празника у 8-ій пісні читаємо: "Анна колись приводячи Пречистий Храм (це є Марію) у дім Божий, голосно промовила і з вірою сказала до священика: «Прийми сьогодні, дитину Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа».

Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на Службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як св. Яким і Анна, так і Марія є для нас прегарним образом радісної жертви і служби Богові.

Може ще ніколи ціла Христова Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріалізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, що за прикладом св. Анни були б готові сказати нашій Церкві: "Прийми дитину Богом мені дану".

Ознакою глибокої релігійності якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери, монахи й монахині. Нічого не поможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, що в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі Тайни й голосили б Боже слово. Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький каже: "Зрозумійте, що народові треба до спасіння ревних і святих священиків". Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан це серце й душа Церкви.

Де шукати розв'язки цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священичого й монашого стану – це добрий християнський дім. "Добрий родинний дім — каже німецький кардинал М. Фавльгабер — це перша духовна семінарія". А св. Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Каже статистика, що 50 відсотків духовних покликань відбувається між шостим і 14-им роком життя, це є в тому часі, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.

Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви це дуже важливий чинник у плеканні покликань. Без духа жертви нема любові ідеалів, бо жертва це мова любові. Тому батьки повинні прямо від колиски виховувати своїх дітей до жертви й посвяти.

Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б духа жертви в родині та ідеал духовного покликання. Зате багато в нас батьків, що в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.

Майбутнє нашої Церкви й народу в дуже великій мірі залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам необхідні батьки, які за прикладом св. Якима й Анни радо благословили б своїх дітей на досконалу жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам необхідна духовна молодь, що за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богу, Церкві й народу. І тільки тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.

Джерело

0

7

У спасительні дні, що передують святу Різдва Господа нашого Ісуса Христа, хочеться більш щиро вознести молитви до Преблагословенної, Котра є Джерелом нашої радості і спасіння, Котра послужила великій Тайні Боговтілення.

В акафісному піснеспіві Церква символічно називає Богоматір Зорею, яка провістила Сонце, тобто нашого Спасителя, Променем розумного Сонця, Світилом незаходимого Світла, оскільки Божа Матір просвіщає нас світлом Свого Сина, просвіщає усіма шляхами і засобами. Згадаємо про один з них — святий храм.

У житті Приснодіви Марії храм Божий був невід’ємною частиною великого приготування до Богоматеринства. Коли Пресвятій було три роки, батьки, праведні Іоаким і Анна, виконуючи дану Богові обітницю, привели отроковицю у Храм. Там Діву Марію зустрів первосвященик Захарія. Виконуючи веління Боже, він увів Її у Святая Святих, місце, куди раз на рік міг входити лише первосвященик. У храмі Богоотроковиця перебувала в спілкуванні з Ангелами, там же було виткано ту Божественну тканину, котрою належало огорнути Господа.

У тому святому місці Пречиста Діва віддалилася від гріховної скверни і наблизилася до ангельського світу заради заспокоєння в Бозі. Тому введення Діви Марії у храм є образом іночеського посвячення, прийняття ангельського образу. Через деякий час Первоінокиня перевершить цей ангельський образ, бо Вона стане Богоматір’ю, «чеснішою Херувимів і славнішою без порівняння Серафимів».

Тож тільки святий храм гідний був стати Її оселею. Пречиста Діва освятила Собою образ іночеського предстояння перед Богом. Старозавітний храм був єдиним богоносним місцем на землі, як «скінія присутності Божої», як дім Божий. Тут людина зустрічалася з Господом. Слава Божа наповнювала скінію і храм Соломонів. Святая Святих містила ковчег Завіту, огорнений крилами Херувимів, де чути було голос Божий (Числа 7, 89). Водночас старозавітній храм був прообразом грядущого богоявління у світ. Істинним місцем богопоселення, храмом Божим мала стати сама людина. І ним стала Діва Марія — вмістила Невмістимого.

Сама ж Богородиця є храмом у Храмі, його істинна Святая Святих, одухотворений Божий ківот. Поява Діви Марії у храмі знаменувала собою межу обох Завітів, Старого й Нового. Вона завершила перший і відкрила другий. В особі Пресвятої Богородиці знаходиться таке місце на землі, куди може прихилитися небо.

Але, роздумуючи про небесне, не будемо забувати і про земне. Пріснодіва була і є людиною, і Її служіння також було людським.

Пренебесна висота досягалася Дівою Марією жертовним шляхом. Його вказав для усіх нас Божий Син. Пріснодіва пройшла цей жертовний шлях: спочатку батьки принесли в жертву Богу Пречисту Діву, а потім уже Сама Богоотроковиця принесла власну жертву — дочірню любов до Храму, Свою чистоту і непорочність.

Введенням у храм Богородиця закликає і нас усіх прийти до цієї святині. Як і Вона, ми повинні приносити в жертву свою молитву і любов.

Багато дів супроводжували Божу Матір у священну оселю — Божий храм. До цієї процесії, яку очолила Преблагословенна Діва, приєднуються у віках всі християни, бо християнське життя — це і є безперервний рух до храму і через храм — в Небесний Єрусалим.

Джерело

0

8

Народні прикмети на Введення

В церковному календарі це, одне з найбільших православних свят іменується як Введення до храму Пресвятої Богородиці. До цього дня потрібно завершити всі сільськогосподарські роботи. Дуже великим гріхом після Введення вважається копання або ж розпушування землі.
Введення – це християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 4 грудня . На Рівненщині казали: Введення прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.

Категорично забороняється цього дня прати білизну, шити, копати землю, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, "увидіти", своє тіло. Звідси ще одна назва свята - Видіння.

Як Введення мостить мости, а Микола гвіздки забиває, то зима лютою буде.

У селян були й забобони, пов’язані зі святом Введення. Вважалося, хто першим цього дня зайде до хати, той буде “полазником”, тобто тим, що приносить добро або якесь лихо. Сусіди намагалися зранку не заходити одні до одних у гості, щоб потім не було нарікань, що це вони принесли в дім нещастя. Коли на Введення до хати першим ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік із грошима, то це хороша прикмета – весь рік у домі будуть усі здорові і вестимуться гроші. Коли до хати зайде жінка і щось позичатиме – поганий знак

Як на Введення буде вода, то в літі буде молоко.

Як горобець нап'ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.

Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.

Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.

Останнім святом, яке завершує осінній цикл празників вважалося Введення. До речі, воно має низку похідних назв: Видення, Введіння, Введення в храм Пресвятої Богородиці, День полазника, або третя Пречиста. Свято Введення припадає на 4 грудня.
Повна назва свята у церковному календарі – Введення в храм пресвятої Владичиці нашої Богородиці і діви Марії. Святкують його з УІІІ ст. на спомин про чудесне введення Богородиці в Єрусалимський храм – її посвячення Богові.
За християнським тлумаченням, свято Ведення розповідає про те, як перша з роду людського – Богородиця – вступила до незбагненного спілкування з Богом. Спілкування це зростало до того дня, коли Марія могла вимовити ім’я Бога всім розумом, усім серцем, усією волею, всією плоттю своєю і разом зі Святим Духом народити втілене Боже Слово. Відповідно до церковного змісту, для віруючих здійснення цієї чудесної події - символ того, для чого людина призвана, куди Господь зве її – до Святая святих – до найпотаємнішого. Крім того, свято Введення – це свято невинного дитинства, небесної чистоти.
Народна назва свята – «Видіння» - пішла від того, що люди вірили у надприродню силу: в цей день Бог начебто відпускає праведні душі, щоб вони могли подивитися («повидіти») своє тіло. Тому на Пречисту остерігалися копати землю, бити прачами білизну, м’яти льон чи коноплі на терницях – «бо можна придушити душу». Хто це робив, то таким людям під час жнив «гроза обов’язково влучала в копи».
У деяких районах України на Третю Пречисту ніхто не перевідує сусідів; якщо помітять, що до хати йде односелець, то намагають примкнути двері. Особливо боялися жіночих одвідин, бо обов’язково принесуть «нещастя».
У народі це свято здавна пов’язували з початком справжньої зими. Вважалося, якщо сніг випаде до Введення – він обов’язково розтане. А коли після Введення сніг піде – то настане зима. Існували й інші прикмети: скільки на Ведення води, стільки на Юрія трави, якщо на Введення є вода, то буде в мисці молоко і т. ін.
По погоді в день Введення намагалися дізнатись, якою вона буде під час усіх зимових свят. Якщо на Введення мороз – усі свята будуть морозними, тепло – усі свята будуть теплими. Під час Введення починалося катання на санях.
Хоч і мовитися, що «Введенські морози ще зими не роблять», але під цю пору стає все холодніше й холодніше. Земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом прикриває».

0


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » ВВЕДЕННЯ (Третя Пречиста) 4.12


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC