Твій світ

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » Василя Великого


Василя Великого

Сообщений 1 страница 5 из 5

1

Це свято Василя Великого, день обрізання Господнього, відзначається 14 січня. Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до старозавітного закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після виконання обряду дитині дали ім'я, провіщене архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії — Ісус.
Василь Великий — архієпископ Кесарій Каппадокійський — народився в 330 році в Кесарії. Його родина була дуже відомою та щиро відданою християнській вірі. Одержавши блискучу освіту в Кесарії, Василь став на шлях аскетичного життя: був читцем у церкві, а потім роздав усе своє майно біднякам й започаткував обитель для ченців. До своєї обителі він запросив Григорія Богослова, із яким потоваришував у роки молодості. Ченці в обителі жили в суворому втриманні, багато працювали, постійно вивчали Святе Письмо. Василь Великий написав збірник правил праведного життя.
Після смерті єпископа Кесарійського посвятили в сан Василя. За часів розколу християнської церкви цей святий отець зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Він відмовив у сприянні імператору Валенту, не злякався навіть погроз смертною карою.
Пізніше Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя — справжній зразок для наслідування.
А тепер переходимо до народних традицій цього дня. Головна людина сьогодні — перший посівальник. Перший посівальник — це перший « полазник », який приносить до оселі
щастя.
Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано.
Деякі господині не виносять із хати «посівального сміття» від Свят-вечора до Нового року — бережуть, щоб не винести разом зі сміттям і власне щастя й долю. А коли все ж таки виносили, то обережно спалювали в саду, спрямовуючи «чудодійний вогонь» на дерева, щоб добре родили. Існує також звичай через цей вогонь стрибати — це, мовляв, гарний урожай забезпечить і очистить від усього поганого, що в новий рік із собою брати не варто.
Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа — посівати треба. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих
людей:
—  На здоров'я, на щастя, на Новий рік, щоб усе родило краще, ніж торік, — жито, пшениця, усяка пашниця... Дай, Боже!
Батьки дякують дитині за побажання щастя, обдаровують її грішми:
—  Ось тобі грош — будь завжди хорош!
Потім дитина йде посівати до найближчих родичів і найкращих друзів. Цієї ночі за старих часів у двері стукати не прийнято було, бо люди не замикалися — посівальників ждали. Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами.
І так діти посівають майже до обіду. Коли ж родина сідає обідати, батько сина пригощає чарівним пирогом. Вважається, що згадка про цей пиріг допоможе за потреби відшукати потрібну дорогу, коли заблукаєш. Дорослі на це свято повинні пити не по одній, а по дві чарки, щоб усі люди в парі жили.
джерело

0

2

Василь Великий — архієпископ Кесарій Каппадокійський — народився в 330 році в Кесарії. Його родина була дуже відомою та щиро відданою християнській вірі. Одержавши блискучу освіту в Кесарії, Василь став на шлях аскетичного життя: був читцем у церкві, а потім роздав усе своє майно біднякам й започаткував обитель для ченців. До своєї обителі він запросив Григорія Богослова, із яким потоваришував у роки молодості. Ченці в обителі жили в суворому втриманні, багато працювали, постійно вивчали Святе Письмо. Василь Великий написав збірник правил праведного життя.

Після смерті єпископа Кесарійського посвятили в сан Василя. За часів розколу християнської церкви цей святий отець зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Він відмовив у сприянні імператору Валенту, не злякався навіть погроз смертною карою.

Пізніше Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя — справжній зразок для наслідування.
Джерело

0

3

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Св. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської.

Коротка історія празнику Обрізання ГНІХ

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17, 9-12).

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

Про св. Василія Великого

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.
Джерело

0

4

День Маланки. Новий рік. День Василя.

На відміну від Різдва й Хрещення ці дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі, тому в обрядовості їх майже не помітно церковних мотивів, хоча у православному місяцеслові значаться три свята.

13 січня установлене свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця днів своїх (померла в 439 р.) прямувала до Христа.

14 січня — свято на честь Василія (Василя) Великого (329—379) архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії.

Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. 14 січня — за церковними святцями — свято Обрізання Господнє (саме тоді, згідно церковних джерел, відбулося обрізання Ісуса Христа за єврейським звичаєм).

14 січня — перший день Нового року за старим стилем.
Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні середини XIX — початку XX ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави.

Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує переддень Різдва. Вечір в народі називався щедрим, або багатим, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, де на відміну від Свят-вечора обов'язково були й скоромні страви.

На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.

Напередодні Нового року в селянському господарстві виконувався цілий ряд ритуальних дій виробничого характеру (господарська магія). Так, було прийнято у цей день привчати до роботи молодих коней, і волів, їх вперше запрягали. У деяких місцевостях на Меланки ловили горобців і палили їх у вогні. Попіл, що лишався, разом із насінням засівали у землю навесні, сподіваючись у такий спосіб захистити поля від птахів.

Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї й розквіту господарства.

На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним — звідси його радісне, оптимістичне звучання.

На Харківщині зранку 13 грудня із поздоровленнями обходили окремо хлопчики і дівчата, що називалось «меланкувати», а ввечері із щедрівками йшли по селу дорослі дівчата, співаючи:

Прилетіла ластівочка,
Сіла, пала на віконечко.
Щедрий вечір,
Добрий вечір,
Добрим людям
На здоров'я...

Висвітлюючи питання символіки й атрибутики аграрно-календарних свят, треба відмітити, що українське село і робітниче місто у дожовтневий період не знали звичаю новорічної ялинки. Як елемент традиційної новорічної обрядовості вона взагалі не характерна для східних слов'ян у минулому і була запозичена ними, очевидно, з Німеччини, де згадується вже в XVI ст.

Саме ялинка або точніше — різні види хвойних здавна використовувались в обрядовій практиці східнослов'янських народів. З вічнозеленими гілками були пов'язані анімістичні вірування в існування рослинних духів. Так, росіяни в XIX ст. підвішували у дворі «відьмине помело», тобто гілку сосни або ялини, що в одному випадку розглядалось як оберег від домовика, а в іншому — як місце його проживання.

За давніми народними уявленнями ялинка втілювала в собі ідею рослинної або життєвої сили. Саме в такому символічному значенні вічнозелена хвоя як специфічний атрибут широко використовувалась (а нерідко й тепер використовується) у традиційно-побутовій обрядовості українців: весільній, поховальній, виробничій (при будівництву житла). Достатньо нагадати тут хоча б весільне гільце, що дуже часто виготовляється (особливо на заході України) із крислатих гілок сосни або ялиці.

Оздоблене весільне деревце, висота якого в деяких районах України перевищує метр, дуже нагадує новорічну ялинку. Логічно припустити, що звичай виття гільця й прикрашання ялинки на Новий рік стадіально споріднені і беруть свій початок із тих часів, коли календарна і весільна обрядовість складали ще нероздільне ціле.

В ряді районів перспективи врожаю овочів визначали за допомогою жевріючих вуглин, витягнутих із печі. Вуглики розкладали на пранику, даючи кожному назву рослини, яку передбачалось вирощувати наступного року. Вуглик, що згорав повністю, віщував урожай відповідних овочів і навпаки. Іноді подібний магічний прийом використовувався й у ворожіннях про здоров'я членів сім'ї.

Щоб дізнатися, котрий місяць року буде дощовим, розрізали навпіл 6 цибулин і в кожну половинку сипали солі. Цибуляні «блюдця» залишали на ніч на столі, позначивши попередньо, який місяць року кожне символізуватиме.

Але найбільше Новий рік пов'язаний із дівочими ворожіннями про шлюб, що характерно і для інших європейських народів. Магічні прийоми цієї ночі багато в чому схожі із тими, які мали місце на Катерини та Андрія. Приступаючи до ворожінь, дівчата звичайно намагалися отримати відповідь на чотири питання: чекати у Новому році шлюб чи смерть; якщо шлюб — то куди; хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим.

Відповідь на перше питання у багатьох місцевостях давала вишнева гілка, поставлена в день Катерини у воду на покуті. Якщо вона розквітала до Нового року, це вважалося хорошою ознакою. Поширеним прийомом ворожінь було слухання різних звуків: гавкоту собак, луни, людських голосів, тощо, які трактувались у негативному або позитивному плані.

Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв. Очевидно, під впливом християнства виникло уявлення про те, що в ніч із 13 на 14 січня «відкривається небо» і в бога кожна попросити що завгодно, або що «вода у криницях, перетворюється на вино». До Нового року, як і до свята Купайла, приурочені українські перекази і легенди про «палаючі гроші» та скарби. Існували й певні заборони. Так, у гуцулів у новорічну ніч не спали на печі, вважаючи, що в цю ніч на ній танцюють Василь і Меланка. Можливо, тут позначились якісь давні пережитки культу предків, тісно пов'язаного із культом вогнища.

Чимало різноманітних народних звичаїв та обрядів зв'язано із святом Василя — Нового року. Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд «засівання», «посипання», розповсюджений не лише в Україні, а й у східних слов'ян у цілому. Ще вдосвіта по селу ходили посипальники — хлопчики 7—14 років. В руках вони носили торбинки або рукавиці, наповнені зерном. Заходячи до хати, посипальники здійснювали символічне посівання, говорячи при цьому:

Ходе Ілля на Василя,
Несе пугу житяную
Куди махне — жито росте,
Вроди Боже жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі ядро,
У домі добро.
У полі колосок,
А в домі — пирожок.
Здрастуйте, з Новим годом,
з Василем!

Перших посівальників господиня садовила на порозі й роззувала, щоб "вдома краще кури неслись", а господар тим часом ішов з коцюбою до сідала і згонив курей, аби "починали скоріше нестись".

Крім індивідуальних, були й гуртові посівальники - так звані "товариства". Вони вибирали з-поміж себе старшого. На Чернігівщині головного посівальника садовили на лаву, приказуючи:

- Сядь же у нас та посидь, щоб усе добре садилося: кури, гуси, качки, рої та старости!

Тому нерідко юні посівальники водили з собою ще й перевдягнутого в козу "парубка" з великими вухами, зробленими з колосків.

Донедавна новорічне вітання було таким: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров'я, на Новий рік! Щоб краще родило як уторік. Жито, пшениця, горох, сочевиця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голівка не боліла!»

Відмічений звичай, згідно з яким перший засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покуті від Різдва. Це зерно давали курам — щоб краще неслися, або домішували до посівного зерна. Ця процедура носила явний аграрно-виробничий характер. Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали посипальників, давали їм яблука, бублики, пиріжки та інші ласощі, а часто й дрібні гроші. Зерно, що хлопчики розкидали по хаті, господиня збирала і давала курам, щоб вони краще неслися.

Як і на Різдво, на Новий рік у багатьох районах України повторювалось магічне «лякання» дерев сокирою: дерева підв'язували солом'яними перевеслами або зрідка вовною (у Карпатах). У деяких обрядових діях бачимо елемент доцільного, адже утеплення стовбурів соломою і багаття в садку допомагали фруктовим деревам перенести зимові морози.

Можна назвати ще чимало різноманітних звичаїв та повір'їв, пов'язаних із днем Василя в народному побутовому календарі. Цього дня було прийнято поздоровляти чоловіків, яких звали Василями. На Закарпатті їх тричі піднімали вгору.

У деяких регіонах України в день Василя парубки засилали сватів, сподіваючись на добрі наслідки у Новому році (магія першого дня). Весілля ж можна було справляти лише після святок, коли розпочинався новий шлюбний період, що тривав до масляної.

У доповнення до сказаного про традиційні новорічні обряди слід додати, що українці не знали міфологічного персонажа, який би символізував Новий рік, подібно до французького «П'ер Ноеля», чи німецького «Санта Клауса». В українських казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж як «Мороз», «Морозко», «Морозенко», — старий лисий дід із великими червоними губами, крижаними бурульками під носом — проте він не пов'язувався з Новим роком. Образ «Діда Мороза» порівняно новий, він з'явився в російській літературі XIX ст.
Джерело

0

5

За тиждень після Різдва, 14 січня, за старим стилем, весь український народ святкує Новий рік. Новий рік — одне з найдавніших! найпопулярніших календарних свят. За церковним календарем у цей день припадає св. Василія. Всіх Василів вітають з іменинами.


Традиції свята


       У надвечір'я Нового року у церквах відбуваються урочисті Богослуження на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік.
       Як на Свят-вечір, так і напередодні Нового року, тобто 13 січня, готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...
       Опівночі, коли вже заступає Новий рік (його в народі називають ще Василем), господар вітає всіх присутніх з Новим роком, складає кожному побажання, а після молитви всі сідають до святкового столу.
       Тільки посідали за стіл, а під вікном уже щедрують. Це дівчата групками чи поодинці приходять до односельців, щоб защедрувати — привітати з новолітуванням. До хати, зазвичай, не заходять: ставши біля вікна і попросивши дозволу, співають пісень, якими вшановують господарів. Виглядає це так: гурт дівчат стає у коло, а в середині — "береза" з ліхтарем — найбільш голосиста дівчина, яка і заводить коляду або щедрівку, всі інші її підхоплюють. Ліхтар, який дівчина носить в руках, прив'язують до довгої тички, щоб здалеку було видно, що йде дівоча коляда.

       У перший день Нового року хлопчики-підлітки удосвіта оббігають оселі рідних і сусідів, щоб посіяти в їхніх домівках зерно і привітати з Новим роком. Перше, зазвичай, посівають вдома. За це батьки обдаровують своїх посівальників грішми та ласощами. Хлопці насипають зерно в спеціально сплетені рукавички або просто в кишені. Заходять до хати і просять дозволу посівати.

Побажання, які висловлюють діти під час посівання, виконують речитативом, наприклад:

Сійся, родися,Вінчування на новий рік 
Жито, пшениця,
Всяка пашниця.
Зверху колосиста,
Зісподу корениста.
Будьте зі святом здорові,
З Новим роком!

Або:

Сійся родися

Усяка пашниця,

Коноплі - під стелю,

Льон - по коліна ,

Щоб Вас - господарів,

Голова не боліла.

      Посівальників, що ходять невеличкими групами, приймають як найбільш бажаних гостей: запрошують сісти до столу, щоб свати сідали (так кажуть там, де є незаміжні дівчата).
       Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощають їх яблучками, бубликами, свіжоспечени-ми млинцями, часто дають і дрібні гроші. Левову частину ласощів, яких назбирується чимало, діти віддають собакам. Тому посівальників постійно супроводжують зграї собак.
       Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим полазником. Саме через полазників і виник обряд посівання. Полазником вважалася людина, яка першою відвідувала оселю на Новий рік. За повір'ям, такий гість мав неодмінно принести родині щастя або невдачі протягом року. Тому люди спостерігали, хто першим завітає до хати. Найкращими полазниками вважалися особи чоловічої статі. І вже зовсім зле, якщо перевідувала жінка, особливо стара, немічна чи хвора бабуся. "Від такого полазника, — казали з цього приводу, — цілий рік добра не буде".

      Окрім щедрування, засівання та ритуального обміну вечерею (як на Свят-вечір) проводять ще обрядові ігри з масками ("Меланка", "Коза"). Недаремно говорять, що Новий рік приходить не сам, а з дівчиною Меланкою.
Ось як описує "Меланку" у своїй книзі "Звичаї нашого народу" Олекса Воропай.
      "За "Меланку" вибирали парубка, що вмів добре жартувати. Меланка сама не ходила. її супроводжували дід з гарапником, коза, ведмідь, журавель, циган, чорт та інші персонажі. Все це — у вивернутих кожухах, у лахмітті, підмальоване білою глиною, змащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одне слово, кожен рядився, як вмів. Ватага рухалася селом з жартами і сміхом. Циганка чіплялася ворожити, циган — коні міняв, ведмідь танцював, коза грала на скрипці, а журавель — найвищий хлопець в селі — вибивав в бубон. Разом з Меланкою вони вели танМаланка, водіння козиок і співали:

Ой, черчику Васильчику,
Посію тебе в городчику,
Буду тебе шанувати
Сім раз на день поливати.

Ватага йшла в ту хату, де збиралися дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошували піснею під вікном:

Ой, господар, господарич

Пусти в хату Меланочку,

Меланочка чисто ходить,

Нічого в хаті не пошкодить.
Як пошкодить, то помиє,

Їсти зварить та й накриє.

Добрий вечір!

Хлопці щедрували і жартували — розкидали сміття по хаті, вимазували сажею дівчат, висміювали кепських господинь тощо.

Наша Меланка - неробоча.

На ній сорочка парубоча...

Люди ідуть на жнива,

А Меланка — на пива!

Є ще й дівоча "Меланка". Дівчата вибирали з-поміж себе найкращу і одягали як молоду. Друга з дівчат вбиралася за молодого, що звався Василем. Усі інші в дівочій ватазі іменувалися дружками.
Дівчата з "Василем" і "Меланкою" також щедрували під вікном:

Ой, на річці, на Йордані,

Добрий вечір на Мелані.

Щедрий вечір, добрий вечір.

Добрим людям на сей вечір!..

На що господар відповідав:

— А, здорові були, дівчата!
— Котра з вас "скарбник"?Щоб Меланці "на вінок" гроші кинути?!..

Ось такі традиції та обряди побутували в українському народі під час святкування Нового року.

Джерело

0


Вы здесь » Твій світ » Християнські свята і традиції » Василя Великого


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC